Гра Ердогана. Як Туреччина допомагає Україні та чому підтримує росію — інтерв'ю з послом Василем Боднарем

Турецько-українські відносини можна в певній мірі назвати прагматичними, але і вони, незважаючи на агресію росії проти України та членство Туреччини у НАТО, мають свої ліміти. З одного боку Анкара не визнає анексію рф українських територій, включаючи Кримський півострів, закрила Босфор для військового флоту рф, постачає на потреби ЗСУ "Байрактари", активно долучилась до розблокування українського зерна та звільнення частини "азовців" з полону тощо.

А з іншого — Туреччина, схоже, обрала політику багатовекторності, і в ЗМІ час від часу лунають доволі резонансні заяви турецького лідера, який то називав путіна своїм другом, то публічно принижував очільника кремля, проводячи час від часу з ним зустрічі та двосторонні перемовини.

"Телеграф" розпитав у Надзвичайного та Повноважного Посла України в Туреччині Василя Боднара про мотивацію турецької дипломатії і роль, яку Анкара відіграє для України в протидії росії. Відео інтерв'ю з дипломатом дивіться в кінці.

Про звільнення "азовців": "Країна-агресор намагалась постійно порушити досягнуті домовленості чи викрутити по своєму"

— Розпочнемо з питання, яке турбує багатьох наших читачів: як себе почувають наразі бійці "Азова", які знаходяться під протекцією президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, як організований їхній побут, дозвілля, чим вони займаються?

— Хлопці почувають себе добре. Вони перебувають в спеціальних захищеній зоні під протекцією турецької сторони. Вони вважаються тут офіційними гостями Президента Ердогана. І мають повне забезпечення. З минулого понеділка до них приїхали сім'ї. Тому на цей час вони перебувають спільно зі своїми сім’ями в доволі комфортних умовах в окремих приміщеннях.

Звичайно, з точки зору безпеки є певні обмеження. Це нормальна історія, для того, щоб забезпечити їх безпеку та уберегти від будь-яких загроз, які можуть виникати від країни агресора і від тих її прихильників, які можуть зробити щось погане. Тому ми сподіваємось, що все буде добре і хлопці здорові та живі вернуться додому пізніше.

— Як проходили перемовини щодо їхнього обміну, як це стало можливим взагалі? Які були труднощі? Чого не вдалося досягти? Чи продовжуються інші перемовини щодо повернення інших бійців полку "Азов", які залишилися у російському полоні?

— Процес звільнення координувала спеціальна група на чолі з Главою Офісу Президента України Андрієм Єрмаком. Реалізовували в основному ГУР МО на чолі з Кирилом Будановим із залученням інших структур та посадовців. Звичайно, це дуже складна операція. Те, що ми вже знаємо, це відбувалося відразу в чотирьох країнах в дуже складних умовах. Країна-агресор намагалась постійно порушити досягнуті домовленості чи викрутити по своєму. Фізично це відбувалось таким чином: перший пункт це — звичайно кордон. Ви ж знаєте про те, що двісті наших бійців його пересікали якраз на кордоні в Чернігівській області.

Фізично другий пункт — в Туреччині. Сюди прибув якраз літак з п'ятьма командирами з росії.

Третій пункт був в Ер-Ріяд в Саудівській Аравії. Туди прибули десять іноземців, які перебували в російському полоні.

Четвертий пункт була транзитна Польща, де відбувалися перельоти та узгоджувались деякі деталі. Насправді формула передбачала, що одного медведчука обмінювали на двісті наших бійців, які були в полоні. За 5 наших командирів "Азовсталі" віддавали 55 російських полонених. 10 іноземців були звільненні за рахунок інших домовленостей за участю Саудівської сторони. Саме в Ер-Ріяді перебував також Рустем Умеров з відповідною групою колег, організовували це логістично. Все синхронно відбувалося і складність самої операції була в тому, щоб нічого не пропустити й весь механізм спрацював правильно. Та в кінцевому результаті ввечері ми вже мали наших бійців звільненими з полону.

