Спочатку подарували пілотам худі, тепер замахнулися на бойовий літак, - співзасновник бренду "Авіація Галичини"

Як під час війни розвивати успішне виробництво в Україні та бути корисним для держави, "Телеграфу" розповів Юрко Назарук

"Ми з України" — в усьому світі наша символіка з початку війни стала модною. Та бренд "Авіація Галичини" робив модними патріотичні змісти задовго до світового тренду.

Колись засновників бренду "Авіація Галичини" називали "нациками зі Львова" і знімали про них розгромні сюжети. Але час показав, що вони мали рацію. Сьогодні їхні худі носить міністр оборони України, в їхньому одязі українська делегація демонстративно прийшла на перемовини в Мінську. Їхню футболку носить президент України. І, чим вони пишаються, їхні худі зігрівають наших військових льотчиків під час виконання бойових завдань.

Сьогодні у бізнесу змістились показники успішності. Ми менше говоримо про цифри, оборот, прибутки, хоча вони важливі. Але успішний — це той, хто, залишаючись в Україні, зберіг колектив, виробництво. Хто зміг перебудуватися і бути корисним. Тож і в інтерв'ю зі співзасновником холдингу емоцій "!FЕST" та бренду одягу "Авіація Галичини" Юрком Назаруком у рамках проєкту #БізнесТелеграф ми говоримо про змісти. Тим більше, що вже понад 8 років вони ці змісти генерують на національному рівні.

"Готували 37 тисяч порцій в день для переселенців і людей з сектору оборони"

- Традиційне запитання: як зустріли 24 лютого — з якими планами, мріями, настроєм?

- На кінець минулого року ми були найбільшою в Україні мережею ресторанів — мали понад 120 різних просторів. Звісно, у нас була купа планів і щодо ресторанів, і щодо інших бізнесів — ми багатофункціональний холдинг.

- Чи всі простори збереглись?

- Маємо закриті "П'яні вишні" в Маріуполі. Щобільше, бачимо зараз, що руснявий бізнес почав працювати в одному з приміщень, навіть не сильно змінюючи інтер'єр. В Харкові було влучання в одну з "П'яних вишень", але восени ми все відновили.

Ще до 24 лютого ми мали круте загартовування ковідом. Тоді здавалося — що може бути гіршим? Ти займаєшся публічними просторами, а вони заборонені як такі, люди не виходять з дому. Але ж ми для себе вирішили, що тут живемо. Тому і після 24 лютого ми розібрались з питаннями безпеки, і всі просто взялись за роботу.

Визначили декілька напрямків – що ми можемо робити корисного. Тобто одна твоя задача – думати, як бізнесмен, щоб після війни знову не починати з нуля, зберегти команду, людей. А друга – як допомогти тим, що ми вміємо, задля перемоги.

Тоді Львів став містом із найбільшою кількістю переселенців. І ми, з допомогою наших партнерів, поставили певний рекорд — готували в день 37 000 порцій для переселенців і людей з сектору оборони.

Друга історія – наприклад, ініціатива з аптечками. Наші працівники мали можливість навчатись тактичної медицини, починаючи з березня, і доросли до того, що самі почали вчити військових. Тоді зрозуміли, що крута і правильна аптечка рятує життя, і почали збирати такі індивідуальні аптечки.

- А потім замахнулись на бойовий літак?

- Так. Ми підтримували контакт із великою кількістю авіаційних бригад, причому по всьому світу. І от на початку великої війни, коли ми просили закрити небо над країною, до нас прийшли наші бойові льотчики. Вони сказали: "Люди, ми самі готові захистити наше небо, лише дайте нам літаки".

Ми почали публічну кампанію. Розуміли, що збирати кошти — не справа бойових пілотів, тож взяли це на себе. Створили спеціальний фонд і з того часу у нас почалася окрема історія, яка називається "Купи мені бойовий літак". І вона триває досі.

- Скільки коштів вдалось зібрати та на якому етапі ви зараз?

- Я не можу говорити про марку літака чи країну, де ми його плануємо придбати. Скажу для прикладу, що один МіГ-29 коштує близько 20 млн доларів.

- Придбання літака, тим більше бойового, напевно, зарегульована історія…

- Українські Повітряні сили ніколи не купували літаків і нічого з того, що літає. Тільки зараз ми отримали пару гелікоптерів. До того ж часу – тільки продавали, причому ті літаки, з яких сьогодні на нас летять ракети.

