"Кожен та кожна з вас – герої, ми вас цінуємо і не зупиняємось": на Київщині сестри згуртували односельців та допомагають військовим і мешканцям Херсонщини

Сестри Анастасія і Роксолана Зубчук з Київщини доводять, що заохотити до допомоги інших можна перш за все власним прикладом. На їхню родинну активність — а сім’я купила кілька автівок для ЗСУ, дала прихисток трьом родинам з зони бойових дій — відгукнулись односельці та знайомі з різних країн. Всі разом вони вже десятий місяць постачають важливі прилади для військових, а також продукти, ліки, засоби гігієни для мешканців деокупованої Херсонщини. Крім того, волонтерки борються з російською навалою на інформаційному фронті як учасниці "інформаційного полку" War Against War (WAW).

"За шість днів ми зібрали 11 тисяч доларів, я була шокована"

Анастасія і Роксолана згадують, що початок повномасштабного вторгнення застав їх у Києві, куди до них в гості як раз приїхала мама. Батько в той час був вдома в їх рідному селі Мирне, що неподалік від столиці.

- З вікон квартири бачили, як летять ракети на Київ, чули всі ці вибухи, – згадує старша сестра — Роксолана Зубчук. – До села побоялися їхати, тому разом з мамою, сестрою, трьома собаками сіли в автівку і попрямували на Ужгород. Побули там приблизно місяць, а потім повернулися до батьків у Мирне. Вже вдома почала розмірковувати, чим я можу допомагати, бо стало зрозуміло, що війна затягується. Воювати не вмію точно, тож кажу сестрі: "Настя, давай будемо волонтерити". Але, чесно кажучи, в мене не було довіри до всіляких фондів і груп, тож вирішили це робити від себе. В цей час почали забирати на фронт по черзі однокласників, тож я запитувала в них, в чому є потреба. Один, що перебував на Бахмутському напрямку, відповів, що не вистачає автомобіля.

Роксолана зазначає, що заклик про збір коштів "на колеса" для захисників озвучила під час прямої трансляції в Instagram. Дублювала у себе інформацію на сторінці й Настя. На диво, сестри отримали дуже швидкий відгук.

- За шість днів ми зібрали 11 тисяч доларів, я була шокована, не розраховувала, що все вийде, – каже Роксолана. – Вже наступного дня ми купили класний бус, повнопривідний, навіть пофарбований в захисний колір. Але подумала, що не варто віддавати його хлопцям порожнім, тож знову в соцмережах попросила людей долучитись. І односельці почали приносити, що в кого є: консервацію, макарони, смаколики – шоколад, печиво.

Тож на передову автівка поїхала завантажена. А ми ще чотири купили вже за заощадження нашої родини, в кожну клали, крім продуктів, ремкомплекти – ключі, викрутки тощо. Ще купували на кошти, які скидали люди, прилади нічного бачення, рації, дрони.

За словами дівчат, всі збори вони намагаються робити максимально прозорими, звітують у себе на сторінках і раді будь-якому внеску. Як у грошовому вигляді, так і "натуральному".

- Найбільший донат був у нас 3500 доларів – його зробив Ігор – мій американський друг. Найменший – 11 копійок, – наводить приклад Роксолана. – Хтось перерахував кошти, й вийшла некругла сума, тож я жартома в ефірі сказала, що не можу заснути, бо треба її округлити. І почалась така ніби гра, всі скидали потроху, поки не отримали бажаний результат. Всі кошти традиційно ми використали за призначенням і вдячні всім, хто долучається до доброї справи. Незалежно від того, якого розміру його внесок. Бо якщо йдеться про сироту, в якого до зарплати лишається 50 гривень і він нам їх віддає, це одна справа, а інша — коли людина має багато коштів, але на мій заклик відмовчується. Чи коли велика родина, яка сама багато чого потребує, привозить три мішки картоплі, 5 кг сала, багато закруток — це теж має велике значення.

