Чи закінчить війну смерть путіна? Сергій Гайдай про підготовку до вторгнення, суперечки Залужного і Зеленського та глухий кут на фронті

За інформацією від українських військових та чиновників на прифронтових територіях, путін встановив новий дедлайн повної окупації Донеччини та Луганщини – 31 грудня. Активізація ворога в районі Авдіївки, Мар'їнки та Бахмуту якраз і свідчить про те, що для досягнення політичної мети, російське керівництво не збирається рахуватися з життями своїх же громадян.

Та чи є у росії ресурс для потужного наступу взимку? Наскільки вразлива Україна на тлі публічних суперечок між Офісом президента і Головнокомандувачем ЗСУ? Чи дійсно війна з рф зайшла у глухий кут? На ці та інші питання в інтерв’ю "Телеграфу" відповів колишній очільник Луганської військово-цивільної адміністрації Сергій Гайдай.

— Пане Сергію, навесні своє звільнення з поста голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації ви назвали "ротацією". Куди ця ротація відбулася? Чим зараз займаєтесь?

— Звільнення було погоджено. Зі мною почали говорити про це ще восени 2022-го року. Аргументи були такого плану, що область майже вся окупована. Хоча я в принципі, від військових мав тільки схвальні відгуки по співпраці. На сьогодні іноді є якісь пропозиції, та це більше виконавча влада.

— А політичні?

— І політичні потроху надходять від певних партій, зондують ситуацію: а яка моя думка, а піду я в політику чи не піду?

— Так підете чи ні?

— Зараз я залишаюсь людиною, яка має фах, досвід і проходила не соціальний ліфт, а соціальні сходинки від голови РДА до керівника військово-цивільної адміністрації області. Тому все ж таки цікавить виконавча влада.

— Чому все ж таки не склалося з призначенням вас послом до Казахстану?

— Тому що там росіяни просто кістками лягли. Для них прізвище Гайдай було дуже одіозним. Вони ж в Казахстані так само намагалися зробити Україну-2: у них там є компактне поселення росіян на півночі, де їх проживає три мільйони. І уявіть собі, що приїжджає посол, який говорить російською, народився на Сході, працював і жив і у Львові, і на Закарпатті, повернувся на Луганщину, бачив з перших днів, як починалась війна, які руйнації були. Тому вони так і заперечували щодо мого призначення.

— А про що свідчить той факт, що у нас досі немає посла у Казахстані? Про важкі відносини між країнами? Припустимо, що Сергій Гайдай їм дійсно був незручний, але ж немає взагалі нікого.

— У нас досі немає посла в Великій Британії, в Чехії, і це прикро. Це значить, що наша зовнішня політика кульгає. Чехи – наші партнери, одні з стратегічних союзників. Гаразд, чудового дипломата Євгена Перебийноса (займав посаду посла України в Чехії. — Ред.) забрали в МЗС, щоб підсилити позиції самого міністерства. Та чому немає йому заміни? Наскільки мені відомо, навіть чехи запитуються у нас: ми ж з вами союзники, ми ж з вами партнери, а де посол? Це, в принципі, і ставлення країни до своїх партнерів, коли немає посла.

— То в чому ж проблема?

— Це проблеми кадрової політики. Я розумію, що в Грузії немає посла, тому що важкі відносини. В Казахстані немає… ну добре. Але ж не на Гайдая одного всі ставки роблять.

— Як вважаєте, конфлікт між політичним і військовим керівництвом в Україні існує? На рівні Зеленський – Залужний.

— Ті, хто роздмухує цей конфлікт, несвідомо, або свідомо все ж таки працюють на ворога. Але що таке конфлікт? Ми бачили світлини, де президент стоїть разом із Залужним, посміхаються. Це говорить про те, що навіть якщо між ними є якісь нерозуміння в певних поглядах, то вони чудово вирішують ці питання в одному кабінеті. Чи можуть дві сильні особистості співіснувати так, щоб не було жодних конфліктів? Непевно, ні. Тому те, що виникають певні суперечки, це абсолютно нормально. Я б з цього не робив би якусь катастрофу. Ну якщо в них є суперечки, посперечались, вирішили питання і все, поїхали далі.

Я не можу оцінювати роботу Залужного, адже я не військовий, та напевно Верховний Головнокомандувач має оцінювати. Напевно наші партнери так само бачать, чи виконує він свої функціональні повноваження на посаді Головнокомандувача ЗСУ, чи ні.

