"Росіяни не хочуть чути про репарації, але активи рф буде стягнуто": інтерв'ю із заступницею міністра юстиції Іриною Мудрою

94 країни підтримали резолюцію Генасамблеї ООН і визнають необхідність створення компенсаційного механізму.

Попри політичні заяви, українці не зможуть швидко отримати репарації і компенсації за шкоду, завдану внаслідок війни рф проти України. Одна з головних причин — особливості міжнародного права, яке багато в чому виявилось не готовим до викликів, спричинених російською агресією.

Проблема також у політичних мотивах керівництва західних країн. Ніхто не хоче, щоб до них також були пред’явлені претензії щодо репарацій за їхні дії в інших державах, а дехто взагалі хоче використати російські активи як один з козирів на перемовинах з рф.

Про все це "Телеграф" детально поговорив з заступницею міністра юстиції Іриною Мудрою, яка є куратором всіх цих напрямів. Це, мабуть, найдетальніша розмова щодо компенсацій, конфіскації активів російських олігархів в Україні та світі.

— В суспільстві не так багато інформації щодо виплати репарацій, щодо компенсацій — як це працюватиме і коли умовний постраждалий зможе їх отримати?

— У нас триває повномасштабна війна, і нема ні переможеної сторони, ні переможця, нема бажання агресора навіть припустити, що він зобов'язаний сплатити репарації. Але руйнації тривають щодня, і чекати закінчення війни недоцільно, тому що є об'єкти, які нам вже потрібно відбудовувати, є постраждалі від насилля, яким вже потрібно надавати матеріальну допомогу, щоб люди могли боротися з наслідками. Тому ми говоримо не про класичні репарації, а про компенсації.

Зазвичай репарації сплачують на користь держави, їх не отримують окремі фізичні особи. Так було і після Першої світової війни, і після Другої. Після Другої світової репарації сплачували не грошима, а промисловими товарами, будівельними матеріалами, обладнанням для заводів і фабрик, технологіями, будівництвами критичних об'єктів на території Радянського Союзу. Єдина країна, яка сплатила репарації в повному обсязі, це Фінляндія, за результатами радянсько-фінської війни (1939-1940).

Фінляндія повністю сплатила 300 млн доларів на користь Радянського Союзу, що мали бути погашені товарами (деревиною, папером, кораблями, харчовими продуктами). Вона перегорнула цю сторінку минулого і почала розвиватися за допомогою підтримки європейських держав.

В нашому випадку росія, принаймні за цього політичного керівництва, ніколи не змириться з тим, що потрібно щось сплачувати Україні. Можливо, це будуть наступні покоління, але про це ми зараз не говоримо. Тому коли ми після повномасштабного вторгнення почали роздумувати, а який же юридичний інструмент дати людині чи державі, щоб компенсувати збитки, то шукали серед діючих механізмів: Європейський суд з прав людини, Міжнародний суд ООН, міжнародні арбітражі, національні суди. Коли ми почали розбирати кожну з цих інституцій, виявилося, що жодна з них не забезпечує ефективної і швидкої виплати компенсацій за збитки, завдані у воєнний час.

Ніхто не зіштовхувався з таким. Ми подали позов у ЄСПЛ, у нас є справа "Україна проти росії" щодо повномасштабного вторгнення, яка на сьогодні об’єднана зі справою "Україна та Нідерланди проти росії", ми там будемо заявляти про репарації, але нюанс з ЄСПЛ в тому, що їхні рішення не мають інструментів виконання.

Змусити росію виконати рішення ЄСПЛ, при тому, що росію виключили з Ради Європи і вона вийшла з Конвенції про права людини, нереалістично. Інших інструментів теж нема. Міжнародний суд ООН має іншу специфіку, він розглядає справи виключно за порушення визначених конвенцій.

