"Навіть 18 хвилин — це багато": нові деталі скандалу із затриманням авто із вантажем "200" у Києві (фото)

Волонтери готові терпіти незручності та виконувати правила, але хочуть, аби до їхньої роботи, як і власне до загиблих військових ставилися з повагою

Уже кілька діб поспіль у мережі не вщухає скандал, який розпочався через недбалість чергового поліцейського на одному із блокпостів у передмісті Києва. Як відомо, машину волонтерів, котрі перевозили тіла загиблих військовослужбовців, затримали у комендантську годину, попри наявність необхідних документів. Журналістка Мирослава Ілітьо, яка і надала розголосу цьому інциденту, спробувала поставити остаточну крапку в ситуації, пояснивши, що саме у діях бійця на блокпосту викликало здивування і невдоволення.

Своє пояснення вона опублікувала на особистій Facebook-сторінці. За словами Ілітьо, після першої публікації в мережі знайшлося чимало невдоволених, які не розуміли, чому волонтерам так не сподобалося дотримуватися правил комендантської години.

Зокрема, вона підкреслила, що ні сама, ні волонтери, яких вона супроводжувала, нічого не порушували. Спецтранспорт, до якого належать автівки із вантажем "200" (про що свідчить відповідне маркування), має право на пересування у нічний час попри існуючі заборони. Для цього лише потрібні спеціальні документи. До того ж, журналістське посвідчення від Міноборони, яке має Мирослава Ілітьо, теж є своєрідною перепусткою у часи комендантської.

"Водії (їх зі мною було двоє) надали під час зупинки документи, показали посвідчення громадської організації (це абсолютно безкоштовна робота волонтерів-добровольців, які взяли на себе цю ношу – саме так допомагати в цей час війни) і сказали найголовніше — пароль, — пояснює журналістка. — На який не отримали відповіді, як це передбачено, коли люди на блокпості говорять секретне слово у відповідь на секретне слово. Документів ГО пан не визнав, мовляв, не чув".

Відмовився черговий на блокпосту визнавати і дійсність документів пані Ілітьо, як і не відреагував на її цілком законну вимогу представитися.

За її словами, комусь може видаватися, що незручність, яка сталася, можна було б перетерпіти (що і довелося зробити зрештою), однак навіть невелика затримка — у цьому випадку 18 хвилин — мала значення. Мирослава Ілітьо зазначила, що всього за кілька днів із волонтерами вони об'їхали пів країни — 14 місць, двічі побувавши у Києві та Дніпрі. Кожне із міст, куди вони заїжджали, чекали свого полеглого героя.

"А претензії такі. Чому не відповів на пароль? Чому не звернув увагу на вміст кузова? Чому вимагав спецперепустку, яка є необов’язковою для такого спецтранспорту? Чому не представився на запит журналістки, що є карним правопорушенням. Стаття 171, — пише Ілітьо. — І про незручності резюмую: на моє глибоке переконання, водії, які перевозять тіла Героїв, не повинні терпіти жодних незручностей на блокпостах".

Пізніше журналістка додала ще деталей, розповівши, як у Лимані зустрічали одного із полеглих військовослужбовців, тіло якого зокрема перевозили волонтери.

Варто зазначити, що люди, які займаються перевезенням вантажем "200", виконують справді важку роботу. Бо ж війна щодня забирає життя кращих українських громадян. Подекуди українці втрачають на фронті навіть одразу кількох рідних — як це вийшло із Андрієм та Петром Підкевичами, які були батьком і сином.

Також "Телеграф" розповідав про героїчну загибель полковника Прикордонної служби України Юрія Юрчика.