Залужного зробив він сам і народ України. Він сам, тому що приймав певні рішення від початку повномасштабного вторгнення, а народ України, тому що ми зробили собі кумира, але робити кумирів – погана історія, бо потім люди розчаровуються.

— А у вас особисто на посаді голови ВЦА були конфлікти з президентом? Можливо, з оборонних питань?

— Ні. Жодного. Абсолютно. З 2019 року, як тільки мене призначили, не було жодних претензій президента взагалі. Всі завдання, які ставив президент, виконувалися своєчасно. І після повномасштабного вторгнення мені особисто президент ніяких претензій не висував.

— А люди з команди президента висували. Критикували вас за погану підготовку регіону до повномасштабного вторгнення.

— Хто?

— Мар’яна Безугла наприклад.

— Давайте поговоримо про Безуглу. Хто така нардепка Безугла? Вона членкиня комітету по обороні. Скільки разів вона була на Луганщині до 24 лютого? Жодного!

По-друге, вона каже, що я не займався обороною. Але обороною мають займатися військові, а не обласна військово-цивільна адміністрація. Ми маємо допомагати військовим. Я не можу побудувати в чистому полі склад і сказати, що от я вам побудував склад. Ну це маячня. Не можу побудувати траншеї, бо вони скажуть: Володимировичу, ви що з глузду з’їхали, у нас зовсім в іншому напрямку буде оборона.

— В такому разі, яка була співпраця з військовими в регіоні?

— Вони приходять і кажуть: Сергій Володимирович, нам потрібен ліс. Ок, я допомагаю. Нам потрібна техніка. Ок, я допомагаю. Військові отримували все: я ремонтував зброю, привозив її, допомагав з дронами "Mavic", допомагав з їжею, укріпленнями, обігрівачами, тепловізорами, патронами, машинами… Нема питання, на які я б не реагував. Безугла не розуміє, про що вона говорить. Вона повинна була б як членкиня комітету напередодні повномасштабного вторгнення проінспектувати ситуацію в області. А її не було. Вона мала б розуміти, що область в прямому сенсі не відповідає за оборону. Ми не воюємо, ми допомагаємо воювати. І якщо вона така впевнена у своїй правоті, то вона абсолютно некомпетентна людина. Вона їздила по підрозділах з телефоном, а потім по тих позиціях були прильоти. В Лисичанську, де вона була, просто розвалили в хлам ситуаційний центр. Туди прилетіло 11 ракет. Там у нас був такий ніби ситуаційний центр, а насправді це був міськвідділок поліції, куди приїжджали військові, поліцейські, СБУ, я приїжджав і ми там спілкувалися, планували, займалися роботою. От вона приїхала з телефоном, покрутилась там декілька днів, і все. Одинадцять ракет! Ну це просто жах.

Тому для мене вона не асоціюється з Офісом президента. Вона не сповна розуму людина, яка в повітря кидає якісь тези. Хай керівник Офісу президента Андрій Єрмак скаже, чи є до мене претензії серед військових. Мені ніхто претензій не висував ні офіційно, ні кулуарно.

— Як все ж таки виглядала підготовка області до широкомасштабного вторгнення? Коли вона почалася? Задовго до 24 лютого, чи ні?

— Мене ніхто не попереджав, що 24 лютого буде широкомасштабне вторгнення. Ніхто взагалі. Теоретично військові повинні були готувати область з 2014 року. По факту я не знаю, яку зброю вони отримували, бо це таємна інформація. Наша проблема була в тому, що вторгнення було не тільки в Донецьку і Луганську області, а воно було по багатьох областях і у нас просто фізично не було такої кількості військ, щоб ми могли зробити суцільну лінію оборони.

— Ну а взагалі ця підготовка була? Військові розуміли, що треба готуватися? Людям казали ж, що перейматися не варто.

— Ну дивіться, мости були заміновані, але це було зроблено не 23 лютого, а ще давно. Укріплення проходили вздовж всієї лінії розмежування. Чи будувалися нові укріплення біля Мілового на кордоні з рф? Ні, не будувалися. Додаткових робіт по всьому кордону з рф проведено не було, але підрозділи для боротьби з танками до повномасштабного вторгнення все ж таки зайшли в область. І ми з ними якраз співпрацювали, вони попросили, щоб я допоміг їм з місцем розташування, будівельними матеріалами, щоб вони зробили укріплення. Тобто частково так, підготовкою займалися.