Цей процес (перемовин щодо обміну — Авт.) не припинений. Зараз надзвичайно важливо, враховуючи вже звільнених хлопців і дівчат, треба йти тим же шляхом, продовжувати звільнення. Наших 5 командирів зараз перебувають у Туреччині, бо це була одна з частин домовленостей, які не дозволяють їм одразу повернутись додому, а головне зараз забезпечити продовження цього процесу і звільняти інших наших військовослужбовців і полонених, які перебувають в російських тюрмах.

— Нещодавно у Туреччині спустили на воду корвет "Гетьман Іван Мазепа". Які подальші плани стосовно цього корабля? Чи можливі нові замовлення?

— У нас було пакетне замовлення на чотири таких кораблі, і це перший корабель з цього замовлення. Відразу на церемонії була порізка металу для другого такого корабля. Зазначене питання перебуває на особистому контролі Президента України Володимира Зеленського. Домовлялись про те, що перший корабель буде закладений як корпус, а вже обладнання буде на території України. Ми б це зробили б, якби не було війни.

Зараз плани довелось змінити. Все дообладнання корабля 2023-2024 року буде відбуватись в Туреччині. Мова йде про силові установки, дизельні двигуни, електроніку, озброєння тощо. Також тут будуть проходити відповідні тестування для того, щоб корабель увійшов в стрій.

Заплановано введення в стрій десь в середині 2024 року. За той час, я сподіваюсь, буде розпочато будівництво інших кораблів, які замовлені і звичайно, можливо ми вийдемо на якісь інші домовленості для зміцнення нашого флоту.

Крім того, треба розуміти, що в таких умовах війни спускати корабель на воду, це абсолютно нестандартна історія. І мені здається, що, роблячи це, ми показуємо, наскільки є важливим партнерство з Туреччиною, яка має можливість будівництва таких кораблів. Базою дислокації цього та інших кораблів буде Севастополь.

— Які проміжні висновки можна зробити за результатами візиту Олени Зеленської до Туреччини? Перша Леді зустрічалася з Еміне Ердоган, Вселенським патріархом Варфоломеєм тощо. Про що говорили, домовлялися та які у вас враження від цього візиту?

— Це дуже важливий візит. Це сигнал з України, що ми не тільки боремось, а й живемо і дбаємо про майбутнє. Ключовим компонентом була зустріч з Першою Леді, візит до Вселенського патріарха і звичайно спуск на воду корабля "Гетьман Іван Мазепа". В даному випадку роль Першої Леді є ключовою, оскільки за морською традицією саме такі особи є хрещеними матерями цих кораблів, які дають їм благословіння на добру дорогу, на служіння Батьківщині, щоб вони належним чином виконували свої функції.

У нашої Першої Леді Олени Зеленської налагоджений тісний діалог з Еміне Ердоган. Вони зустрічались перед війною, буквально 3 лютого, у нас був двосторонній візит Президента Туреччини Р.Т.Ердогана до України. Тоді відбулась окрема зустріч перших леді. Зараз це було продовження. Звичайно, акценти змінилися. Ключова увага зараз приділяється допомозі, тим діткам, що перебувають на території Туреччини, яких ми евакуювали з території Дніпропетровської області. Це сирітські доми. Також окреме питання стосовно паліативних дітей, які прибудуть до Анкари для проходження реабілітації та лікування.

Це і взаємодія в рамках Саміту Перших Леді, щоб цей формат м'якої дипломатії розширювався та мав нові аспекти, включаючи увагу світового співтовариства щодо війни в Україні, до подолання наслідків цієї війни. Також багато речей, пов'язаних з організацією допомоги Україні в різних форматах, починаючи від політичних питань, закінчуючи гуманітарною допомогою, реабілітацією, лікуванням військовослужбовців і цивільних. Тобто досить широкий спектр питань.

