3 червня 2022 року — 100 днів з моменту початку повномасштабного вторгнення військ рф в Україну. Видання "Телеграф" закликає світ допомогти зупинити Кремль — санкціями, озброєнням для ЗСУ, будь-якою іншою допомогою
Російські військові 100 днів завдають ударів по мирних містах України та вбивають наших співвітчизників. Дружини залишаються без чоловіків, діти стають сиротами. За кожною трагедією стоїть життя конкретної людини і їхні мрії про майбутнє, яким не судилося збутися. Про такі історії ми й розповімо.
Борис Романченко
Пережити Другу світову війну, чотири концентраційні табори, в тому числі Бухенвальд, і зустріти свою смерть у 2022 році в Харкові. Це історія життя 96-річного Бориса Тимофійовича. 18 березня російські військові обстріляли густонаселений район Салтівка, де й була квартира харків’янина.
Олександр Кононов
Олександру довелося зіткнутися з війною вдруге. Колись він утік із Луганщини, провівши 98 днів у полоні у бойовиків. Згодом – повернувся до рідних місць. Всупереч інвалідності допомагав наближати перемогу України та тримав оборону на волонтерському фронті. 13 березня стало відомо про його загибель. Росіяни застрелили Кононова прямо в інвалідному візку в селищі Борівське Луганської області.
Оксана Швець
17 березня стало відомо про трагічну загибель заслуженої артистки України Оксани Швець. Її життя обірвалося внаслідок ракетного обстрілу Києва з боку російських військових. "Приліт" вкотре припав по житловому будинку. В "Молодому театрі", де працювала актриса, заявили, що загибель Оксани Швець — непоправна втрата у їхній театральній сім’ї.
Костянтин Маляров
Пожежні, які не припиняють працювати у бойових зонах та борються з вогнем – герої. Серед них і 39-річний старшина служби цивільного захисту ДСНС з Харківщини. 17 травня він і товариші по службі гасили пожежу в тимчасово окупованому Ізюмі. Зворотною дорогою машину пожежників розстріляли російські окупанти. Маляров отримав смертельне поранення. Без глави сім'ї залишилися дружина і двоє неповнолітніх дітей.
Антон Кушнір
Антон, який народився у рф, перебрався в Україну в далекому 1999-му. Будував бізнес, забезпечував сім’ю та виховував чотирьох дітей. Війна застала бізнесмена у Києві, але він негайно повернувся до Херсона й зайнявся волонтерством. Чоловік привозив тонни гуманітарки й вивозив українців з окупації на підконтрольну Україні територію. В один із таких виїздів, 16 травня, його життя обірвалося: російський снайпер вистрілив прямо в голову. Пасажирами Антона були діти та жінки.
Сергій Пархоменко
Батько та дідусь харків’янина – військові авіатори. Їхніми стопами пішов і Сергій. На момент вторгнення дослужився до командира авіаційної ланки. За час війни здійснив десятки бойових вильотів, знищив техніку та пальне ворога, ліквідував кілька сотень російських окупантів. 14 травня воїн виконував бойове завдання у районі Гуляйполя в Запоріжжі та загинув. "Душа авіаційного підрозділу, командир-лідер, чудова людина": так відгукуються про загиблого 25-річного героя у Командуванні Повітряних сил ЗСУ. Без батька залишився маленький син – первісток Сергія народився вже у війну, в березні 2022 року.
Вадим Журавський
Він мріяв не про кар’єру чи подорожі, а про Перемогу, знищення всіх ворогів, відновлення територіальної цілісності України та повернення додому. Молодий командир із 95-ї житомирської десантно-штурмової бригади ДШУ із позивним "Вікінг" відстоював кожен клаптик української землі. 15 квітня був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. На жаль, через тиждень стало відомо про смерть захисника. 10 червня Вадиму мало виповнитися 24 роки.
Максим Киричук
За спиною майора ЗСУ багато гарячих точок АТО – Дебальцеве, Авдіївка, Слов’янськ. У свої 33 він встиг закохатися та стати татом. Мріяв побудувати великий будинок і об’їздити всі куточки України. Але всі ці найпростіші людські бажання пішли крахом, коли рф віроломно напала на нашу країну 24 лютого. 22 травня Киричук загинув під час виконання бойового завдання.
Ігор Дашко
Подвиг 44-річного офіцера Прикордонної служби України назавжди залишиться в історії міста-героя Маріуполя. 9 квітня разом із товаришами по службі він протистояв переважаючим силам супротивника, але зс рф зробили спробу прорвати оборону. Дашко прикривав побратимів і був сильно поранений. Розуміючи, що може потрапити в полон до росіян, прикордонник вчинив як справжній герой: не дав ворогові захопити радіостанцію, підірвавши себе гранатою. Його останні слова у радіоефірі: "Слава Україні!" Про небачену самовідданість захисника пам’ятатимуть не лише його дружина та донька, а кожен українець.
Ілона Куровська
Ексдиректорка Інституту законодавства ВР активно займалася науковими дослідженнями у галузі права, захищала свої роботи та будувала плани на майбутнє. Після 24 лютого усі свої сили кинула на допомогу людям. В одній із волонтерських поїздок на Київщину жінка загинула. Про смерть стало відомо 3 квітня.
У 100-й день з дня повномасштабного вторгнення "Телеграф" вирішив продемонструвати, якою ціною вдається відбивати агресію Кремля. Більше історій знайдете тут.