Тобто в принципі такого поняття "придбати літак" не було, а тут мова про те, що хтось купить літак і подарує нашим Повітряним силам. І тому було багато перешкод навіть з ментальної точки зору, не те що юридичної. Ми купували, наприклад, пікапи для ЗСУ. З тим простіше. А з літаком так не виходить.

Але все, що стосується України, ми вже перебороли. Всі вже зрозуміли, що це можливо. На сьогоднішній момент ми вже на етапі погоджень експортної документації, підписання договору. Незадовго вийдемо в публічний простір, і я зможу розказати, що за літак, звідки. Я не готовий зараз обговорювати деталі, тому що маю підписані документи про нерозголошення. Але це буде справді бойовий літак.

- А чому наша оборонка їх не купувала і не купує?

- Це не до мене запитання. Є як є. Я скажу так: і у наших комунікаціях було по-різному. Але сьогодні нам усі допомагають: і Міністерство оборони, і Повітряні сили, і Укроборонпром. Але для того треба було пройти певний шлях.

"Мене називали нациком за гасло у львівському закладі "Слава Україні!". А тепер це офіційне привітання"

- Давайте тоді повернемось до льотного бренду — "Авіація Галичини". Чому ви обрали саме авіацію?

- Це пов'язано із персональною історією. СЕО цього бренду — моя дружина. Коли ми засновували бренд, то якраз отримали ліцензії пілотів, вчилися літати. Ми думали про те, що є багато людей, які носять щоденний одяг західних брендів. Наприклад, великий відсоток населення країни носить поло. Але наші люди чомусь, як вівці, стоять в черзі в магазин Ralph Lauren десь у Відні й купують ці поло по 300 євро. При цьому на поло зображений чоловік на коні з ключкою. Ти не маєш ніякого відношення до чоловіка з ключкою і ти ніколи не грав у поло. Але носиш те поло, бо зручно, і тобі здається, що це понтово. Так само, коли ми вдягаємо футболки італійської Aeronautika Militare або Alpha Industries. І здається, що ми такі екстремальні чи такі мілітарні.

А після Революції гідності ми зрозуміли, що у нас намальовується нова ідентичність, якої ніколи не було і яка називається "українське". Створюється нація, ми починаємо поважати самі себе, у нас починають з'являтися нові Збройні Сили. І сьогодні ми бачимо, що у нас народилась нова армія.

Ми ще тоді написали на етикетках, що "Авіація Галичини" натхненна новою українською армією. Настав час гордитися: ми маємо нових героїв і ми мусимо розповідати про це.

- Тоді дійсно Україна на певний час стала модним місцем.

- Коли Україна є на вустах всього світу як місце, де виборюють гідність та свободу, то немає нічого моднішого, ніж свобода. І ми вирішили, що, коли будемо розміщувати таку комунікацію на нашому одязі, нам не треба буде вдягати чуже. Ти можеш гордитися своїм, а одяг буде додавати тобі сили й наснаги боротися з тим, з чим ти стикаєшся кожного дня.

Ми вирішили, що будемо брати наші наявні льотні бригади, нашу історію, і комунікувати їх у нашому одязі.

- Як змінювалось ставлення до такої комунікації?

- У 2014 році людям, які живуть у Києві або на сході України, ми здавалися такими… націоналістичними — "от вони там нацики у Львові". А сьогодні виявилося, що ця комунікація і те, про що розповідає наш одяг, є гіперактуальним.

Коли зробили "Криївку" у Львові ще багато років тому, її сприйняли як щось екстремальне. Тому, що ми мали гасло в закладі "Слава Україні!", мене називали нациком і знімали негативні сюжети для ТБ про це. А тепер "Слава Україні!" — офіційне привітання. Повідомлення, яке комунікують усі президенти у світі. А ми так жили завжди.

- Як воно — відчути, побачити, що ваші сенси нарешті сприймаються і підтримуються на такому рівні?

- Для нас — нормально. Відбулось народження війною. Коли почалась повномасштабна війна, виявилось, що є бренд одягу, який несе емоцію і порив, який ми потребуємо в цей момент. Ми потребували сказати: "Ідіть нах*р, ми не здамося, ми вільна країна". "Авіація Галичини" мала то вже готове, написане на футболках: "Вогонь запеклих не пече". Бо ми ж і до того так думали, так жили.

Перша перемовна група, яка їхала говорити з москалями в Білорусь, прямувала через Львів. Вони вдягнули наші худі. І, якщо подивитися на фотографії тих переговорів, там сидить наша делегація, одягнена в наші худі з синьо-жовтим ронделем. Раніше я б не повірив, що таке в принципі може бути!

