"Ніхто не має права вказувати Україні, як будувати своє майбутнє": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. III

Через свої різкі заяви на адресу провідних німецьких політиків – передусім, через повільність у наданні військової допомоги Україні, недавній наш посол в Німеччині, а нині — заступник міністра закордонних справ України Андрій Мельник став чи не найвідомішим серед усіх українських дипломатів. На новій посаді пан Мельник відповідає за стосунки України з Америкою – як Північною, так і Південною. Однак зрозуміло, що наша розмова, сконцентрована навколо війни з росією, торкалася й інших країн та континентів.

Про умови миру з росією, миротворчі пропозиції президента Бразилії, провал української дипломатії на південноамериканському напряму та пам’ятник полеглим українцям у Берліні – читайте у третій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

*Про винищувачі F-16, бойові кораблі, ядерну зброю та розпад росії після української перемоги читайте на сайті "Телеграф" у статті: "Перемога України відповідає інтересам США, але Захід боїться розпаду росії": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. I".

*Про стосунки Байдена із Зеленським, звільнення Криму та зміну політичних настроїв щодо України в Німеччині, читайте на сайті "Телеграф": "На Заході з чистою совістю допускали знищення української незалежності": інтерв'ю з Андрієм Мельником, ч. II".

Американські солдати стануть поруч з українськими

- 2014-го ми починали з того, що отримували від американців солдатські матраци, а тепер отримуємо HIMARS та Patriot, говоримо про літаки. А ви можете собі уявити момент, коли американські солдати приїдуть і стануть поруч із нашими солдатами?

- Я можу собі це уявити. Але це, звісно, може статися тоді, коли Україна приєднається до НАТО. І на той час — після цієї варварської війни — українська армія буде найсильнішою не лише на континенті, але й однією з найпотужніших у світі.

- А під час війни – щоб вони приєдналися до нас?

- Якщо ви маєте на увазі регулярні війська, то, боюся, що це навряд чи станеться. Хоча чимало американців допомагають нашому війську як добровольці. Адже теза про те, що армії держав НАТО не повинні бути втягнуті в цей конфлікт, є поширеною не лише в Німеччині, а й у США. Для всіх наших ключових союзників головною "червоною лінією" є неможливість направлення своїх солдатів на територію України, доки триває агресія кремля. Але всі "червоні лінії" рано чи пізно падають.

- Будь-яка війна має закінчитися якоюсь мирною угодою. Як ви бачите собі цю угоду після нашої, сподіваємось, перемоги?

— Насамперед треба зазначити, що мирна угода з росією можлива за умови звільнення всіх окупованих територій, включаючи й український Крим. Це одна з головних передумов. Майбутній мирний договір повинен бути всеосяжним, він має бути укладений за участі третіх сторін – насамперед, наших союзників, які стануть його гарантами, і фактично, він має значною мірою змінити всю сучасну систему міжнародної безпеки у світі – не тільки навколо України.

Звісно ж, у цьому договорі мають бути врегульовані всі основні питання: і репарацій для відбудови України, і покарання всіх, хто винен в агресії, та воєнних злочинців, і офіційні вибачення з боку країни-агресорки. Тільки тоді може бути мова про якесь примирення, і то через багато десятків років. Для України надважливо запобігти новій великій війні, яку може розв’язати москва, тож майбутній мирний договір матиме сенс тільки, якщо він слугуватиме також і цій цілі. А це означає, що треба розв'язати питання позбавлення росії ядерного статусу чи його суттєвого обмеження, її демілітаризації загалом. При тому Україні ніхто не матиме права вказувати, як їй будувати своє майбутнє. Ось якби ці передумови були враховані, то такий мирний договір був би в наших інтересах.