— Яке зараз життя людей на тій території Луганщини, яка не окупована росіянами?

— Вкрай важке. Магазини не працюють і ніхто туди нічого привозити не буде. Постійні обстріли. Іноді є поранені, гинуть місцеві жителі. Важко з опаленням, (хоча за дрова ми домовились), зв'язок відсутній. Ми поставили старлінк і генератор у голови села Невське (не окупована територія, де проживає близько 100 місцевих мешканців. — Ред.), і у людей є можливість іноді прийти і комусь зателефонувати чи щось відправити. З медициною величезна проблема, тому що лікарень нема. Люди живуть як в пеклі в якомусь. Але люди не хочуть їхати.

— В цій ситуації, що ви щойно описали, на вашу думку можливо провести вибори, як на цьому наполягають деякі наші західні союзники?

— Дехто просто не розуміє, що у нас відбувається. Для них аргумент, що під час громадянської війни в США вибори проводилися. Але це не та війна, яка триває в Україні. Такої війни Європа і весь світ не бачили з часів Другої світової. Проводити вибори в таких умовах… я не знаю як це зробити. Це приїжджати автобусами, забирати людей кудись, вивозити на безпечні території для голосування? А якщо автобус потрапить під обстріл?

— На Луганщині, так само як і на інших окупованих територіях, росія буквально змушує місцеве населення брати свої паспорти. Чим стратегічно це загрожує Україні?

— Стратегічної загрози немає. Якщо буде державна програма по асиміляції, то ми це питання вирішимо. Якщо люди отримують російські паспорти, це ж не говорить про те, що вони співпрацювали з колаборантами. Їх змусили, тому що сказали: або російський паспорт і ми даємо вам інсулін, або ні і вмирайте. І що їм треба робити? А їхати нема куди. Тут треба чіткий, виважений і публічний план держави по деокупації і майбутньому розвитку території. Чітко прописати, що колаборанти, їх помічники, ті, хто брав активну участь у проведенні псевдовиборів, ці всі люди будуть покарані за законами України. До всіх решти треба інший підхід.

— Наскільки зараз складна ситуація на фронті? Маю на увазі не лише Луганщину, а й всю лінію зіткнення. І чи дійсно війна зайшла в глухий кут?

— Ситуація на фронті дуже важка: росія потрохи перелаштовує свою економіку на військові рейки, а запасів навіть застарілої, але смертельно-небезпечної техніки і снарядів до неї у них чимало. Людей вони не рахують і цей ресурс у них постійно оновлюється. Території Луганської, Запорізької, Херсонської області заміновані дуже ретельно і багато ліній оборони вони встигли побудувати ще до того, як наші західні партнери почали передавати нам більшу кількість снарядів і важкого озброєння. І це спрацювало нам дуже в мінус: коли наші війська були готові до контрнаступу, то вони пішли по замінованій, підготовленій території.

Зараз важкі політичні процеси проходять по всьому світі: Штати напередодні президентських виборів, Байден підписав бюджет без фінансування України й Ізраїлю, в Словаччині виграв вибори Фіцо (Роберт Фіцо – премєр-міністр Словаччини. — Ред.), а це в принципі проросійський політик. Я впевнений, що слова президента про те, що наступний конфлікт можуть розпочати на Балканах, можуть справдитися. Зараз росія буде піднімати ставки і якщо ми зупинимось, то ворог ще більше підготується і потім буде вкрай важко. 2024 рік буде дуже важкий для всіх. Нам треба готуватись і до того, що росія буде намагатись контратакувати на деяких напрямках і не забувати, що завдання путіна – до 31 грудня вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської області. Це неможливо зробити, але завдання стоїть і вони тиснуть постійно.

Через тиждень-два почнуться морози і я впевнений, що будуть масовані обстріли території України, адже росіянам конче потрібно, щоб соціальний вибух був і всередині країни. Тому буде дуже важко. Але наші військові героїчно роблять свою справу і наше завдання їм просто допомагати. А в країні зараз відбуваються процеси, які мені не дуже подобаються. Я дуже немало чую скарг від бізнесу, що податкова ставить їх в ризиковане положення, а потім натякають: їдьте в Київ до керівництва податкової і вирішуйте. У мене є приклади, коли хлопці воюють, а їм телефонують з прокуратури і кажуть: ви 5% на нас перепишіть, або ми ваш бізнес розірвемо на шмаття.