Є ще інструмент для приватних інвесторів: двостороння угода між Україною і росією про захист інвестицій. Це те, чим скористалися приватні інвестори, коли був анексований Крим і коли були втрачені активи державних і приватних підприємств в Криму.

Ми знаємо, що є вже остаточні рішення проти російської федерації про стягнення збитків за втрату активів в Криму на користь Ощадбанку 1,3 млрд грн, проте тут теж є нюанс. Щоб звернутися до міжнародного арбітражу, потрібно довести, що на території, де втрачено актив, було здійснено ефективний контроль російською федерацією. Що рф мала там свої органи, свою владу, своє законодавство і таким чином вони здійснювали цей контроль.

— Чи вдасться це довести вже з новими тимчасово окупованими територіями?

— З Кримом це було довести нескладно, оскільки вони, дійсно, прийняли законодавство рф. З Донецьком, Луганськом це юридично складніше довести. З руйнаціями на територіях, які підконтрольні Україні, це надзвичайно складно.

Тому цей інструмент досить обмежений, і він розтягнутий в часі. Ощадбанк отримував рішення 7 років. Але це рішення досі не виконане, тому що активи рф захищені суверенним імунітетом. Це те, що убезпечує стягнення їхніх суверенних активів. Ми прийшли до того, що нема такого інструменту, який Мін'юст може запропонувати громадянам, державним органам, приватному бізнесу, щоб заявити про компенсацію. Тому ми почали розробляти індивідуальний інструмент. Ми запропонували міжнародним партнерам створення компенсаційного механізму.

Це адміністративний орган, який буде розглядати заяви постраждалих і присуджувати суму компенсації. З цією концепцією компенсаційного механізму ми поїхали в ООН, представили його на Генасамблеї і 14 листопада 2022 року отримали резолюцію Генасамблеї про репарації. Ця резолюція містить три основні положення.

Перше — що рф винна в нанесенні цієї шкоди і її обов’язок — сплатити репарації. Друге — що 94 країни, які підтримали резолюцію, визнають необхідність створення компенсаційного механізму. Третє — рекомендація державам-учасникам ООН створити міжнародний реєстр збитків. Прийняття цієї резолюції дало політичну легітимність компенсаційному механізму. Ми почали працювати з країнами "Великої сімки", бо розуміли, що в цих юрисдикціях знаходиться максимальна кількість активів рф.

Наступний етап — міжнародний Реєстр збитків. Після наповнення, він має перейти в управління компенсаційної комісії, яка буде виносити рішення про присудження грошей.

Реєстр створювали на основі часткової розширеної угоди Ради Європи, до якої долучилися і країни-члени РЄ і країни-спостерігачі: Канада, Мексика, США і Японія теж підписали цю угоду. В нас є 42 країни і Євросоюз, які її підписали. Вони зобов’язалися розробляти компенсаційну комісію.

Зараз ми працюємо також над міжнародною угодою, яка створить комісію. Це важливо тому, що рф треба якось змусити виплатити репарації. Це міг би зробити Радбез ООН, як це було зроблено після ірако-кувейтського конфлікту, коли Радбез зобов’язав Ірак сплатити компенсації постраждалим. Але зараз Радбез недієва для нас інституція і ми не зможемо це рішення отримати. Тому нам потрібна міжнародна угода, щоб змусити рф сплатити репарації. Ми плануємо її укласти протягом року.

Також нам треба обмежити суверенний імунітет, яким користуються суверенні активи. Політики говорять, що є політична воля, але юридично вони ще не знайшли, як це зробити.

Всі чекають чогось, щоб внести зміни в національне законодавство і дозволити стягувати активи рф. Ця угода теж дозволить це зробити.

Ратифікація зажадає часу. І лише після цього ми можемо казати про компенсації для українців.

— Як довго займе ратифікація?