Президента Бразилії чекаємо в Бучі

— В зоні вашої відповідальності як заступника голови МЗС перебувають Північна, а також – Південна, або Латинська Америки. І якщо відносини з Північною Америкою у нас весь час у фокусі, то з Південною все майже навпаки. Водночас недавно президент найбільшої латиноамериканської країни – Бразилії, Лула да Сілва, проявив помітний інтерес до подій в Україні, запропонувавши свій план мирного врегулювання. Суть його полягає в тому, щоб ми подарували росії Крим, а на заміну путін погодився припинити війну. І хоча така схема врегулювання нам явно не підходить, чи бачите ви якийсь посередницький потенціал Бразилії у наших майбутніх переговорах з ворогом — росією?

— Пропозиції бразильського президента звучали не зовсім так, як ви окреслили, але справді питання Криму було заторкнуто у дещо дивному ракурсі. Звичайно ж, ми за жодних умов не приймемо ідею про те, що Крим може стати якоюсь розмінною монетою. Це абсолютно виключено. І про нашу позицію ми дуже чітко і відверто інформуємо бразильців – я щодня спілкуюся з їхнім послом… Це, до речі, єдиний глава дипмісії, який не залишив Україну під час війни – вона застала його 24 лютого у Києві та він бачив вибухи з вікон своєї резиденції. З Бразилією нам вкрай важливо мати "стратегічне терпіння".

Чи є цей шанс реалістичним – з боку Бразилії стати посередником, ми поки що не знаємо. Днями у Києві ми приймали "праву руку" бразильського президента – його головного дипломатичного радника Селсу Аморіма: його прийняли наш президент та керівник ОПУ, я мав з ним тривалі переговори в МЗС. Крім того, обидва президенти говорили телефоном – і це була хороша розмова, міністри закордонних справ зустрічалися в Мюнхені. Шкода, що з технічних причин не відбулася зустріч глав держав у рамках саміту G7 в Японії. Подивимося, чи зможе керівництво Бразилії відіграти активну роль у припиненні російської агресії.

Слід зазначити, що, попри окремі висловлювання Лули да Сілви, які звучали останнім часом, в ООН Бразилія займає таку ж чітку позицію, як і наші західні держави-союзники. Всі важливі резолюції Генасамблеї, які стосуються України, Бразилія повністю підтримує. Якщо бразильський президент дійсно хоче увійти в історію і має щире бажання та можливості вплинути на путіна так, щоб той забрав з України свої війська, то, я думаю, ніхто в Києві не заперечуватиме, щоб Бразилія відігравала тут серйознішу роль. Для цього президент Лула мав би особисто приїхати до України, побачити Бучу, Ірпінь, відчути страшні рани війни та всі її жахіття, поспілкуватися з тими, хто постраждав, хто втратив своїх рідних і близьких, відчути "нерв" цієї війни – без цього говорити про успішну посередницьку роль буде дуже важко.

— А інші латиноамериканські країни – від когось із них варто очікувати підтримку України у війні проти росії?

— Це дуже складне питання. Те, що Україна мало цікавилася цими країнами протягом всіх трьох десятків років незалежності – це одне. Натомість росіяни працювали з цим стратегічним регіоном незрівнянно більше – і в дипломатичному плані, і в економічному, і суспільному. На всю Латинську Америку, на 33 країни, ми наразі маємо всього шість посольств, у росіян там – близько сотні різних представництв. Ми повинні протягом наступних років це число як мінімум подвоїти, а ще краще — потроїти кількість дипмісій.

Друге – у Латинській Америці існують свої традиції внутрішньополітичні. Серед них — принцип невтручання у збройні конфлікти між іншими державами, часто закріплений навіть в конституціях. Ті політичні сили, які зараз при владі у ряді латиноамериканських країн, хоч і не є відверто проросійськими, але вони є значною мірою антиамериканськими.

Однак я переконаний, що низка країн континенту готові проявляти до нас більший інтерес і можуть допомогти припинити війну політичними важелями. І це вже відбувається – наприклад, через активну підтримку Формули миру президента Зеленського. Ряд країн, деякі з яких я нещодавно відвідав – Гватемала та Коста-Рика, – приєдналися до групи друзів щодо створення Спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії.