На сьогодні футболка Fight Like Ukrainians потрапила до The British Museum. Вона стала там повноцінним експонатом. Але такі вдягали майже всі — і наші представники, і представники ЗСУ, і Вакарчук, і Тайра, і навіть президент.

- Ок. Світ вас та нас почув. Які плани на подальший розвиток, чи думаєте ви про "після війни"?

- Ми хочемо вийти за межі України, шукаємо франшизи, пробуємо там розвиватись. Але продовжуємо розвивати виробництво і в Україні. Звісно, відключення електрики та всі інші неприємні речі шкодять бізнесу, але боротьба за свободу — то не пусті слова.

У нас вже є заклади, які працюють за межами України. Наприклад, "П'яна вишня", "Майстерня шоколаду" невеликою кількістю. Відповідно, ці проєкти й далі розвиваються.

Продовжуємо експортувати пиво, яке теж насправді комунікує про те, що відбувається в Україні. "Авіація Галичини" продається по цілому світу і з доставлянням. І це теж окремий розвиток.

Але ми все-таки розуміємо, що нам важливо зберегти людей тут. Зберегти їхні сім'ї, щоб вони могли працювати. От — перейшли на генератори.

- Залишатись виробником в Україні — складно?

- Тут все у порівнянні. Коли порівнювати з цивілізованим світом — складно. Коли порівняти Львів і Харків — розумієш, що нам гріх жалітись. А можна ще порівнювати Харків і Херсон…

- Наскільки попит на ту ж саму "Авіацію Галичини" за кордоном збільшився?

- Ще в березні-квітні це був ріст у шість, а той більше разів у порівнянні, як було до того. Варто сказати, що збільшився він і в Україні. І став символом чогось з України.

Те, про що воно говорить — оцей синьо-жовтий рондель (округлий знак розпізнавання військових літаків, кольори якого повторюють мотиви державного прапора) раніше мав сенс для нас, хто це розумів, а тепер має сенс для цілого світу. Україна стала наймоднішим місцем. Ми розуміємо, що світ якось там рухався, але зараз він зупинився, і ми задумались про базові речі.

- Наприклад?

- Світ говорив про ЛГБТ-права, про права собак в ресторані, про кліматичні зміни й про решту речей, які були гіперактуальні. А коли ми говоримо про те, що ось у нас гинуть діти, яких якісь придурки просто вирішили закидати бомбами, світ думає, чи може він на це вплинути і наскільки може. Для мене це дикість.

Ми зайшли в глухий кут. Коли в джунглях дикі люди бачили, що гине інша людина, вони зупинялись і допомагали. Це норма.

Сьогодні ж ми всі розуміємо, і весь світ насправді розуміє, що мова не йде про конфлікт між Україною та Росією. Це питання загарбницької війни шизофреніків, які нічим не відрізняються від Гітлера чи Сталіна. Але світ і далі намагається це якось згладити, дипломатично говорити. Це ж чисто боротьба добра і зла, як в казці. І, як виявилось, людей у світі потрібно вчити розрізняти цю базу, бо десь воно пішло не туди. І це питання освіти.

"Не думав, що колись буду вмовляти батьків віддавати дітей під час війни до школи"

- Ви займалися школами, що дуже далеко від діяльності "!FEST". Це знову — робота зі змістами? І чи наразі ваші школи працюють?

- До війни я приділяв цьому напряму відсотків 30 часу. У нас є дві школи. Тисяча дітей. Це наш окремий авторський проєкт, з окремими підручниками, технологіями викладання тощо. Наша ціль — 100 шкіл по всій Україні. А ще — вплинути на інші школи, державні, хорошим прикладом приватної освіти.

Сьогодні наші школи працюють. Ходимо в бомбосховища, розвиваємось.

- Не думали про евакуацію їх за кордон, у ту ж Польщу?

- Я не думав, що колись буду вмовляти батьків віддавати дітей під час війни до школи. Ми розуміємо, що нам потрібно вкладати в людей, в те, що буде після війни.

Україна є центром, який має довести усьому світу: добро виглядає так, а зло — так. Зло не можна терпіти, не можна чекати. Ще що має статись, щоб ми усі це зрозуміли? І Україна зараз — те саме місце, де змінюється теперішня історія, укладений порядок.

І тому немає нічого актуальнішого і моднішого, ніж Україна.

І тому футболка з прапором чи синьо-жовтим ронделем або цитатою є наймоднішою. Який Ralph Lauren, який Gucci? То ж просто одяг. Тканина у нас, до речі, така ж за якістю, як у Ralph Lauren.

