Як ЗСУ наступати після "зливу" і чим відповідати на російські звірства — інтерв’ю з генералом Романенком

Весняний контрнаступ ЗСУ залишається топтемою для обговорення різними політиками, чиновниками, аналітиками, ЗМІ. Серед факторів, які його гальмують, називають дощову погоду, нестачу боєприпасів, а також "злив" нібито секретних документів Пентагону.

Генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігор Романенко розповів "Телеграфу" про ситуацію з підготовкою такого наступу, а також про те, як слід реагувати на нові факти воєнних злочинів росіян, зокрема, страти українських військовополонених.

Що важливо врахувати при новому контрнаступі

- Чи справді "витік" з Пентагону, де, серед іншого, є факти, пов’язані з боєздатністю ЗСУ, завдав удару підготовці українського контрнаступу?

– "Злив", про який так багато сьогодні йдеться, має серйозне значення для всіх трьох великих гравців. Для наших найпотужніших партнерів – Штатів, де стався цей "витік". І для власне сторін конфлікту – України та росії. Кожна сторона тепер використовуватиме те, що відбувається. США — щоб знайти джерело "витоку" і зробити подібне неможливим надалі. Росіяни – щоб використати здобуті відомості проти України, а також США та їхніх союзників. Україна – щоб посилити конфіденційність подібної інформації, створювати "легенди" (мовляв, ударимо там і там, а самі – в іншому місці). Ситуацію можна використовувати з вигодою для себе. Вдавати, що продовжуємо готувати наступальні дії плюс-мінус, як відображали дані, що стали загальнодоступними. Але насправді головного удару в результаті завдати там, де його точно не очікують. Як ми зробили минулого року на Харківщині, змусивши росіян повірити, що всі сили кинемо на Херсонщину. Наразі проводиться найважча інтелектуальна робота найвищим військово-політичним керівництвом, Генштабом, штабами всіх рівнів. Причому справжній стан справ має знати мінімальну кількість людей.

- Адже план, в принципі, не може бути один?

- Звичайно! Завжди розробляється кілька планів чи кілька варіантів ведення дій за одного – основного – плану.

Наприклад, спочатку були головний та другорядний напрямки. Але на головному противник виявився дуже сильним, ми зупинилися. Натомість просунулися на другорядному. Значить, слід саме туди направляти резерви, зробивши цей напрямок основним. І досягти там ефективних результатів. Цього разу нам дуже важливо розгромно розбити ворожі війська. Чого поки що не вдавалося – ті вважали за краще відступати.

- Що нам ще не вдалося, хоч і були можливості?

- З початку широкомасштабного вторгнення росіян, з лютого 2022-го, у нас було кілька передумов для формування "котлів", в яких опинилися б тисячі солдатів супротивника. Але з різних причин (треба розбиратися в ситуації, навчатися в ході цієї війни) жодного разу не вдалося успішно здійснити оточення ворога.

Закінчення бойових дій передбачає насамперед вплив на війська противника – і їхнє знищення. А не лише звільнення територій. Важливо реалізувати відповідні дії під час нової контрнаступальної операції.

Про страти та заходи у відповідь

– Кадри зі стратою українського бійця, якому ножем, ще живому, відрізають голову, вкотре шокували та продемонстрували звірину суть російської окупаційної армії. Чим ми можемо відповісти на такі злочини?

– У ході війни (війн) росіяни завжди так діяли. Лютували у Чечні, Сирії, в Африці (найманці). Тепер те саме творять в Україні. Причому цинічно знімають свої звірства на камеру. У березні, нагадаю, вбили українського полоненого за слова "Слава Україні!", а скільки катівень і поховань ми виявили на деокупованих територіях! Тепер ось – ця страта за допомогою ножа…

Причини зрозумілі – власне антилюдська сутність тих, хто вдерся на нашу землю. А також бажання залякати і українців, і росіян (мовляв, з вами теж так чинять, якщо потрапите в полон).

Все це елементи гібридної війни, інформаційної війни. Звичайно, ми не повинні уподібнюватися до супротивника. Що треба, то це – всім українцям, де б вони не були, доносити до світу, що справжні сучасні фашисти – це росіяни, "рашисти". Цей термін має стати загальним, що відображає звірину ідеологію так званого "русского міра". Слід створювати відповідні юридичні структури (трибунали тощо) для притягнення до відповідальності всіх без винятку російських воєнних злочинців.

– Чому світ недостатньо жорстко реагує на російські звірства, які відкрито (без гібридного прикриття, як було з 2014-го), що творяться в Україні другий рік?

- Світу (в сенсі — світовій спільноті) хочеться, щоб війна швидше закінчилася. А тому багато країн готові багато на що заплющувати очі, відвертатися від явних воєнних злочинів, аби "швидше все це припинилося". Деякі лідери, як ми бачимо, зовсім не проти того, щоб Україна відкупилася від агресора своїми територіями, "аби війна не тривала". Декларуючи моральні цінності, наголошуючи на важливості життя і свобод людини, демократії, багато хто на Заході і не тільки, на жаль, головною цінністю в реальності вважають товщину свого гаманця, наповненість холодильника, власний комфорт. І підвищення цін і тарифів лякає їх значно більше, аніж військові злочини росіян в Україні.

– Чи потрібні нам своєрідні спецгрупи зі знищення воєнних злочинців, які діяли свого часу після Другої світової та не лише?

– Ми обов’язково з’ясуємо номери частин, що діяли на території України. Дізнаємося прізвища їхніх командирів, командирів підрозділів. Так чи інакше, українське суспільство не дозволить цього забути. Вже триває певна робота. Поки що, можливо, не вистачає сил і часу, щоб діяти, як діяв той самий "Моссад" (національна розвідувальна служба Ізраїлю), знищуючи тих, хто був причетний до теракту на Олімпіаді-1972 у Мюнхені. Впевнений, щось подібне буде застосовано до російських злочинців, яким нікуди не втекти від нашого праведного гніву. За можливості їх доставлятимуть до відповідних судових органів. За неможливості – ліквідуватимуть. Всім розпалювачам цієї війни, всім, хто приніс її до нашої країни, все обов’язково віддасться. Є закони всесвіту, один із яких свідчить, що життя побудовано за принципом бумеранга. Зроблене тобою хороше та погане – обов’язково повертається. Нерідко сторицею. Причому повертається найчастіше не лише до даної конкретної людини, а й до її дітей та онуків.