Коли на годиннику – дві хвилини до Судного дня. Як світу вдалося кілька разів уникнути ядерного апокаліпсису

Російські військові кораблі замість того, щоб вирушити за відомою адресою, вперше за останні 30 років вийшли в море з тактичною ядерною зброєю на борту. Світ знову опинився на порозі ядерної катастрофи – на початку цього року символічний Годинник судного дня, який відмірює час до ядерного апокаліпсису, вперше за всю історію показав мінімальний час до опівночі, яка символізує початок катаклізму.

Як пише ВВС, з моменту винаходу ядерної зброї налічується як мінімум 22 випадки, коли ледь не почалася ядерна війна. "Телеграф" пропонує згадати три найбільш драматичні епізоди, які мало не привели до кінця світу.

"Мої співвітчизники американці, я радий повідомити вам сьогодні,

що підписав указ про оголошення Росії поза законом на вічні часи.

Бомбардування почнеться за п’ять хвилин".

Жарт президента США Рональда Рейгана під час

традиційно радіозвернення до американців 11 серпня 1984 року.

Карибська криза

Найвідоміше протистояння двох ядерних наддержав — СРСР і США, що ледь не поставило жирну безславну крапку в історії людства, отримало назву Карибської кризи. На піку протистояння, 27 жовтня 1963 року, Годинник судного дня показував дві хвилини до опівночі.

1961 року США розмістили в Туреччині, яка вже тоді входила до Північноатлантичного альянсу, ракети середньої дальності "Юпітер", які без проблем могли вдарити по Москві та головних промислових центрах у західній частині Радянського Союзу.

Натомість Кремль націлив свої ракети на Америку з берегів Куби, де вже два роки як прийшов до влади полум’яний революціонер Фідель Кастро, який широко користувався економічним і військовим заступництвом Радянського Союзу. (Розвал СРСР стане для Острова свободи ударом, якого Куба не витримає.) Зазначимо, що на той момент Союз уже встиг розмістити в НДР ракети, націлені на Західну Німеччину.

До жовтня 1962 року на Кубу у великій таємниці було доставлено 40 радянських крилатих ракет середньої дальності з ядерними боєголовками Р-12 та близько 40 тис. солдатів і офіцерів. Смішно, що, попри обстановку великої таємності, Союз погорів на дрібниці: для радянського контингенту збудували футбольне поле, хоча кубинці віддавали перевагу бейсболу. Аналітики ЦРУ припустили, що коли є поле, має бути і військова база, і не помилилися. А літаки-шпигуни U-2 підтвердили їхні припущення.

Все це призвело до паніки в США та загострення відносин двох країн: Америка була впевнена в тому, що Союз має намір завдати ядерного удару. Кульмінація кризи припала на "Чорну суботу" 27 жовтня, коли над Карибським басейном максимально зійшлися нещасливі зірки.

Спочатку радянська ППО збила над Кубою літак-розвідник U-2, причому пілотові Рудольфу Андерсону врятуватися не вдалося. У свою чергу, американці виявили в акваторії два радянські підводні човни, які прорвали морську блокаду Куби ВМС США, і почали обстрілювати їх глибинними зарядами, змушуючи випливти на поверхню.

Вони не знали, що на одному з човнів, Б-59, було встановлено ракети з ядерними боєголовками, і що у командування човна ледь не здали нерви – вони були готові торпедувати американські військові судна. Як на гріх, того ж дня ще один літак U-2, заблукавши, перетнув повітряний простір СРСР над Північним Льодовитим океаном, і Союз підняв на перехоплення МіГи. Але збити американський літак так і не спромоглися.

На тлі цих подій військове командування США вимагало від президента Джона Кеннеді вдарити ракетами по Кубі. Напруження сягнуло межі – дві ядерні держави тримали одна одну під прицілом, і ніхто не збирався поступатися. Насилу, в результаті багатогодинних переговорів вдалося домогтися взаємних поступок. СРСР демонтував ракети на Кубі, а США зняли з острова військову блокаду та, в свою чергу, прибрали ракети з турецьких баз.

Норвезький ракетний інцидент

1995 року Росія ледь не завдала ядерного удару по Норвегії. Ракетний інцидент, що трапився останніми днями січня, стався через непорозуміння, коли росіяни прийняли норвезьку дослідницьку ракету з науковим обладнанням на борту за балістичну.

Отже, наприкінці 1994 року на полігоні на острові Аннея у північній частині Норвегії група вчених готувалася до старту ракети Black Brant XI з обладнанням для спостережень за північним сяйвом. Подібні ракети використовували для метеорологічних досліджень ще з кінця 1950-х років, але вперше вчені використовували саме новий тип ракет.

