Сі Цзіньпін повністю пригнітив путіна: політичний психолог назвав цікаві моменти зустрічі
- Автор
- Дата публікації
- Автор
- 2866
Валентин Кім проаналізував "Телеграфу", чи отримав диктатор рф бажаного від переговорів з лідером КНР
Зустріч і переговори китайського лідера Сі Цзіньпіна у москві з президентом рф володимиром путіним стали однією з головних світових політичних подій цього тижня. Найбільшою інтригою цих перемовин і досі залишається питання, чи доєднається все ж таки Китай до війни проти України на боці росії та чи постачатиме Піднебесна путіну зброю.
Підсумки триденного офіційного візиту голови КНР продовжує жваво аналізувати західна преса, коментувати головні союзники України, топові політики та українські експерти-міжнародники.
"Телеграф" зі свого боку запитав у Валентина Кіма, політичного психолога та експерта з невербальної комунікації, про приховані особливості цих перемовин у москві, у якому психологічному стані перебував путін, що саме видавало його знервованість та чи досяг він бажаного.
Зазначимо, невербальна поведінка людини відноситься до її дій, які відрізняються від мови. Сюди входять міміка, жести кисті руки, пози, положення тіла й різноманітні рухи тіла, ніг і стоп.
— На які незвичні цікаві деталі зустрічі путіна та Сі Цзіньпіна ви звернули увагу?
— З точки зору невербальної комунікації ця зустріч стала дуже простою і зрозумілою для будь-кого, тому що поведінка путіна загалом дуже чітко проявила його статус по відношенню до Сі Цзіньпіна і його психоемоційний стан. Наприклад, те, що путін був пригнічений, приголомшений і те, що Сі дуже чітко домінував над ним. Все це дуже чітко відчувалося багатьма людьми. У тому числі і не експертами. Тобто тими, хто не займається аналізом.
Поведінка путіна була дуже неприродною, не відвертою. Вона не була прихованою. Те, що путін почувався ніяково, було видно за наступними ознаками: по-перше — те, як він сидів кріслі під час цієї розмови. Він скукожився, втиснувся у крісло. До речі, виявилася ще одна цікава ознака, що путін ще нижчого зросту, ніж Сі Цзіньпін. Китайці відомі тим, що вони невеликого зросту, а путін ще нижчий.
По-друге, він традиційно викручував своїми ногами. Це традиційний такий "танок", який йому притаманний.
— З чим цей "танок" пов'язаний — імовірним погіршенням його здоров'я чи якимись іншими факторами?
— Скоріше за все, це пов'язано з тим, що йому дуже незручно ходити на високих підборах. Можливо, ще були і якісь приховані підбори у його взутті. Все це дуже сильно впливає на його відчуття, і тому він так викручує ногами. Достеменно не знаю, що це насправді. Але в цілому поведінка путіна достатньо сильно невпевнена.
Що стосується рук, то ними він постійно хапався за ручки крісла. Причому, то були такі теж незручні перехоплення, і він часто їх змінював. Це також є ознакою невизначеності, невпевненості, знервованості. Він постійно прикусував губу, що свідчить про брак сконцентрованості і відчуття незручності та невпевненості.
Загалом мімічну картину путін погано контролював. Повністю були відсутні посмішки. Наприклад, можна порівняти його відому зустріч з Ангелою Меркель (канцлер Німеччини в 2005-2021 рр.), коли путін випустив своїх собак, знаючи, що Меркель їх взагалі боїться. Якщо порівняти ту мімічну картину з цією, яку ми спостерігали під час зустрічі очільника кремля і Сі, то це — небо і земля.
Тобто, цілком зрозуміло і неозброєним оком видно, що путін нервує. Причому, що було найцікавіше — це не його поведінка, а невербальна поведінка Сі Цзіньпіна.
— Чим вона була такою незвичною?
— Коли лідер Китаю сів у крісло, він просто перетворився на кам'яний монумент, повернув голову ліворуч і дивився на путіна та практично не змінював свою позицію. Таку позу дуже часто відтворюють керівники, які вислуховують виправдовування підлеглих, які "накосячили".
Це така собі монументальність, незворушність (сидить і навіть не ворушиться), прямий погляд, який він не змінює і постійно дивиться на путіна, застигла мімічна картина (він не змінює емоцій). Причому він у цей момент навіть може посміхатися або просто дивитися із зацікавленістю чи без неї.
Але найголовніше, що Цзіньпін застосував дуже потужний такий невербальний тиск — він сів, повернувся, уважно дивився на путіна і практично ці 5-7 хвилин (протягом яких говорив очільник кремля) не змінював своєї пози. А це створює достатньо потужний невербальний тиск на свого опонента. І путін дійсно нервував.
Плюс до цього треба додати, що відбувався дуже повільний переклад, тож постійно необхідно було затримуватися, і загалом це також не створює таку доброзичливу атмосферу в процесі переговорів. Тобто, ми на початку одразу бачимо, що Сі Цзіньпін приїхав до путіна не обніматися, і путін очікував чогось неприємного для себе.
— Які деталі свідчать, чи отримав/не отримав путін, чого хотів від цих перемовин?
— Найголовніше це не те, як зустрічі починаються. Там дуже багато протокольних речей, необхідностей занадто формально виражати своє зацікавлення зустріччю, радістю від приїзду, задоволенням від зустрічі і так далі. Тобто все це з області формалізму. А найголовніше це те, як зустрічі закінчуються. І тут теж було цікаве відео, де путін проводжав Сі Цзіньпіна (до, речі, на цьому місці свого часу Сталін проводжав Мао Цзедуна, і тут теж є певний символізм).
Дуже важливо, коли путін проводжав Сі, він виглядав ще більш розгубленим. Це підтверджують дистанція, яку він тримав, і те, як у нього бігали очі після того, як Сі Цзіньпін сів у машину. А також те, як путін вимушено стояв і який він був сконфужений.
Саме головне — це повна відсутність невербальних ознак задоволення. Навіть не те, що путін був незадоволений, а те, що в кінці їхньої зустрічі не було помітно великої кількості невербальних ознак задоволення.
— Що ви маєте на увазі?
— Тобто, наприклад, якщо у тебе пройшли позитивні результативні переговори, це буде проявлятися у тому, що коли ти розмовлятимеш, у тебе будуть підвищені інтонації, у тебе буде посмішка, буде спокійний погляд, будуть розправлені плечі, будуть, грубо кажучи, груди колесом, підняте підборіддя. У путіна нічого з цього не було — жодної позитивної ознаки, жодних позитивних емоцій.
На цій диспозиції (на цій різниці), як вони зустрічаються і прощаються, можна зробити припущення (звичайно, невербаліка — це про припущення, а не про чіткі висновки), що путін не досяг того емоційного задоволення, на яке можливо він навіть і не сподівався, але найголовніше, що його не було.
Вже ми знаємо, що за висновками цієї зустрічі стало відомо, що Сі запросив путіна разом з головою уряду рф мішустіним у Китай, але це дуже формальна річ. Треба звернути увагу, що жоден важливий підсумковий документ, жоден меморандум підписаний не був. Зокрема, Китай на себе не бере жодні зобов'язання по газу на кшталт тих, які свого часу брала Європа. Тобто ми розуміємо, що володимир путін не досяг своїх цілей.
У широкому значенні невербальна комунікація або невербальне спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної (безсловесної) поведінки та невербальних комунікацій як головного засобу передачі інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про співрозмовника, здійснення впливу на іншу людину.
До таких засобів належить система знаків, які відрізняються мовними способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.
Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне, передбачає зворотний зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.
При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.