Також досить символічним був візит до Вселенського патріарха. З початком війни була зайнята чітка позиція Вселенською патріархією в підтримці України і засудженню дій не тільки росії, а й російської православної церкви, надано допомогу тим християнам, які потребували пасторської допомоги за кордоном, особливо на території Туреччини. Плюс збір гуманітарної допомоги.

Всього, за нашими даними, приблизно двісті п'ятдесят тисяч доларів було зібрано православними громадами і спільнотами в Туреччині, які допомогли Україні гуманітарною допомогою, грошима і розміщенням наших людей, що евакуювалися з території України. До того ж важливим було питання об'єднання православних в Україні.

Це найбільш актуальні теми, які зараз стоять на порядку денному у зв'язку з триваючою війною і позицією, яку московський патріархат займає стосовно підтримки цих агресивних дій.

Про протистояння з рф: "росія поглиблює глухий кут, що унеможливлює переговори"

— Як корелюються мирні зусилля президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана щодо перемовин України та росії в Анкарі з огляду на те, що офіційний Київ вже заявив про неможливість перемовин з кремлем та його очільником путіним через визнання "референдумів". Та небажанням путіна з самого початку війни сідати за стіл переговорів з українським президентом? Який є вихід з даної ситуації?

— По-перше, це політика росії, яка тільки поглиблює глухий кут, що унеможливлює переговори. З нашого боку було чітко заявлено і закріплено відповідним рішенням РНБО, що ні з путіним, ні з його клікою ніхто переговори вести не буде. Наше завдання — звільнити території. Це чітка, зрозуміла і недвозначна позиція. Турецька сторона має свою позицію, яку треба розуміти, щоб правильно трактувати, що саме вони мають на увазі. Одна справа, як сприймається те, що вони говорять, а друга це — що вони самі в це вкладають.

Отже з самого початку війни турецька сторона намагається знайти шлях до мирного вирішення конфлікту. Це відображається в їхніх посередницьких зусиллях, в вирішені конкретних питань. Але це не означає, що Туреччина нав'язує сторонам своє бачення та пропозиції. Вони створюють умови для можливих переговорів та консультацій. Такі переговори зокрема мали місце на початку та в кінці березня. Були певні сподівання на прогрес, але все було зламано російською стороною. З іншого боку в сьогоднішніх умовах після всіх злочинів, які вчинила російська федерація, після спроб анексії наших територій, додаткової мобілізації, будь-які переговори можна буде вести після того, як будуть виведені російські війська.

Це прекрасно розуміють в Туреччині. Але слово "мир" не знімається з порядку денного, оскільки це їхній основний політичний наратив, який вони намагаються проштовхувати і в діалозі з нами, і в діалозі з країною-агресором. Тобто це не означає, що вони пропонують саме так, як Ілон Маск запропонував ідеї, які неприйнятні для нас. В даному випадку з турецького боку мова йде тільки про рамку, а не про конкретику. Тобто "про зміст ви можете домовитись самі, що ви хочете та на якій основі".

Але позиція Туреччини базується на безумовній підтримці територіальної цілісності України, на невизнані "референдумів" і на тому, що Крим — український.

4 жовтня була важлива конференція в Анкарі, організована чеським головуванням в ЄС за участі багатьох різних держав, в тому числі держав Європейського Союзу і турецької сторони. Представник МЗС ТР чітко заявив про те, що "ми не балансуємо, а займаємо чітку проукраїнську позицію, свідченням чого є політична, військово-технічна та інша допомога для України. Але, ми використовуємо наші канали комунікацій з країною-агресором для того, щоб допомогти Україні у вирішенні конкретних питань. Результатом цього є зернова угода, обмін військовополоненими".

Ми звертаємось до турецької сторони для врегулювання конкретних питань. Я би пропонував не оцінювати процес, а вже роботи висновки за результатами. Якщо результат буде таким, що у нас будуть звільнені полонені, то за це треба тільки "дякую" сказати турецькій стороні.