— До кінця року я хочу зрозуміти, чи взагалі країни "Великої сімки" готові вступати в цю угоду. З приватними активами рф все набагато складніше. Інструмент цивільної конфіскації є лише в Штатах і Канаді. В інших країнах конфіскація активів російських олігархів можлива лише в рамках кримінальних проваджень. А якщо казати про державну власність, наприклад, нерухомість, літаки, корпоративні права, то це спочатку треба продати. Тому ми більше фокусуємось не на майні, а на російських грошах. Якими будемо наповнювати спеціальний фонд і направляти ці гроші на компенсації постраждалим і на відбудову Україну.

— У США представили законопроєкт, який передбачає конфіскацію всіх активів рф на території країни. Чим цей законопроект важливий для України?

— Цей законопроект поєднує конфіскацію, компенсаційний механізм і фонд. Ми теж брали участь в його написанні. Законопроєкт наділяє повноваженнями президента США конфісковувати активи, доручає йому разом з іншими країнами створити компенсаційний механізм, фонд, куди передавати активи.

В Штатах на розгляді вже є рішення Мін’юсту про конфіскацію 5,4 млн доларів російського олігарха Костянтина Малофєєва і очікується рішення державного секретаря Блінкена щодо спрямування цих коштів на потреби України.

І ідея, яку ми обговорюємо з Держдепом, щоб ці кошти стали першим вливанням в компенсаційний фонд. Таким чином ми легітимізуємо саму структуру компенсаційного механізму, створимо фонд, направимо туди перші кошти і покажемо іншим країнам, як можна робити.

Оскільки фонду ще нема, ми готові зробити ескроу-рахунок в Нідерландах, де створений реєстр, і на нього переказувати ці кошти.

Євросоюз поки не готовий стягувати суверенні активи взагалі. Щодо приватних активів, то вони це роблять в рамках кримінальних проваджень і в рамках існуючих кримінальних злочинів. Це — відмивання коштів, тероризм, торгівля зброєю.

В рамках існуючих статей кримінального кодексу вони можуть конфісковувати активи, але цей процес дуже довгий, оскільки це кримінальне провадження. Вони повинні, звісно, завершити розслідування, знайти обвинуваченого, винести вирок, подати до суду і тоді застосувати конфіскацію. Проблема в тому, що навіть за такого розкла́дй, дійшовши до кінця і здійснивши конфіскацію, ці конфісковані активи не направляють в Україну, а залишають в тій юрисдикції, де вони конфісковані. Йдуть у бюджет тієї країни. Щоб можна було направити їх в Україну, треба змінити законодавство, чого поки нема.

— Національне законодавство країн-членів ЄС?

— Так. Ми теж з цим працюємо. Вже є директива в Європарламенті про криміналізацію обходу санкцій. Він буде прирівнюватися до злочину і таким чином уможливить конфіскацію активів. Але, знову ж таки, це буде процес не швидкий, ще треба буде довести обхід санкцій.

В Канаді прийняли закон, яким передбачили конфіскацію суверенних і приватних активів, але через судовий процес, як у нас. Вони почали конфіскацію активів Абрамовича і компанії "Волга-Днепр", літак якої був запаркованний в Торонто. Зараз вони хочуть отримати рішення про передачу цього літака Україні. Цей процес вже займає більше року. І не раніше, аніж ще за рік ми побачимо результат цієї конфіскації.

— Ви сказали про реєстр збитків і компенсаційну комісію, а хто їх формуватиме? І хто братиме там участь і прийме фінальне рішення?

— Реєстр — це не просто база даних пошкодженого майна. Це міжнародна організація, створена за законодавством Нідерландів і розташована в Гаазі. Управляється 43 учасниками реєстру. На першому засіданні конференції 27 червня було обрано виконавчого директора Маркіяна Ключковського. Також управлятиме рада з семи незалежних членів, делегованих на підставі пропозицій країн. Від України буде один кандидат. Ці люди і розроблятимуть правила, критерії, порядок подання заяв, категорії збитків, категорії постраждалих.