За своїми параметрами – чотири ступені, розміри, що відображаються на радіолокаційних приладах, та висотою балістичної траєкторії в 1,5 тис. км – Black Brant XI було легко сплутати з американською балістичною ракетою Trident II, яка несла ядерний заряд та запускалася з підводних човнів. Тому норвезьке МЗС мало попередити про запуск Black Brant XI сусідні держави, зокрема росію, яка переживала черговий пік загострення з державами-членами НАТО. Що, власне, і було зроблено, причому двічі – 21 грудня та 16 січня.

В інформації, переданій російському посольству, повідомлялося місце запуску та області падіння ступенів ракети, але не вказувалися точна дата та час, оскільки вони залежали від погодних умов – що було звичайною практикою тієї доби. На тлі хаосу, який панував на всіх рівнях російського буття, не дивно, що посольство так і не спромоглося передати це повідомлення персоналу Систем попередження про ракетний напад (СПРН).

Тим більше, що траєкторія польоту норвезької ракети відповідала одному з прогнозованих сценаріїв ядерної атаки – подібні ракети могли спричинити великий електромагнітний імпульс, який відключає на території росії всі радари та електронне обладнання СПРН. А далі можна було бомбити, скільки душі завгодно – росія не змогла б відповісти жодною ракетою. Так бюрократична плутанина ледь не призвела до ядерної війни.

І тоді вперше в новітній історії рф тодішній президент Борис Єльцин активував горезвісну "ядерну валізку". На щастя, за кілька хвилин ракета пішла своїм курсом, віддаляючись від російської території. Але ці кілька хвилин доля світу висіла, як той казав, на волосині – колишній аналітик ЦРУ Пітер Вінсент Прай оцінив норвезький ракетний інцидент як найнебезпечніший з часів Карибської кризи.

Головний герой "Зоряних війн" підполковник Петров

Третій за важливістю інцидент також відбувся на тлі загострення міжнародної обстановки – на самісінькому піку горезвісних перегонів озброєнь – і був пов’язаний з хибним спрацюванням системи раннього попередження.

Як і за часів Карибської кризи, світ знову стояв на порозі ядерної війни: президент США Рональд Рейган назвав СРСР "імперією зла" й оголосив про створення програми Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), яка була системою протиракетної оборони (ПРО) космічного базування. Актор за першою професією, Рейган не соромився користуватися термінологією з епопеї "Зоряні війни", яка тріумфально підкоряла кінопрокат. Творець "Зоряних війн" Джордж Лукас навіть намагався позиватися до Рейгана, але без особливого успіху.

Крім того, навесні 1983-го США почали розміщувати в Західній Європі стратегічні ракети "Першинг-2", які могли долітати до Москви за 6 хвилин. (Система раннього оповіщення "Око", яка фіксувала момент запуску ракет за інфрачервоним випромінюванням двигунів, давала фору в кілька хвилин для завдання удару у відповідь по США.) Обстановка розжарилася настільки, що 1 вересня 1983 року радянський винищувач збив південнокорейський Boeing 747, що порушив повітряний простір СРСР. Пасажирський лайнер прийняли за літак-розвідник, що коштувало життя 269 людям.

Отже, коли 26 вересня 1983 року на пульт командного пункту "Серпухів-15" у підмосков’ї надійшло повідомлення про запуск декількох ракет з американської території, ніхто особливо не здивувався. Дивує інше: що герой цієї історії, оперативний черговий на КП підполковник Станіслав Петров, який обіймав посаду інженера-аналітика, того дня вийшов у чужу зміну – підміняв хворого колегу. До речі, Петров був випускником Київського вищого інженерного радіотехнічного училища.

По-перше, Петров не довіряв новій системі оповіщення – "Око" надійшло на озброєння лише кілька місяців тому. По-друге, він справедливо розсудив, що якби США наважилися на масований ядерний удар, вони не обмежилися б декількома ракетами, а задіяли б весь арсенал. Тому Петров доповів нагору про те, що сталося хибне спрацювання системи. Наступні 10 хвилин в очікуванні ракетного удару були найдовшими для всіх, хто того дня чергував на КП, але світ вкотре був врятуваний.

Як з’ясувалося пізніше, "Око" ввели в оману яскраві сонячні промені, що відбилися від хмар. Щоправда, особисто Петрову порятунок світу коштував кар’єри у Радянській армії.

Нагадаємо, що 14 лютого група урядових літаків вилетіла з Москви на базу з ядерними ракетами під Мурманськом. Такої кількості урядових бортів в одному напрямку ще не бачили.