Звичайно, є певні чутливі речі, які викликають багато емоцій. Це — питання міжнародних санкцій, торгівлі між Туреччиною та росією, крадене зерно та низка інших питань. Ми про все це теж говоримо, але не робимо з того публічної історії, для того, щоб ці теми вирішувати за столом переговорів, а не через комунікацію в пресі.

Про дипломатичні зусилля Анкари: "Від теми миру турецька сторона не відмовляється"

— Нещодавно була доволі резонансна заява президента Туреччини щодо "поганого миру". Як її розцінювати?

— Як я вже сказав, позиція турецької сторони залишається незмінною з початку війни. Туреччина виступає за мир та намагається вмовити сторони до переговорів, аби досягти мирних порозумінь. Навіть була така теоретична конфігурація — гуманітарне перемир'я. У нас це було реалізоване в гуманітарних коридорах. Але концепція така сама, щоб на певний час припинити бойові дії та спробувати домовитися політично.

Звичайно, нам таке зараз не підходить, і ця ідея не працює. Але від теми миру турецька сторона не відмовляється, оскільки це їхня політична позиція. Тому треба саме її розуміти, як політичний інструмент Туреччини для того, щоб формувати основу для переговорів. Варто враховувати внутрішньо-політичний контекст у Туреччині, оскільки наступного року тут будуть парламентські і президентські вибори (в червні 2023 року).

Якщо подивитися на громадську думку в Туреччині, то близько 75% населення вважає, що країна має бути нейтральною, посередником та не допомагати жодній із сторін. Враховуючи реалії, все-таки турецька сторона в даному випадку більше допомагає Україні. Але насправді це як раз і відображається в пізніших заявах і коментарях з боку органів влади чи зі сторони Президента Туреччини. Треба також виходити з того, що ця війна їм не потрібна (назвемо це прямо). І вони хочуть припинення військових дій, оскільки досить сильно перервалися економічні зв'язки, що існували в Чорноморському регіоні.

Ситуація продовжує загрожувати в безпековому плані: це і військові кораблі, і міни, і загроза ядерного шантажу, який росія намагається використовувати.

Плюс, звичайно, обмеження по торгівлі. Як прямі — через війну, так через те, що вторинні санкції загрожують турецьким компаніям, які намагаються торгувати з рф. Тому з точки зору Туреччини ситуація стимулює її шукати можливості для переговорів. Хоча для нас ця позиція може бути не завжди зрозуміла, але це одна з основ турецької політики. Не треба сприймати буквально, що нам, мовляв, завтра нав'язуватимуть умови неприйнятного миру. Ні. Мова йде про бажання налагодити діалог для досягнення миру. З другого боку звучить теза про територіальну цілісність.

— Чи сформувала Туреччина (офіційно чи не офіційно) свою позицію по вступу України в НАТО? Як планується проводити консультації з Анкарою про підтримку Києва? Що заважає?

— Офіційна позиція Анкари це — підтримка євроатлантичної інтеграції України, яка має завершитися вступом в НАТО. Це традиційна позиція Туреччини. Тобто, з самого початку наших запитів на членство в НАТО Туреччина була на нашій стороні. І прекрасно розуміє, що для неї зміцнення північного флангу тільки посилить турецькі оборонні спроможності. Це абсолютно чітка позиція. Зараз про неї не говорять голосно, оскільки Туреччина використовує свої потужності як посередник для можливих переговорів. І це не озвучено публічно сьогодні, однак це не означає, що про це завтра не можуть сказати.

В даному випадку Туреччина також перебуває в діалозі з Швецією і Фінляндією через процес їхнього пришвидшеного приєднання. Тематика НАТО чи розширення Альянсу є однією з таких собі політичних компонентів внутрішньополітичної дискусії в Туреччині. Тому серед експертів і тих офіційних осіб, з якими ми спілкуємося, немає навіть розбіжностей про те, чи Україна має бути в НАТО, чи коли її приймати тощо. Розуміння є. Зараз всі прекрасно розуміють, що ми не тільки захищаємо себе, але й багатьох членів НАТО.