І, власне, рада прийматиме рішення про включення кожної заявки до реєстру на підставі подання виконавчого директора. По завершенні роботи реєстру він має перетворитися на компенсаційну комісію.

Сам формат цієї комісії ми беремо з прецеденту компенсаційної комісії ООН, створеної після конфлікту Іраку-Кувейту.

Яка буде кількість учасників в нашій комісії, враховуючи масштаби руйнувань і кількість поданих заяв, я можу собі тільки уявити. Наприклад, на сьогодні, лише по пошкодженому майну у нас є 470 тисяч заяв через "Дію". А міжнародний реєстр розглядатиме щонайменше сім категорій.

— А які це будуть категорії?

— Ті, хто змушений був переїхати, вимушено переселені, депортовані. Друга категорія — це ті, хто зазнав шкоди життю і здоров'ю. Ця категорія про тортури, знущання, насилля різного роду, викрадення дітей. Це все, що стосується психічного стану людей. Третя категорія — завдана шкода, яка не перевищує певний поріг, скоріше за все, 150 тисяч доларів. В Іраку це було 100 тисяч. Четверта категорія – це матеріальна шкода розміром вище від 150 тисяч доларів. Це все фізичні особи.

П'ята категорія – юридичні особи. Це приватні, державні бізнеси і компанії. Шоста категорія — держава. Це інфраструктура, майно муніципалітетів, органів влади, довкілля, земельні ресурси, культурна спадщина. Це основні категорії, які будуть мати під собою підкатегорії.

Цей реєстр створено зі строком дії на три роки з можливістю продовження ще на три роки. Компенсаційна комісія і реєстр не залежать від того, чи закінчилася війна. Можливо, коли ми вже домовимося про створення комісії, війна, дасть Бог, закінчиться, але ніхто таких гарантій не дає.

Ми у цей процес заохочуємо іноземців, щоб вони разом з нами були відповідальними за це створення. Адже мова йде про те, якщо все ж таки країни не будуть готові забирати російські активи і передавати в цей фонд, то ми їх змусимо сплатити нам суму, рівнозначну тим активам, які зберігаються в їхніх юрисдикціях. А як заставу нехай тримають замороженими активи рф, поки вона з ними не розрахується.

Тобто ми кажемо їм, що якщо ви не готові, щоб агресор компенсував, тоді ви маєте компенсувати. Багато зараз ходить спекуляцій про створення різних фондів і наповнення їх конфіскованими російськими активами.

Всі вони направлені на точкову допомогу. Наприклад, на відбудову Каховської ГЕС. Просто передавати кошти нам, щоб ми самі вирішували, як ми їх витрачаємо, вони не будуть. Хоч як би вони відкрито з нами розмовляли і політично заявляли про свою готовність.

— Ви сказали про сім категорій постраждалих. Чи розробляється у Мін’юсті концепція пріоритизації якоїсь категорії постраждалих від війни для отримання репарацій?

— Ми думаємо над пріоритизацією. І в першу чергу, оскільки у нас victim-centered approach, тобто в центрі стоїть постраждала особа, ми вважаємо, що пріоритетними мають бути вразливі верстви населення. Але що означає пріоритетність? Не буде якихось індивідуальних підходів. Там буде визначена максимальна сума. В рамках цієї суми будуть виплачувати якісь суми по відповідній доказовій базі.

І бізнес, і держава будуть отримувати в одинаковій пріоритизації. Тобто у нас на першому місці вразливі верстви населення. За тортури умовно буде 5 тисяч доларів. За сексуальне насилля — 10 тисяч. За втрату родича — ще якась сума. Це все досить умовні розрахунки, які показують принцип формування компенсацій за масовими позовами, а не конкретні суми до виплат. І вони будуть в першу чергу виплачуватися з тих сум, які будуть в фонді. Ірак наповнював фонд за рахунок відрахувань від продажу нафтопродуктів, 30% прибутку направляв.