"Добитися, чого люди потребують, було важко"

В якийсь момент до кола тих, кому допомагають сестри Зубчук, потрапили й цивільні мешканці. Зокрема, люди, що пережили окупацію на Херсонщині, а після її звільнення потребують найнеобхіднішого.

- Мій знайомий слідчий після повернення з відрядження до сіл Іванівка і Високопілля розповів, що там люди дуже бідують, і додав, якщо ми потягнемо і цей напрямок, було б добре, – продовжує розповідь молодша сестра – Анастасія Зубчук. – Звичайно, ми погодились, тож він нас сконтактував з місцевими мешканцями. В однієї жіночки мама – лежачий інвалід, їй були потрібні ліки для обробки пролежнів. Ми їх знайшли й за кілька днів відправили посилку. Також була потреба в медикаментах для хворих з онкологією, цукровим діабетом, високим тиском, бо там лишаються переважно старі люди. Ці запити задовольняли в першу чергу. Загалом, добитися, чого люди потребують, було важко. Вони перепитували, на які кошти ми все купуємо, і казали, що, можливо, комусь ця допомога потрібніша.

Анастасія додає, що, оскільки ситуація з забезпеченням звільнених територій найнеобхіднішим була вкрай важка, вирішили для всіх сформувати однакові продуктові набори.

- У велику коробку ми складали "борщовий набір" — картоплю, моркву, буряк, цибулю, капусту, а також крупи, макарони, цукор, сіль, сало, консерви, олію, чай, каву, – пояснює Анастасія. – В меншу – індивідуальні замовлення по препаратах, а також трошки "гігієни" — мило тощо. Загалом виходило десь 50+ кг на родину.

Ще для місцевої мешканки, що зібрала котів і собак, які лишились по селах без господарів, за підтримки організації UAnimals передали корм для тварин.

І зараз в нас ще з’явився новий підопічний – маленький хлопчик, йому лише місяць. Зібрали для нього пляшечки, пустушки, дитяче харчування, підгузки, одяг – все відправили на початку цього тижня. І зараз ще шукаємо контакти по інших селах.

Роксолана додає, що не тільки на Херсонщину вони зараз збирають посилки, а й в інші регіони, де проходить лінія фронту, продовжуючи підтримувати військових.

- Постійно ми допомагаємо 36-й окремій бригаді морської піхоти, хлопцям з 72-ї до 95-ї бригад, спецпризначенцям з "Ягуару", – перераховує Роксолана. – Найсерйозніші потреби, які вимагали значних витрат, як я вже казала, ми раніше закрили. Тож зараз можуть наші воїни попросити придбати, наприклад, щось з побутової хімії. Тоді я пишу в соціальних мережах, про яку суму йдеться, і люди долучаються. Можемо також зробити разом з сестрою вафельних тортів, чи тертих пирогів, чи горішків зі згущеним молоком і додати до посилки. Загалом, я досі дивуюсь, наскільки ті ж мешканці нашого невеличкого села Мирне виявились активними, я завжди кажу, що тільки ми всі разом можемо робити добрі справи.

"За цей час вони стали як родичами нам і як родичі між собою"

Ще одним напрямком волонтерства для родини Зубчук стало надання прихистку переселенцям. Вони вирішили віддати вільне житло, що отримали в спадок, людям, які були змушені покинути власні домівки через бойові дії чи окупацію.

- На одній ділянці є два звичайні сільські будинки, в яких жили дідусь і бабуся, але вони в хорошому стані, з ремонтом, – пояснює Роксолана. – Колись ми здавали їх в оренду, та останні мешканці залишили після себе все брудним, поцупили навіть штори та виделки. Тож ми взялися наводити в них лад, перш ніж комусь пропонувати. Тиждень ми все там мили, чистили, прибирали навколишню територію. І знов таки нам з цим допомогли односельці, які ремонтували сантехніку, збирали нові меблі, фарбували стіни, а також приносили постільну білизну, подушки, ковдри, посуд, одяг.

