"Вони вірять, що росія переможе": митрополит ПЦУ про Московський патріархат і "ждунів", ч.І

Держава вигнала з Лаври не церкву, а "рускій мір"

Бурхливі події в Києво-Печерській лаврі навесні та влітку цього року наразі поставлено на паузу. Московський патріархат покинув стіни головної православної святині України, але тільки частково: там ще залишаються ченці УПЦ МП .

За логікою подій, в Лаврі мала б опинитися Православна церква України, адже монастир ПЦУ в Києво-Печерській лаврі вже давно зареєстрований. Юридично монастир існує, але фактично приміщень для ченців нема.

Чому так відбувається і держава не квапиться завершувати процес виселення УПЦ МП з Лаври? Хто в українському парламенті гальмує ухвалення закону про заборону релігійних організацій, пов’язаних із РПЦ? На що сподівається Московський патріархат, проводячи піар-кампанію під назвою "утиски за віру"?

На ці та інші питання в інтерв’ю "Телеграфу" відповів архієрей ПЦУ, митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря).

— Яка доля монастиря ПЦУ в Києво-Печерській лаврі? Юридично він створений, але намісник о.Авраамій каже, що нема приміщень для ченців. Яка актуальна ситуація?

— Ситуація з Лаврою залишається складною, хоча з формальної точки зору вона абсолютно зрозуміла і не двозначна. Структури Московського патріархату, які там перебували, а це не лише монастир, очолюваний Павлом Лебідем (намісник монастиря в Лаврі від УПЦ МП. — Ред.), а й управління Київської митрополії, семінарії, інші менш відомі установи, вони втратили будь-яке законне право там перебувати ще наприкінці березня цього року, коли було розірвано договір. Їм було надано час для того, щоб звільнити приміщення.

Всі бачили, який спротив чинили представники Московського патріархату виконанню цих рішень, посилаючись на те, що їм необхідна підстава у вигляді рішення суду. Таке рішення суду вже є. І частина структур Московського патріархату вже територію звільнила, але частина монастиря продовжує там перебувати попри те, що це порушення законодавства і майнових прав держави. І те, що вони там продовжують перебувати, не дозволяє в повній мірі завершити процес набуття державою контролю за її майновим комплексом. Це ускладнює процес подальшого розгляду нашого запиту на надання приміщень як храмових, так і монастирських для функціонування монастиря Православної церкви України.

Наша принципова позиція полягає в тому, що ми вважаємо неможливим, щоб у Лаврі припинялися молитва і чернече життя. Адже один з елементів російської пропаганди і пропаганди Московського патріархату — наполегливе намагання порівняти ситуацію в Києво-Печерській лаврі з тим, що відбувалося в 20-х роках минулого століття і наприкінці 50-х років. Нібито держава виганяє священнослужителів з монастиря. Та насправді це не так. Йдеться про вигнання "руского міра". Всеукраїнська і всесвітня святиня не повинна бути одним з провідних джерел поширення цієї ідеології.

— В такому разі, чому на вашу думку, "рускій мір" і досі знаходить собі прихисток в Лаврі? Чому нема крапки в питанні?

— Ми розуміємо логіку виконавців, вони хочуть, щоб все відбувалося максимально спокійно. Але з іншого боку, не можна робити те, що в радянський час називали "ленінським вальсом": крок вперед, два назад. Однак представники Московського патріархату (ми знаємо певні настрої, думки, які там поширюються) досі живляться думкою, що все повернеться до попереднього стану. І все, що відбувається зараз із Московським патріархатом, це тимчасові проблеми, які раніше чи пізніше розв'яжуться.

— Цікаво, що їм дозволяє так думати?

— Вони кажуть, що була Помаранчева революція, був Ющенко, і тоді теж казали, що Московський патріархат будуть ліквідувати, а потім прийшов Янукович і у них все стало добре. І вони чекають. Непублічно можна знайти багато прикладів того, як вони сподівалися і сподіваються на "асвабадітєлєй".

Вони справді вірять, що рано чи пізно росія переможе і вони відновлять за її рахунок тут свої позиції, свою присутність. Доки їм це надає надію, вони намагаються чинити спротив законним рішенням.

Не секрет, всі, хто цікавився церковним життям, державно-церковними відносинами, знають, яка величезна кількість прибічників Московського патріархату у владних сферах. Частина їх втекла, як Новинський, частину обміняли, як, наприклад, Медведчука, когось відкрито виявили як російську агентуру, того ж Деркача.

Але чимало тих, хто був у минулому прибічником Московського патріархату, так ними і залишилися й нікуди не ділися. Проте в умовах війни, величезного суспільного обурення позицією та роллю Московського патріархату в підготовці російської агресії понад дві третини наших співгромадян виступають за заборону діяльності Московського патріархату в Україні. Це показує соціологія. І ті, хто був прибічником цієї структури раніше, зараз їм складно виявляти себе в публічному просторі таким чином.