Ми розуміємо, якщо дозволяємо таке джерело наповнення фонду, то маємо дати рф економічно розвиватися. Щоб у них була можливість це робити. А зараз є існуючі гроші рф. Наприклад, Бельгія заявила про 180 млрд євро, заморожених в Європі. Треба віддати в цей фонд і нехай їх починають отримувати постраждалі. Ми кажемо про те, що постраждалі мають отримати компенсації за прямі збитки. А держава теж постраждала, Київська школа економіки нарахувала 411 млрд доларів прямих збитків. Це було ще до Каховки.

— Міністр юстиції Малюська розповідав, що такий складний процес конфіскації активів та компенсацій — через політичні мотиви. Мовляв, деякі країни вважають, що зможуть використати це на перемовинах потім. Чи бачите ви таке?

— Політичні причини однозначно є у тих країн, які в той чи інший період історії перебували в стані завойовників. Оскільки до них також можуть бути пред'явлені претензії щодо виплати репарацій. Ми говоримо про великі країни, які завойовували території.

Також, вони всі бояться прецеденту і розказують, що в їхніх юрисдикціях не будуть зберігати кошти. Тоді всі гроші підуть в Азію, в Китай. Бояться відтоку, особливо, коли мова йде про кошти на банківських рахунках.

Тому що вони хочуть зберегти свою фінансову систему, наповнену грошима рф, а цих грошей дуже багато. І третє, є ще країни, які сподіваються на мирні перемовини і підписання якогось мирного договору.

І вони вважають, що зможуть щось виторгувати у росії зі сплати репарацій в обмін на повернення цих коштів. Але, як на мене, третій варіант, дуже химерний і дуже далекий, бо немає жодних ознак, що росія готова сісти за стіл переговорів. Я теж була в переговорній групі на початку повномасштабної війни з росією про мирний договір, який майже був на етапі завершення. І коли ми порушили питання репарацій, а це був березень, таких руйнацій ще не було, то вони навіть чути не хотіли про якісь репарації і виплати.

Коли наші політичні діячі кажуть якісь загальні речі, що країни зобов'язані передати російські гроші, то ці слова не несуть жодного змісту. А західні партнери часто бояться прецеденту. Бо не хочеться платити за Сирію чи Афганістан.

Єдині, хто виплачував репарації, це Німеччина після Першої і Другої світової війни. Фінляндія за військовий конфлікт з Радянським Союзом. І я вам скажу, готовності передавати нам конфісковані суверенні активи чи приватні поки нема ні в кого.

— Наскільки ви бачите велику протидію або намагання завадити цьому процесу з боку окремих російських олігархів? Бо ці олігархи намагаються робити все, щоб зняти з себе санкції.

— Звісно, є такі. По-перше, олігархи подають позови в Європейський суд справедливості щодо скасування санкцій. Це і Фрідман, і Дерипаска, і Абрамович. Наскільки я розумію, позиція України до закінчення війни бути проти будь-яких послаблень щодо конкретних олігархів. По закінченні війни, можливо, ми можемо про таке говорити. І навіть аргумент, що хтось із них публічно засуджує цю війну — не працює. По тих кейсах, які я супроводжую в контексті конфіскації активів російських олігархів в Україні, ніхто з них не засуджує війну. І той же Фрідман, який розказував всюди, що він так проти, що він дуже допомагає. Цьому є докази, і ми це якраз збираємо.

— Недавно Мін'юст звернувся до ВАКС щодо стягнення активів Гінера, Воєводіна, Бабакова. Як ви оцінюєте перспективу конфіскації активів цієї групи осіб VS Energy, особливо, враховуючи, що фактично підставними власниками там є дружини чи громадяни ЄС?

Чи отримав Мін'юст підтвердження, що вказані особи дійсно мають стосунок до цієї групи?

