Колаборантів на півдні України повно, а про наступ ЗСУ треба мовчати — інтерв’ю з Георгієм Тукою

Читать на русском
Автор
6457
Керівник та засновник волонтерської групи "Народний тил" Георгій Тука
Керівник та засновник волонтерської групи "Народний тил" Георгій Тука. Фото Колаж "Телеграфу"

Колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій поділився з "Телеграфом" своїми думками про звільнення Криму, зміщення путіна, а також про пропаганду та цензуру

Україна входить у травень з очікуванням контрнаступу ЗСУ, про який базікають різноманітні експерти та іноземні медіа. Тим часом ситуація залишається складною, прифронтові міста постійно страждають від обстрілів російських окупантів. Своєю чергою невідомі безпілотники все частіше атакують Крим, змушуючи загарбників помітно нервувати.

Про військовий, інформаційний та цензурний фронти "Телеграф" поговорив з колишнім заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій, головою Луганської військово-громадянської адміністрації (2015—2016 рр.), керівником та засновником волонтерської групи "Народний тил" Георгієм Тукою.

Про печалі колаборантів та проблеми волонтерів

Які відомості надходять із тимчасово окупованої території Донбасу (відомо, що у вас там є джерела). Чи є розуміння, що людей там росіяни використовували виключно як "гарматне м’ясо", як "живий щит" тощо?

- Скільки людей — стільки й думок. Ніякого переважного тренду, як я розумію, немає. Але я спілкуюся з багатьма проукраїнськи налаштованими людьми, які вирвалися з тимчасово окупованих територій. Наприкінці квітня відбулася чудова зустріч у Києві, я неймовірно вдячний за запрошення організаторам – "Земляцтво Луганщини". Там своїми враженнями ділилися ті, у кого залишилися родичі, сусіди, знайомі на тимчасово окупованій частині Луганської області. Спілкування сяк-так намагаються підтримувати, хоч це й небезпечно. Так от, досить багато людей, які опинилися на нині окупованій території, з нетерпінням чекають на звільнення. Це чиста правда! Але є й певна частина (і про це теж треба чесно говорити) налаштована колабораціоністськи. Але з кожним днем оптимізм у цьому середовищі тане.

Хочу звернути увагу на суттєву відмінність мешканців Луганської та Донецької областей від мешканців нині окупованої частини, наприклад Херсонщини. Частини Донеччини та Луганщини перебувають під окупацією досить давно, з 2014 року. І ті "ура-настрої", які, можливо, 2022-го були притаманні проросійськи налаштованій частині жителів Херсонської області, давно вивітрилися на території Донецької та Луганської. Там цей чад вивітрився вже 2015 року. Жителі цих регіонів не мають ніяких рожевих окулярів щодо політики росії, ставлення до них росії, свого майбутнього в росії.

Такі настрої розчарування на окупованих територіях Луганщини та Донеччини набагато яскравіше проявляються, ніж на тій самій Херсонщині.

Як засновник волонтерської групи "Народний тил" – що можете сказати про перемоги та проблеми наших волонтерів останнім часом?

– На жаль, проблема залишається тією ж, що ми спостерігали у 2014—2015 роках. Спочатку – неймовірне емоційне піднесення, сплеск волонтерства, всебічної допомоги. Потім – період вигоряння. І, зрештою, фінансова підтримка, яку пересічні громадяни виділяли для Збройних Сил, значно знижується. Якщо невдовзі після початку широкомасштабного російського вторгнення мені вдавалося збирати до півмільйона гривень на день, то зараз часом лише близько п’яти тисяч. Але я був морально готовий до цього. Ми через це проходили, коли військові дії йшли виключно на Донеччині. До того ж я чудово розумію нинішній складний економічний стан наших громадян. Ресурси, на жаль, далекі від відновлення. Побутових проблем стає з кожним днем дедалі більше.

Про російський та український наступи

В останній тиждень квітня безпілотники двічі влаштували "веселощі" у бухтах окупованого Севастополя. У понеділок, 24 квітня, відбулася атака надводних дронів. А у суботу, 29 квітня, БПЛА атакував резервуари з пальним окупантів. Як оцінюєте ці удари та шанси на деокупацію півострова найближчим часом?

– Щодо шансів на деокупацію Криму, я залишаюся реалістом і вважаю їх невисокими. А ось щодо різного виду атак та диверсій, які почастішали на території тимчасово окупованого українського півострова, – це виключно позитивна тенденція. Крім того, що такі удари завдають істотних збитків обороноздатності окупантів, підрозділи яких розміщені в Криму, це ще й значною мірою деморалізує т. з. "глибинний народ", який волав "Кримнаш", "ані кроку назад", "тепер хоч каміння з неба", "своїх не кидаємо", а тепер відверто панікує.

Панічні настрої переважають у багатьох телеграм-каналах, попри цензуру, яку посилює Кремль. Насамперед істерять жителі Криму, а також ті, хто "понаїхав". На мій погляд, у переважній більшості – вони такі ж окупанти та колаборанти, як безпосередні військовослужбовці рф. Жодної симпатії у мене вони не викликають. І їхня паніка – це плюс у карму нашим ЗСУ.

Що вже продемонструвала битва за Донбас, у якій, схоже, захлинувся російський так званий "великий наступ"?

- Насправді, ніякого "великого наступу" не було. Були великі зусилля для "великого наступу". Але об’єктивно окупанти, просунувшись трохи на Донбасі, заплатили та платять за кожен метр "відкусаної" української землі неймовірно високу ціну. Незрівнянну з їхніми "успіхами".