Хоча ми знаємо заяви, коли на зустрічах, обговореннях звучить думка високопосадовців, які кажуть, що нема в Україні Московського патріархату, а є Українська православна церква.

Вибачте, це відверта брехня. Те, що це брехня, засвідчено релігієзнавчою експертизою, яку провела держава на виконання рішення РНБО. І нема жодних реальних документальних підтверджень того, що Московський патріархат в Україні розірвав свої зв'язки підлеглості з російським релігійним центром, окрім їхніх заяв.

Але їхнім заявам ми не віримо. А тим більше держава не має підстав вірити. Та є високопосадовці, які відстоюють саме таку позицію: нема Московського патріархату. А це що? Це є маркер. Раз людина так каже, значить, вона є прибічником Московського патріархату, адже вона озвучує наративи саме цієї структури. І є люди, які під різними приводами всі ці процеси намагаються торпедувати.

Торік їх було більше, і діяльність їх була більш ефективна, та після того, як на початку грудня РНБО ухвалила відповідні рішення, бажаючих проводити таку діяльність в публічній площині поменшало. Дехто з публічних прибічників МП взагалі був звільнений з посад і втратив владні важелі впливу, але все одно вони залишаються.

Тому така розтягнутість процесів зокрема і по Києво-Печерській лаврі, пояснюється не публічним, але абсолютно реальним намаганням саботувати ті рішення, які державою вже були прийняті в очікуванні того, що якимось чином фортуна обернеться на їхню користь і вони збережуть за собою не лише Лавру, а й ті всі можливості і об'єкти, які були у них до початку війни.

— Я правильно розумію, що з цієї причини, через таких людей у владі урядовий законопроект про заборону Московського патріархату не голосують і навіть не виносять до сесійної зали?

— Думаю, одна з причин полягає в тому, що в парламенті дійсно є ті, хто продовжує підтримувати Московський патріархат публічно, чи не публічно. Мені важко повірити в те, що парламент, який в нинішніх умовах працює і голосує, раптом виявляє таку несвідомість і нерозуміння.

Крім того, певними неправдивими наративами користуються і маніпулюють для формування іноземної думки.

— Що саме маєте на увазі?

— Ну, навіть саме формулювання "заборона Московського патріархату в Україні". Про що йдеться? Для одних це уявлення, що сьогодні батюшка з жіночками в церкві моляться (як вони кажуть, за Україну, за мир) і тут ні сіло ні впало їх забороняють. Цей образ пропаганда МП всіляко експлуатує. Немов би йдеться саме про заборону релігійного життя тих, хто зараз є послідовниками Московського патріархату.

Насправді ж, якщо уважно прочитати законопроект, то йдеться абсолютно не про це. Йдеться про заборону українським релігійним організаціям мати будь-які зв'язки, підлеглості, підпорядкованості, виконувати будь-які розпорядження та входити до складу релігійних організацій, центри яких є в країні-агресорі. І це абсолютна калька всіх тих рішень, які за останні півтора роки були зроблені державою щодо рф.

У нас заборонена діяльність російських фінансових установ і російських медіа. У нас з росією нема жодних взаємозв'язків ні в транспортній, ні в енергетичній, ні в інших сферах. Єдиний виняток – релігійна. Тому, використовуючи неправдиві наративи, мережу співчуваючих росії на Заході, намагаються тиснути на українську державу, що це є порушення свободи віросповідання, порушення прав людини.

Ще один важливий елемент – якщо структура, яка називає себе "Українська православна церква", справді вирішила відділитися від Московського патріархату і є незалежною від РПЦ, як вони намагаються переконувати суспільство і державу, тоді норми урядового законопроекту жодним чином їх не стосуються. А якщо вони побоюються, що ці норми їх будуть зачіпати, то це ще одне свідчення їхньої брехні, що насправді вони залишаються в складі Московського патріархату.

Ми неодноразово говорили, як тільки ці ініціативи з'явилися, що ми підтримуємо законопроект. За виключенням Московського патріархату всі інші церкви і релігійні організації на зустрічі з спікером парламенту, висловлювалися позитивно щодо цього урядового законопроекту.

Можна нашу церкву вважати зацікавленою і необ'єктивною стороною, але католицькі, протестантські церкви, юдеї, мусульмани дивляться на цю ситуацію зі сторони і підкреслюють, що не бачать в цьому законопроекті нічого такого, що справді би порушило свободу совісті і віросповідання. Навпаки, це законопроект, покликаний захистити українських громадян і духовний простір України від російської гібридної агресії.

* Про інформаційну стратегію Московського патріархату в Україні, ченців УПЦ МП, які досі залишаються в Лаврі та російський вплив на Ватикан, читайте у другій частині інтерв’ю з Євстратієм Зорею.