— Песимістична картина. Тобто, якщо правильно розумію "глухий кут" на фронті є?

— Давайте так: прориву зараз чекати від нас неможливо. Для того, щоб зробити прорив, нам потрібно більше ракет, авіації, снарядів для артилерії. Тоді ми зможемо.

— Але ж в наступному році отримаємо F-16…

— Так. Що нам дадуть літаки? Ми зможемо закрити небо, тому що ракети повітря-повітря чудово збивають ті ракети, які запускають росіяни. По-друге, ми зможемо повибивати російську авіацію з лінії фронту. Так, російські літаки не долітають до лінії фронту, але вони скидають ФАБи і КАБи за 5-6 кілометрів. Як тільки у нас з'являється західна авіація, то ми зможемо так само з нашого тилу збивати всі ті гелікоптери і російські Су. Це дуже нам допоможе.

Та без того, щоб у нас була необмежена кількість снарядів, ми не зможемо просуватися вперед. Як тільки росіяни заходять в якусь лісосмугу, вони одразу зариваються там як кроти: в норах, в тунелях. Пройти цю лісосмугу дуже складно, її просто треба перемелювати артою, а потім заходити далі. А якщо західна допомога зупиниться, ми дійсно будемо стояти в окопах на одному місці і арта просто буде потроху вибивати солдат, та не будемо забувати про кількість солдат у нас і в росії.

— А ви бачите зараз ознаки, що допомога Заходу може зупинитися?

— Враховуючи всі політичні аспекти в різних країнах, можна сказати, що допомога буде не зупинятись, а іноді перериватися. От зараз є інформація, що Німеччина подвоює допомогу Україні. З одного боку, це хороша новина. З іншого боку, США підписали бюджет без допомоги Україні. Тому Німеччина зараз намагається перекривати те, що ми недоотримаємо від США.

Згадаємо ленд-ліз. Він так і не запрацював, але у нас все одно була допомога від США. Ленд-ліз був як страховка для нас: якщо б десь якісь процеси зупинили допомогу, то запрацював би ленд-ліз і ми б втрималися. А зараз він зупинився тому що термін був на рік.

Європейські країни будуть нам допомагати, але їх можливості набагато більш обмежені, ніж можливості США.

— Зі смертю путіна все закінчиться?

— Після путіна важливо хто буде наступним. Може ж прийти людина, яка буде ще більш радикальна. Людина, яка може сказати, що зараз за місяць закінчить цю війну і почнеться як під час другої чеченської кампанії, коли були суцільні бомбардування. Все буде залежати від того, хто отримає повноту влади. Західним країнам і США, зокрема, не вигідно, щоб росія розвалилась. В такому випадку, ці ділянки, які стануть самостійні, може під себе потягнути Китай. І тоді країна, яка хоче бути лідером на всій планеті, отримає додаткові ресурси.

— Саме тому Захід дає нам зброю дозовано?

— Нам не дають достатньо зброї, тому що Захід на перший план ставить не перемогу України, а виснаження росії. А вже на другому місці перемога. І я думаю, що вони тут помиляються. Розраховувати, що ми спокійно протримаємо ще 2-3-4 роки… це хибна тактика. Не така велика у нас країна і не стільки у нас ресурсів.

— Зустріч Сі та Байдена. Бачите якісь позитивні сигнали для України?

— Позитивних швидких дій не буде. Це була зустріч-запобіжник проти великої війни. Кожен все одно залишається при своїх інтересах. Але я думаю, що прямої відкритої допомоги росії (з боку Китаю. — Ред.) не буде. І слава богу. Напевно якісь військові дії на Тайвані найближчим часом не розпочнуться. І це добре, бо це ще більше б відтягнуло ресурси США. Але розраховувати, що Китай перенаправить вектор допомоги в наш бік – ні. З позитивного для нас в цій зустрічі те, що ми розуміємо, що нас не кинуть і Китай не буде напряму допомагати росії. Завуальовано, звісно будуть допомагати. Навіть "Mavic" якщо купувати в Китаї для росіян, то дуже швидко відвантажують. А якщо купувати для України, то можуть навіть відмовити. Багато країн просто купують через якісь свої компанії, а потім відправляють нам (але говорять, що купують для себе).

Тим не менш, актуальність Третьої світової та застосування ядерної зброї зараз не на першому плані.