— Я почну з того, що Мін'юст може звернутися до ВАКС виключно за наявності трьох складових. Перше: мають бути документальні підстави з відповідною доказовою базою про застосування виключної санкції, а саме: стягнення в дохід держави. Підстави, передбачені статтею 5 закону про санкції. Це мають бути конкретні дії, спрямовані на шкоду інтересам, безпеці, територіальній цілісності, суверенітету України. Не просто встановлення, що це асоційований з путіним олігарх, а що саме цей олігарх зробив, окрім того, що він має, наприклад, бізнес в росії. Потрібно зрозуміти, як бізнес допомагає ВПК росії.

Друга складова — підсанкційна особа має активи в Україні. Є 36 указів президента про накладання санкцій. Серед 13 тисяч фізичних і юридичних осіб, 340 осіб мають активи в Україні. Із них близько 40 – це олігархи.

І третя складова — має бути зв'язок між олігархом і активом. Бо практично у 90% кейсів олігархи не є кінцевими бенефіціарними власниками. І потрібно довести, що вони здійснюють фактичний контроль, і є вигодонабувачами цього активу. А це дуже непросто. Ми використовуємо матеріали кримінальних проваджень, співпрацюємо з усіма правоохоронними органами, Національним банком, Антимонопольним комітетом, НАЗК, Держфінмоніторингом. Ми не підемо в суд, якщо не маємо доказової бази. Тому цей процес і забрав стільки часу. Кожна така олігархічна група не має один-два активи в Україні, тому у нас позов до 9 відповідачів і близько ста третіх осіб. Нам треба було проаналізувати структури власності, і це точно більше декількох сотень юридичних осіб.

Тому ми звернулися в суд, маючи вже належну доказову базу. Адже ми розуміємо, що вони всі звернуться в інвестиційні арбітражі, в ЄСПЛ. Я, формуючи позов у ВАКС, його аналізую на предмет того, як він встоїть в інвестарбітражі. От зараз відбувається націоналізація банка Фрідмана. І я готуюся до позову, тому що Фрідман вже прислав повідомлення про спір.

— У разі стягнення це буде передано в АРМА чи Фонд держмайна?

— Зараз, згідно з новим законом, все передають у Фонд держмайна. До цього закону було п’ять суб'єктів управління активами: АРМА, військові адміністрації, Фонд національних інвестицій, ФДМУ і спеціалізовані державні підприємства. На сьогодні це Фонд держмайна, а далі він визначає сам.

— Ви сказали щодо Фрідмана. У нього ж є у власності також "Київстар", чому не відбувається нічого з ним?

— Тому що націоналізація банку була за зовсім іншою процедурою. Не відповідно до закону про санкції. Подання позову за законом про санкції – це відповідальність Мін'юсту, і міністерство цим займається. А націоналізація банку за спецзаконом про виведення з ринку системно важливого банку — це до Національного банку. Тому це різні процедури, і це точно не свідчить, що чимось займаються, а чимось ні.

Мін'юст, коли робить свою роботу, має довести три складові, які я назвала. Бо Мін'юст йде через суд, а по спецзакону це було в позасудовому порядку.

— Чи бачите ви перспективу в тому, щоб окремо постраждалі зверталися до суду, до можливих бенефіціарів війни, умовного якогось олігарха?

— Виключно в рамках кримінальних проваджень. Якщо є відкрите кримінальне провадження, конкретній особі висунуто звинувачення, оголошено винесений вирок, є постраждалі від дій цієї особи, то така постраждала особа може отримати компенсацію від конкретного злочинця. Проте не від Фрідмана або Дерипаски.

Такого механізму нема, тому ми і хочемо дати всім постраждалим єдиний механізм через Компенсаційну комісію отримувати компенсації. Якщо нам вдасться, щоб цей фонд наповнювався не тільки суверенними активами, а й активами олігархів, то ця особа отримає якусь частину з активів олігархів.