Друге питання, чи здатні країни-члени НАТО прийняти одностайне рішення про прийняття України. І це також враховується турецькою стороною, тому вони й не поспішають з публічними коментарями. Нам за столом переговорів кажуть, що у разі відсутності одноголосності, поспішати з публічними заявами означає певним чином пришвидшувати події, не маючи результату. Нам треба спочатку провести роботу серед тих скептиків, які поки що не підтримують, добитися одностайного рішення щодо членства, визначити часові рамки. І вже тоді виходити в публічний простір.

Про війну з росією: "Не варто сподіватися, що країна-агресор відразу складе зброю і підпише мирний договір на наших умовах"

— Яка динаміка перемовини з Туреччиною щодо військової підтримки України та передачу нового озброєння та зокрема "Байрактарів"? Чи є певне розширення співпраці у військовій сфері і яке?

— Можу вам сказати тільки ту інформацію, яка вже є публічною. На сьогодні у нас окрім відомих "Байрактарів" (їхню кількість називати не буду), що куплені, так і поставлені у вигляді волонтерської допомоги безкоштовно, є певна частина броньованих машин Kirpi, є бойові модулі, які ставляться на нашу бронетехніку, виготовлені спільно нашим об'єднанням "Луч" і компанією Aselsan. Є значна частина обмундирування і обладнання та інших речей, які використовуються в різних сегментах сил оборони (бронежилети, шоломи тощо). Інші перспективні напрямки поки що не будемо розкривати. Той же корвет, про який згадувалось вище, також стане одним з компонентів зміцнення військово-морської безпеки України.

Взагалі, якщо повернутися до основ співпраці у військово-технічній сфері, то традиційно за останні декілька років це стало пріоритетом і, я б сказав, локомотивом двостороннього стратегічного партнерства. У нас на сьогодні, незважаючи на війну, продовжується реалізація раніше укладених контрактів. Зокрема буквально нещодавно на перспективному безпілотному винищувачі Kızılelma (який виробляє той же Bayraktar) було протестовано українські двигуни. Сподіваюсь, незабаром цей апарат нового покоління полетить.

Триває робота із створення заводу компанії Baykar на території України. На ньому також передбачається виробництво всіх цих сучасних БПЛА, значна частина з яких буде використовувати двигуни українського виробництва. Тобто йдеться мова не тільки про зброю, а й про високотехнологічну сферу, що допоможе Україні вийти не тільки переможницею у війні, а й потрапити на світову арену як сильна держава з найсучаснішим обладнанням та військовою технікою.

Не варто сподіватися, що країна-агресор відразу складе зброю і підпише мирний договір на наших умовах. Треба бути готовими до подальшої оборони і зміцнювати нашу обороноздатність, чим ми тільки можемо. Звичайно, цей компонент новітніх технологій повинен бути домінуючим в майбутній модернізації нашої армії.

— Чи є вже чітке розуміння того, де саме в Україні побудують цей завод з виробництва безпілотників? Це буде якесь нове підприємство з новими потужностями, чи буде взагалі завод знаходитися на території України з огляду на військову загрозу від рф?

— Це будуть абсолютно нові потужності. Місце визначене, земля куплена, фірма вже створена. Є проєкт, проводяться необхідні роботи. Проте з точки зору безпеки поки не варто розкривати деталі. Думаю, коли прийде час, ми всі побачимо вже не стільки сам завод, скільки вироби, які будуть на цьому вироблені.

— Як загалом пересічні турки та високопосадовці сприймають той факт, що турецькі безпілотники настільки стали успішними в Україні з початку російської агресії? Які відчуття, емоції загальні коментарі з цього приводу у громадян Туреччини?

— Перше за все, турецьке суспільство захоплене героїчним опором українського народу та високими лідерськими якостями Президента В.Зеленського. По-друге, досить частими є порівняння сьогоднішньої війни України проти переважаючого ворога з війною за незалежність молодої Турецької Республіки сто років тому. По-третє, інформація про роль "Байрактарів" у війні тут сприймають з гордістю. Турецькому народу дуже сподобалися пісні про "Байрактари", які навіть з турецькими субтитрами є досить популярними в їхніх пабліках. Скажу, що не в одному кабінеті мені показували, як швидко розповсюджується ця інформація та пісні про "Байрактари", про фактично перемогу турецької зброї над російською.

