Військовий експерт: про наступ ЗСУ, послаблення кремля та наближення НАТО

Ситуація на фронті залишається динамічною та непередбачуваною

Літо-2023 розпочалося з повідомлень про швидкий початок контрнаступу ЗСУ, чергових ракетних та дронових атак з боку росії, а також ударів по території країни-агресорки, зокрема сухопутних – з боку росіян, які зі зброєю в руках виступили проти путінського режиму. У Бєлгородській області так і зовсім розгорнулася справжня громадянська війна.

Про те, чому не варто квапити наступальні операції ЗСУ, що означає внутрішньоросійське протистояння, а також про євроатлантичну інтеграцію України "Телеграф" поговорив з військовим експертом, полковником запасу Сергієм Грабським.

Нові реалії та переформатування

– Чого чекати на фронті найближчим часом?

– Питання складне. Літня кампанія, як правило, передбачає широкомасштабні бойові дії. Сьогодні ми знаходимося в очікуванні того, що відбуватиметься далі. Зокрема, в ракурсі наступальних дій ЗСУ. Прив’язуватись тут слід не до певної дати, а до реальної ситуації з можливістю наших Збройних Сил проводити відповідні операції.

Тому ніхто не скаже, коли саме почнеться активна фаза у широкому сенсі слова. Як такі бойові дії не припинялися ні на день із 24 лютого 2022-го. Останнім часом ми бачили активізацію ракетних ударів, використання авіації та дронів. Але активна фаза у традиційному сенсі – це коли у бій ідуть танкові підрозділи.

Щось загадувати, прогнозувати, дуже складно. Тому що сьогодні ситуація одна, а завтра може бути зовсім інша. Вона динамічна. Наприклад, минулої зими ми спостерігали на Херсонському та Запорізькому напрямках до 50 тисяч російських військ. Нині їх там уже близько 150 тисяч.

З кількістю військ, яку ми зібрали для розв'язання проблеми з 50 тисячами загарбників, вести наступальні операції після того, як противник збільшив свою чисельність утричі – нерозумно. Це буде безглузда втрата людей та техніки. Відповідно, ми маємо переформатуватися з огляду на нові реалії. Адже росіяни не стоять на місці. Підсилюють оборону, намагаються завдавати ударів по наших військових об’єктах, вразити наші сили та засоби. Тому ситуація залишається динамічною та непередбачуваною.

– Однак наступальні операції ЗСУ вже не просто обговорюються, а й анонсуються як неминучі…

- Так, звичайно. Але, наголошую, ніхто не говоритиме, як саме, в якому форматі, де і коли. При цьому немає сумнівів, що на фронті цього літа відбудуться певні зміни. Сподіваємось, що на нашу користь.

Путінський режим втрачає монолітність

– Про що свідчать рейди російських борців з путінським режимом, а також невідомі дрони, які все частіше атакують територію країни-агресорки?

– Якщо ми говоримо про рейди на російську територію, які я ще називаю кинджальними ударами по об’єктах супротивника, їх треба розглядати у руслі підготовки наших наступальних операцій. Це наші дії (нехай їх і виконують росіяни, які протистоять Кремлю зі зброєю в руках), покликані відвернути увагу агресора, перенаправити його ресурси, змусити діяти хаотично, неорганізовано. Такі рейди точно продовжуватимуться. Як і атаки, що здійснюються умовно невідомими дронами, проти об’єктів на території росії.

При цьому треба розуміти, що ніхто не забороняє Україні використовувати власні види озброєнь проти об’єктів (незалежно від місця їхнього розташування), які загрожують нашій територіальній цілісності, життю та здоров’ю українців. Нині, скажімо так, така зброя використовується у тестово-дослідному режимі. Напрацювання вже є. Тепер важливо зробити їх ефективнішими. Щоб вони били якомога далі, точніше, були менш уразливими для засобів радіоелектронної боротьби.

Так, ми нещодавно стали свідками атаки дронів на Москву та Підмосков’я. Але поки що це – поодинокий акт. А от коли такі нальоти стануть системними, цілеспрямованими, зосередженими на ударах по критичній інфраструктурі столиці країни-агресорки, можна буде говорити про, скажімо так, реінкарнацію бойових дій.

– Що стоїть за внутрішньою гризнею кадировців та вагнерівців, вагнерівців та частиною міноборонців?

– Такі розбірки – лише верхівка айсберга. Зовнішні ознаки постійної конкуренції, боротьба між умовними вежами Кремля. Точно не слід очікувати, що найближчим часом це виллється у щось значне. Ресурсна база що вагнерівців, що кадировців не настільки потужна, щоб впливати на ситуацію в рф у цілому. Але бачимо дзвіночки, що демонструють відсутність колишньої монолітності в діях путінського режиму. І те, що пригожин після всіх його випадів досі живий, говорить про слабкість панівної верхівки щодо розв'язання проблем звичним для неї способом. А цей спосіб визначений ще зі сталінських часів: немає людини – немає проблеми. Тому ми й говоримо: поки що бачимо лише маленькі тріщини в основі кремлівського режиму. Процес, як казав один із лідерів Радянського Союзу, пішов. Але не слід надавати цьому занадто великого значення, вважати, що ці процеси призведуть до якихось кардинальних змін. Про це поки що говорити рано.

Так, російська панівна система демонструє ознаки нестабільності, проблеми наростають. Але це не означає, що режим ослаб настільки, що може розвалитися.

Що важливо розуміти про Україну та НАТО

– Президент Зеленський заявив, що Україна не бачить альтернативи НАТО, але розуміє, що не стане членом цього блоку, доки йде ця війна. А тому шукає якихось інших форм гарантії безпеки на цьому етапі. Які гарантії ми можемо отримати від країн — членів Північноатлантичного альянсу?

– Немає сенсу винаходити якусь нову систему. Вона вже діє. І називається – Ізраїль. Ідеться про систему двосторонніх договорів, які діють дуже ефективно. Як, наприклад, між Ізраїлем та США, між Ізраїлем та низкою інших країн. Така система двосторонніх договорів має бути і щодо України. Щоб до того, як ми будемо членом НАТО, забезпечити стабільність нашої країни.

Щодо того, що Україну нібито не можуть прийняти до НАТО, поки йде війна або є "проблемні території", згадаймо Німеччину, яка була поділена. Під час холодної війни це не завадило ФРН стати частиною НАТО. Потім після возз’єднання Німеччини частина, яка раніше називалася НДР, автоматично стала членом Альянсу.

– Що нам робити на цьому етапі?

– Насамперед працюємо над тим, щоб здобути воєнну перемогу. А потім більш конкретно та предметно говоритимемо про членство в НАТО. Важливо розуміти, що це – військово-політичний блок. З воєнного погляду Україна давно відповідає стандартам НАТО. Але військова складова там – до 25%. Нам слід працювати на підтягуванні інших аспектів до стандартів Альянсу. Чому війна, зрозуміло, не сприяє. Економічний розвиток, стабільність політичної системи, незалежність та ефективність судової системи, боротьба з корупцією – тут справ сила-силенна. І зайнятися всім цим кардинально ми зможемо, насправді, лише після закінчення війни та стабілізації ситуації.