До речі, мій приїзд до Гватемали став першим візитом офіційного представника України за всі роки нашої незалежності. Приємно, що мене приймали на президентському рівні: я мав годинну зустріч з президентом Гватемали Алехандро Джамматтеї — не просто коротку розмову для фотографування, парламент дав згоду на мій виступ під час пленарного засідання. Хоча я лише заступник міністра. Це був для мене показовий урок, бо ці країни вимагають до себе підвищеної уваги як мінімум. Так само моє відрядження до Белізу стало першим візитом в історії двосторонніх відносин. Тож якщо займатися по-справжньому Латиноамериканським континентом, то Україна спроможна серйозно змінити ставлення з боку урядів і суспільств цих держав до нас. Поки що воно нейтрально-позитивно стримане, а ми можемо перейти до дружнього, партнерського, і навіть союзницького. І один з аргументів, які ми можемо використати: те, що нинішня доля України, яка потерпає від імперських амбіцій кремля, значною мірою співзвучна з тим, що країни континенту пережили в часи колоніалізму та звільнення від нього.

В Берліні буде пам’ятник полеглим українцям

- Напередодні річниці закінчення Другої світової війни в Європі ви виступили з заявою, в якій різко розкритикували вашого наступника на посаді посла України в Німеччині Олексія Макеєва, який відмовився від заведеної в останні роки традиції вшановувати пам'ять полеглих на тій війні українців покладанням вінків до пам’ятника радянським воїнам о 12:00 восьмого травня в Тіргартені в Берліні. Чому ви вважаєте це неприпустимим і чи був якийсь результат вашої критики?

— Йдеться не лише про те, що мій наступник свавільно розтоптав урочисту церемонію вшанування українських жертв нацизму в Тіргартені. Нагадаю, що цю традицію ми вперше запровадили після Революції гідності, у 2015 році, щоб гідно вклонитися пам’яті 10 мільйонів українців, замордованих гітлерівською Німеччиною, вказати німецькій політичній еліті і суспільству на надвисоку ціну, яку заплатив наш народ за звільнення Європи від коричневої чуми, а також, щоб зруйнувати десятиліттями нав’язувані міфи про монополію росіян на перемогу.

За останні вісім років наша церемонія стала однією з найбільш видимих подій 8 травня в Берліні, отримала широке суспільне визнання, на моє особисте запрошення до нас на спільне покладання вінків і квітів приходили щороку сотні поважних гостей: керівництво і федерального уряду, і Бундестагу, і земельна влада, дипломатичний корпус, релігійні діячі, громадськість, ЗМІ, українська спільнота, ветерани і свідки, хто пережив жахіття війни.

Чому це було так важливо? Бо ніхто у ФРН взагалі не знає про колосальні жертви українців, про це досі мовчать шкільні підручники. Чому ми це робили саме біля радянського меморіалу в Тіргартені? Бо досі, на жаль, у німецькій столиці немає окремого пам’ятника нашим загиблим співвітчизникам. І саме тому протягом останніх років ми паралельно активно домагалися ухвалення від парламенту відповідного рішення спорудити такий меморіальний центр. Ми вирішили: доки такий монумент у Берліні відсутній, то церемонія вшанування проходитиме саме в Тіргартені, адже саме тут поховані тисячі українських воїнів Радянської армії. Те, що пан Макеєв, керуючись популістськими лозунгами, цинічно відкинув згадану традицію, є плювком в обличчя наших предків. Щобільше, те, що він за сім місяців роботи послом жодного разу не порушив перед німецьким урядом і парламентом справедливу вимогу про будівництво окремого меморіального комплексу для українських жертв на кшталт того, який буде присвячений польським жертвам (відповідне рішення Бундестаг ухвалив 2020 року), то це просто ганьба. Підігрування німецьким наративам історичної пам‘яті суперечить національним інтересам України.

Саме тому пан Макеєв отримав дуже чітку вказівку з МЗС України вжити всіх необхідних зусиль для ухвалення німецькою владою політичного рішення про спорудження такого пам’ятника, а також відновити традицію вшанування пам’яті українських жертв у Тіргартені.