— В Нагірному Карабасі сторони домовилися про мирні перемовини, навіть про заключення миру. Як ви оцінюєте роль Туреччини в цій ситуації? Вплив Анкари поширюється? Чи означає це, що позиції росії сильно похитнулися в цьому регіоні?

— Туреччина докладає значних зусиль для стабілізації ситуації на Південному Кавказі, беззаперечно підтримує Азербайджан, але й намагається відновити дипломатичні відносини з Вірменією.

Крім того досить активно зараз розвивається Організація тюркських держав, яка була реформована з Ради тюркських держав минулого року. Взаємодія тюркських держав посилюється, що відображається в конкретних проєктах.

— Повертаючись до теми Карабаху, чи не здається вам що ОДКБ фактично розвалилася? Наприклад, Вірменія вже переходить в зону впливу і Туреччини, і США. Чи можна сказати, що це свого роду дипломатично-політичний другий фронт проти росії?

— ОДКБ створювалася для того, щоб росія могла домінувати над державами-членами, використовувати їх для своїх інтересів і як ринок збуту для своїх товарів, в тому числі військового призначення. Оскільки рф починає слабнути, і ті країни, які входили в ОДКБ, не знаходять належної підтримки, кожна з держав шукає альтернативи для захисту своєї безпеки.

Навряд чи можна говорити про якийсь другий фронт для рф, але очевидним є факт, що москва більше не домінуватиме в цьому регіоні.

Про реакцію НАТО на агресію рф: "Організація поки що не спромоглася адекватно відреагувати на наявні загрози"

— А з іншого боку, такі структури як ООН, НАТО, ЄС — вони ж фактично теж виявилися недієздатними?

— По-різному. Давайте оцінимо кожну з цих організацій. Візьмемо Європейський Союз, який найближчий до нас, і який, мені здається, відреагував на війну сильно прийнявши заявку України на набуття статусу кандидата. Плюс макрофінансова допомога. Плюс мобілізація на гуманітарному напрямку. Рішення про прийняття українських біженців, про фінансову допомогу їм і т. д. Це показало новий лідерський вимір ЄС.

НАТО, умовно кажучи, "зависло". Адекватно реагували більшість держав-членів, але не організація. Ті виклики, які постали перед європейською безпекою, мали б знайти адекватну відповідь. Звичайно, частково ми знайшли ці відповіді в Мадридському саміті, де росія була визнана основною загрозою, яку треба стримувати. Але на сьогодні цього вже замало. Є звичайно рамштайнівський формат, який включає держави НАТО. Водночас сама організація поки що не спромоглася адекватно відреагувати на наявні загрози.

Тепер стосовно ООН. Ця Організація на початку реагувала доволі в'яло і не була залучена до вирішення основного завдання, для якого вона створена — для превенції війни або для зупинення війни. Дійсно, це показує те, що та система була створена у після воєнний період, недієздатна. Рішення прийняти Рада Безпеки не може, оскільки член РБ (рф — Авт.) має право вето і використовує його за своїми інтересами. Це потребує консолідації та уваги міжнародної спільноти для того, щоб прийняти елементи реформи, які мають позбавити постійних держав-членів Радбезу безумовного права вето, яке вони використовують для захисту своїх інтересів та, зокрема, у випадку війни рф проти України.

А компонент гуманітарний все-таки треба врахувати, що ООН залучилась і намагається чимось допомагати в плані і переговорів, і координації зусиль, і в принципі частково була залучена, наприклад, до питань, пов'язаних із зерновою угодою. Частково — в створенні гуманітарних коридорів. Давайте згадаємо, що евакуація цивільних з "Азовсталі" відбувалась також під егідою ООН, а потім Червоного хреста. От до Червоного хреста дуже багато питань, оскільки, як мені здається, ця організація взагалі неадекватно себе веде і не виконує й частини тих функцій, які на неї покладені.