- Ви вивчали її властивості?

- Послухайте, це ж фізика. Там немає нічого надскладного. Просто фізичні якості тканини. От і все. І тому мені здається, що йде переоцінка цінностей. Якість може бути, але мова про те, що саме цей бренд комунікує і які цінності несе.

Є купа історій, які зараз не розкажеш. Є купа людей, які пишуть, як вони ховали в Маріуполі наше вбрання. Є купа малих, батьки яких носили наші поло. Батьки загинули, а тепер малі хочуть отримати нагороду батька з рук президента у поло такої ж моделі, яку носив тато. Ми кожен день отримуємо купу таких листів. І це вже не просто одяг.

Наприклад, на початку війни ми пошили всім пілотам нашої винищувальної авіації худі "Сила". Спеціально для них. Тому що їм було холодно літати, вони самі до нас звернулись.

Ми колись би мріяли про таке — пошити щось для армії. Але ми ніколи не брали жодної копійки від держави, Повітряних сил чи Міноборони. Ми не брали участі в тендерах, бо це завжди було щось таке… овіяне корупцією. Ми взяли й подарували пілотам худі, в яких вони зараз виконують бойові завдання.

І в багатьох роликах про них, які гуляють час від часу по соцмережах, якщо придивитись, можна побачити й наші худі.

- Про сучасних героїв розповідатимете? Можливо, буде якась колаборація на кшталт тієї, що була із Сергієм Жаданом?

- Ми вже розповідаємо. Наприклад, ми випустили серію про місію наших пілотів в Маріуполі — Mission Mariupol. Ми вважаємо, що це одна з найбільш героїчних місій, виконаних нашими військовими у даному не те що столітті, а тисячолітті. Коли на величезних гелікоптерах Мі-8 вночі з приладами нічного бачення летіли понад 100 км. Це ж не бойовий вертоліт, це транспортний, теоретично це неможливо зробити. А вони виконували бойові задачі, евакуйовували, завозили боєкомплекти в Маріуполь на сам завод "Азовсталь".

А серія з Жаданом була про те саме — про свободу.

"Ми маємо провести ключові реформи. Дотиснути те, що не змогли під час Революції гідності"

- Незабаром кінець 2022 року — що він для вас змінив?

- По-перше, він показав, що зараз час для кожного з нас прийняти екзистенційні рішення. У кожного є своє місце на планеті, де ти можеш бути щасливим. Але в певний момент ти мусиш за це боротися.

Тепер я розумію, що критично важливо, щоб школи працювали та щоб ми не виїжджали звідси. Щоб після війни ми не стали пустелею. Ми й так були на межі демографічної кризи, а коли ще й люди повиїжджали, то взагалі…. Відповідно це стосується і бізнесу: ринок фізично зменшився в рази, бо людей немає, немає споживчого попиту. Але ми маємо для себе зрозуміти, що, коли ти хочеш бути щасливим і готовий за це боротися, тоді стається чудо.

Мені здається, що первинно ми перемогли ворога у своїй голові. Ми почали працювати, і зрозуміли, що можемо працювати у будь-яких умовах.

Ми отримали просто неймовірний історичний шанс, який дає змогу нам в сто разів швидше вистрибнути з того болота, в якому ми були. І ми за цей шанс заплатили й платимо дуже дорогу ціну.

Але ми впевнені, що наші діти отримають неймовірну й найкращу у світі країну.

- Що потрібно буде зробити для розвитку підприємництва після закінчення війни? Вона щось висвітлила, прояснила?

- Не можу сказати, що вона щось прояснила. Але ми всі почали працювати воєдино. Я не бачу зараз проблем між бізнесом і владою. Ті, хто не може працювати, одразу втекли з країни.

Ті, хто може, — гіперадекватні. Вони все чують. Я б хотів, щоб так залишилось і після війни.

Але критичним моментом буде те, що ми маємо цього разу дотиснути — провести ключові реформи. Те, що не змогли дотиснути під час Революції гідності.

Немає прозорого бізнесу в країні, де немає судів. Немає бізнесу там, де правоохоронні органи тобі не гарантують безпеку. Ми не дотиснули це на рівні встановлення справедливості. Цілі гілки влади у нас були корумповані, корумповані парламенти, суди. І для того, щоб рухатись далі, ми мусимо витіснити корупцію, ми мусимо дотиснути прозорість. Ніхто, крім підприємств і бізнесу, не рухає країну вперед. Немає інакше побудованої економіки. І все. І цього разу ми маємо цей шанс не впустити.