Анастасія додає, що одна з родин, що вони прийняли, виїхали з Херсонщини ще навесні. З весни люди жили в знайомої в населеному пункті за кілька кілометрів, але там у помешканні були проблеми з опаленням, а їхнє вирішення потребувало значних коштів.

- Ми запропонували цим людям переїхати до нас, бо один з членів родини прикутий до ліжка, йому не можна було застуджуватися, – продовжує розповідь Анастасія. – Паралельно батько залишив свій телефон у київському центрі підтримки "Я — Маріуполь", сказавши, що може надати безплатний прихисток. Через деякий час його набрав чоловік з Марганця, біля його будинку нещодавно впала ракета від С-300, він хотів виїхати, бо залишатись було вкрай небезпечно, але не мав куди. Вже наступного дня він був у нас, а згодом до нього приєдналась дружина з сином, що були в Польщі. І останнім в нас оселився чоловік з Маріуполя.

Роксолана додає, що для всіх переселенців вони максимально створили умови, які б їм дозволили почати життя заново. Зокрема, створили запас продуктів, ліків, платили за комунальні послуги.

- Перший місяць вони звикали, знайомились з місцевістю і паралельно шукали роботу, бо не хотіли сидіти на всьому готовому тачекати, коли зможуть повернутися додому, – говорить Роксолана. – З цим ми їм також допомогли, домовились з птахофабрикою про працевлаштування. І як тільки вони стали отримувати зарплату, подякували нам і сказали, що комуналку вже самі будуть закривати. Загалом за цей час вони стали як родичами нам і як родичі між собою.

"Росія займалася пропагандою тривалий час і витрачала на це великі гроші"

Значну частину свого часу між закупкою необхідних для військових і переселенців речей, формуванням посилок сестри Зубчук віддають і боротьбі на інформаційному фронті. Кілька місяців тому вони долучились до ініціативи War Against War (WAW), що протидіє російським фейкам та пропаганді.

- Одним з ініціаторів створення "інформаційного полку" став Сергій Вовк – викладач Kyiv Academy of Media Arts, де я навчаюсь, – розповіла Анастасія. – Він розповів студентам про нього і запропонував доєднатися, якщо є таке бажання. Я погодилась і розповіла сестрі про таку можливість.

- Коли почула про WAW, подумала, що це доля, бо я завжди звертала увагу на російські наративи, що просувалися в медіа, і мене це обурювало, – додає Роксолана. – Я розмірковувала, як цьому можна протистояти, а тут люди як раз цим і займались. До того ж я напередодні закінчила курси вебдизайнерів, бо мені набридло займатися ветеринарією, я навіть кинула написання кандидатської дисертації.

Сестри кажуть, що в роботі з інформацією немає чіткого графіка, але часом вона займає цілі дні. Все залежить від завдань, які потрібно виконати. Роксолана разом з іншими колегами відповідає за візуальну складову в роликах та постах, Анастасія підбирає до сценаріїв на певну тему контент та ілюстрації, а також займається німецькомовною сторінкою WAW.

- Росія займалась пропагандою дуже тривалий час і витрачала на це великі гроші, тож мала підготовлений ґрунт, щоб продовжувати її просувати, – наголошує Анастасія. – Але Україна за короткий період, бо фактично це почала робити з кінця лютого, навчилась з нею боротися. Хоча нам набагато важче, ми ж не можемо нічого вигадати чи збрехати, маємо на всі випади окупантів відповідати фактами.

Обидві сестри додають, що для них важливо наближати перемогу і боротьбою у складі "інформаційного полку", і волонтерством. Але все це можливо тільки разом з однодумцями.

- Ми при кожній нагоді дякуємо всім, хто нам довіряє, передає речі, продукти, кошти, – підкреслює Анастасія. – Кожен та кожна з вас – мої герої, ми вас цінуємо і не зупиняємось, працюємо далі.