Про наміри рф зірвати зернову угоду: "Вони хочуть призупинити цей коридор"

— Як би ви загалом оцінили зернову угоду? Вона працює?

— Звичайно, вона абсолютно вигідна для України. Ті зусилля, які були докладені до її підписання, винайдення правильної формули (механізму переконання країни-агресора) і те, що росіяни її підписали, це абсолютний плюс для України. Це досить перспективно для того, щоб мати можливість реалізовувати агропродукцію на зовнішніх ринках. Але також це важливо для глобальної продовольчої безпеки. Тому що тільки зараз, коли закрили наші порти, світ зрозумів, наскільки важлива Україна з точки зору продовольчої безпеки.

Хотів би нагадати слова міністра Дмитра Кулеби, який ще в 2020 році запропонував світовому співтовариству ідею про вклад України щодо зміцнення продовольчої безпеки. Саме це був одним з елементів унікальності України і доданої вартості в глобальному масштабі. Тоді це було сприйнято і начебто на це дивилися позитивно, але, як кажуть, ти ціниш, коли втрачаєш. Світ коли втратив можливість отримання українського зерна, він це оцінив. Тому всі зусилля спрямовувалися на тиск на рф, щоб домовитися про вивезення цього зерна.

Давайте не забувати, що 22 листопада витікає 120 днів з дня підписання угоди. Сигнали, які ми отримуємо від країни-агресора свідчать про те, що вони хочуть призупинити цей коридор, бо щось їм там не подобається. Це традиційна політика росії про недотримання угод.

Насправді багатьом країнам світу і Україні ця угода потрібна. Її б на мою думку варто було б розширювати, використовуючи можливості корабельного сполучення, збільшувати спектр постачання. Адже ми зітнулися з ситуацією, коли, наприклад, мінеральні добрива, які йшли з інших країн до України, були змушені розвантажувати в турецьких портах і через тривалі бойові дії кораблі не змогли зайти до українських портів. Приходилось вивозити ці вантажі з турецьких портів автомобільним транспортом.

Уявіть собі, скільки один корабель містить автомобілів. Якщо 27 тисяч тонн завозиться кораблем і скільки умовно може взяти один автомобіль — 20 чи 30 тонн. От вам і різниця. Тому нам життєво необхідно мати свій канал комунікацій, життєво важливо розширювати. Дай Бог, якщо нам вдасться звільнити Херсон! Тоді безпечніше можна буде думати про Миколаїв і навколишні порти. А давайте згадаємо, що Херсонська і Миколаївська області це основні житниці України (які там збираються врожаї і які вкрай важливі культури вирощуються для нас та для світу).

Також треба думати про розширення спектру вивезення з Україну того, що ми можемо продати на зовнішні ринки. Це не тільки зерно, але варто думати і про олію, про метал та різні речі, що виробляються у нас. Ми край потребуємо цієї торгівлі, оскільки це наповнює не тільки державний бюджет, а й бюджети компаній, які над цим працюють. Також треба думати над тим, які методи і механізми використовувати, щоб не дозволити росії перервати дію цієї угоди.

Якщо ви подивитеся на маршрут проходу кораблів, моя думка така, що, звичайно, вдалося досягти угоди завдяки не тільки переговорам, але і завдячцючи тому, що українські Збройні Сили вибили росіян з острова Зміїного і завдали поразок флоту рф з підтопленням крейсеру "москва". Плюс підтоплення платформ, на яких розміщувалося розвідувальне обладнання росіян, які управляли ним з Криму. Це також певним чином створює безпекову зону, але не убезпечує від можливих атак з боку рф на ці кораблі. Тому тут основний елемент зараз переговорів і всіх стратегій мають бути спрямовані на те, щоб домогтися продовження цієї угоди на подальші періоди та реалізовувати її в наших інтересах.