За такої швидкості просування окупаційних військ на території Донбасу, і це визнавав ватажок ПВК "Вагнер" Пригожин, їм доведеться захоплювати Донецьку та Луганську області років 150. А якщо порахувати втрати, які вже зазнали росіяни, можна легко зрозуміти, що залишиться від їхнього "глибинного народу" за таких темпів і таких втрат. Та ні хріна від нього не залишиться!

Є й неприємні нам моменти, заперечувати це безглуздо. Я з однаковою зневагою ставлюся до шаленої пропаганди всіх мастей – і російської, і української. Є просування у ворога, успіхи. Але ціна за це, наголошую, неймовірна.

Ми теж платимо велику ціну за стримування цієї нечисті. Але ми просто не маємо іншого шляху. Нам потрібно відстояти свою незалежність, територіальну цілісність. І, на мій погляд, справжня Перемога буде лише тоді, коли рф розберуть на частини.

Як розцінюєте масові заяви, неймовірний інформаційний шум навколо підготовки наступальних дій ЗСУ?

– Оцінюю саме як інформаційний шум. Шкідливий шум. На жаль, переважна більшість громадян України, які безпосередньо не залучені до процесів війни, внаслідок споживання цього шуму вважають, що бойові дії ось-ось закінчаться. Що завтра-післязавтра ЗСУ деокупують усі наші території. Такі завищені очікування можуть призвести до вкрай негативних наслідків. Я не бачу об’єктивних передумов, щоб запевняти, що влітку Подоляк даватиме інтерв’ю з набережної Ялти, що там пройдуть концерти українських виконавців. Що Буданов ходитиме Севастополем. Але пропагандистська маячня, яка транслюється наполегливо, постійно, саме так налаштовує багатьох українців. І коли вони зіткнуться з жорсткою реальністю, я не знаю, якою буде реакція цих, на мій погляд, недалеких людей, які із задоволенням жують пропагандистську локшину.

Українці не дозволять жодній владі поводитися з собою, як із рабами

Якщо вже зачепили тему пропаганди та інформаційного шуму, не можу не торкнутися теми цензурування. Таке враження, що українська влада серйозно хоче закрутити гайки у цьому напрямі. У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 9223, який передбачає кримінальну відповідальність за поширення дезінформації фейковими обліковими записами у соцмережах. Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко бореться за якесь регулювання Telegram, не виключає заборони TikTok. Про що говорять подібні наміри та заяви?

– Винятково про рівень компетентності усієї "зеленої команди", включаючи горе-міністра Ткаченка. Людина, можливо, через природну обмеженість, неспроможна зрозуміти, що низький рейтинг інформаційної жуйки, яку створила ця команда на початку повномасштабного російського вторгнення, назвавши її "єдиним телемарафоном", пов’язаний з низькою якістю контенту. І в нього вистачає, навіть не знаю, чого (розуму? нахабства?) звертатися до американської платформи YouTube із заявами типу "А чому нас так мало дивляться?".

Тепер він має нову суперідею – поставити під контроль Telegram, TikTok. Це свідчить про абсолютне нерозуміння процесів. Про зневагу до свободи слова. Про абсолютно неприкрите бажання запровадити тотальну цензуру.

На мою думку, нинішня команда на чолі з президентом Зеленським все більш явно намагається побудувати в Україні мініросію. У багатьох питаннях йде тупе копіювання дій російської адміністрації. Це стосується і наступу на свободу слова, і наступу на опозицію. Все це настільки очевидне та неприємне.

- Вийде у них?

- Ні, звичайно. Ці люди не розуміють речей, що лежать на поверхні. Достатньо згадати назву відомої книги експрезидента Леоніда Кучми "Україна – не росія". Українці не дозволять жодній владі, хоч би якого кольору вона була – бордова, зелена, у горошок, – з собою так поводитися, як це терплять російські раби. Ми – не раби. Ніколи не були ними і не будемо.

Усунення путіна може статися абсолютно несподівано

– Чи може частина російських еліт, просто росіян, розуміючи, до чого все йде, вжити конкретних заходів щодо усунення путіну, який уже отримав від Заходу "чорну мітку" у вигляді ордера на арешт від Міжнародного кримінального суду, а тепер ще й подібні сигнали від ПАРЄ?

– Поки що я таких передумов не бачу. На поверхні відповідних сил не видно. Водночас я впевнений, що вже як мінімум пів року тривають залаштункові переговори між, швидше за все, американцями та британцями з одного боку та представниками різних "російських еліт" – з іншого. Щодо виходу з того цугцванга, в який загнав росію своїми діями путін. Немає сумнівів, що далеко не всім мислячим громадянам росії подобається те, що відбувається. Але щось зробити вони не можуть. Бракує сил, рішучості. Проте закулісні переговори точно точаться.

І що може статися?

- Готовий погодитися з тими експертами, зокрема серед так званих "правильних росіян", які стверджують, що зміщення путіна може статися абсолютно несподівано — і миттєво. Так званий "варіант табакерки", яка полетить йому в голову і відправить на той світ. З офіційною версією інсульт-інфаркт. І дуже швидко у росії буде новий керівник. Ось тільки є великі сумніви, що це змінить імперську, агресивну політику цієї держави. Саме тому вважаю єдиним способом гарантувати нашим нащадкам мир на тривалу перспективу – демонтаж росії як держави у нинішньому вигляді. А зміна одного лідера на другого мало що принесе.