Міноборони має ворушитися, волонтери не зможуть забезпечити армію взимку, — Дана Ярова

Із забезпеченням армії у нас не те, що біда, у нас провал, каже волонтер

Волонтер Дана Ярова допомагає армії з 2014 року, у свій час навіть була радником у міністерстві оборони. З початком повномасштабної війни 24 лютого Дана, незважаючи на те, що на той час перебувала на лікуванні в іншій країні, покинула все і приїхала в Україну.

Зараз її Фонд та її виробництво зайняті допомогою армії: від тактичної медицини до форми, діяльність висвітлюється на її сторінці у ФБ. Ми поговорили з волонтером про проблеми забезпечення армії, критику міністерства оборони та ймовірність відставки головнокомандувача Валерія Залужного.

— Як саме ви допомагаєте армії зараз?

— Наш фонд виник у липні 2014 року перед подіями в Іловайську. На той момент ми завозили через фонд все, що пов’язано з тактичною медициною, целокси, турнікети, бандажі. Саме коли був Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, ми працювали в дуже активному режимі. У серпні 2014 року я обладнала два польові шпиталі.

Практично на самий нуль ми везли портативні рентген апарати, портативні апарати штучного дихання, генератори, дефібрилятори. Вартість проєкту перевищувала мільйон доларів.

Пізніше ми закупили в США дуже ефективне обладнання для евакуації, і теж роздали на всі евакуаційні вертольоти, тоді вони ще літали. Вартість проєкту також була надхмарною.

Після цього мене та ще одного засновника фонду запросили у волонтерський десант при Міністерстві оборони. У МО я була близько року – радником заступника міністра оборони Гусєва. Саме тоді і була перша й єдина державна закупівля квіклоту (кровоспинний засіб), який використовують і досі. Я бачу його у аптечках наших військових зараз. А тоді закуповувала його я, причому за вартістю нижчою, ніж закуповує його армія США.

Через якийсь час ми трохи пішли у свої проєкти. Я мала благодійну діяльність, пов’язану з дітьми. Як кажуть: можна вивести волонтерство із дівчини, але вивести дівчину із волонтерства неможливо.

А коли розпочалася повномасштабна війна, я була на лікуванні. 9 лютого вилетіла до іншої країни. На другий день війни я мала операцію. Я пам’ятаю, що мені майже одразу зателефонувала моя старша дитина, бо перший удар був за 7 км від нашого будинку під Києвом. Мої родичі були у Бучі. Зважаючи на всі ці обставини і те, що наша команда зібралася майже відразу, я включилася в роботу.

Ми почали шукати знову тактичну медицину, бо ми розуміли, що це перше, що знадобиться. Пізніше, у березні я почала бити в дзвони через літні берці, тому що я пам’ятаю, як було в 2014 році: солдати перевзуваються в кросівки, стрибають з танка і ламають собі ноги. Крім того, в степах влітку до 50 градусів спеки.

— Тобто ви зараз займаєтеся більше тактичною медициною та амуніцією?

— Ми почали займатися і цим. Нам допоміг однокласник мого друга, який перебуває в Америці. Він знаходив на аукціонах те, що нам потрібно. Ми завезли взуття, яке у нас на ринку коштує 100-150 доларів, лише по 25 доларів. Крім того, моє виробництво, яке до війни займалося пошиттям дитячого одягу, зараз шиє форму для військових, бо її просто немає. Тому займаємося багато чим — від такмеда до амуніції. Існувала навіть історія, коли один хлопець, військовий, викупив нам реанімаційне мобільне тактичне обладнання. Заради цього він заклав батьківський годинник і позичив 10 тисяч доларів. Все це поїхало на "нуль".

З цим я мала ще одну історію: одна з дівчат медиків, якій ми це відправляли, незадовго до нашої посилки втратила свого нареченого… Його вбили на фронті. Але вона все одно продовжувала допомагати, бо сказала, що не хоче, щоби помирали знову. Ми не можемо воскресити тих, хто загинув. Але ми маємо допомагати тим, хто воює. Тому що ні в мене, ні в моїх дітей немає іншої країни. Це все одно, що народити дитину, і потім від неї відмовитися.

— Наскільки велика потреба у забезпеченні армії зберігається через чотири місяці війни?

— Один приклад наведу. За контрактом, укладеним Міністерством оборони ще у квітні, вони лише півтора тижні тому отримали комплект літньої форми на випробування. Тому літню форму ми отримаємо наступного сезону. Що буде з зимовою амуніцією — мені навіть страшно уявити.

У нас взагалі великі проблеми з легкою промисловістю: фізично немає виробництв, наприклад, одне моє у Чернігові знищене, швачки поїхали до Європи. У Польщі швачка отримує 10 євро на годину, у Німеччині від 15 євро.

Весь наш легпром узяв замовлення лише на 200 тисяч зимових курток. Це з огляду на кількість вже мобілізованих і кількість, яка ще буде в майбутньому.

Із забезпеченням у нас не те що біда, у нас провал. Я такого не пам’ятаю у 2014 році, бо, по-перше, бійців було менше, по-друге, уся індустрія працювала.

— А чий тоді це недолік?

— Міністерства оборони. Я розумію, що відбувається, але голослівно звинувачувати я не буду. З моменту, як порушили справу щодо генерала Дмитра Марченка, який очолював Центр матеріального забезпечення МО, міністерство не купувало нічого. Тим українцям, які пішли до лав ЗСУ у перших лавах видали ще те, що залишалося на складах. На сьогодні на складах нічого немає.

— Як може допомогти налагодження виробництва того, що ми самі можемо випускати?

— Весь український легпром здатний тільки на ті 200 тисяч курток, про які я говорила вище.

— Нещодавно була новина про те, що президент доручив Залужному перевірити забезпечення військових…

— Я здивувалася. Залужний – це керівник ЗСУ. Його завдання: війна, тактика, стратегія, збереження особового складу. Це не відноситься до нього взагалі. Таким забезпеченням займається міністерство оборони – В’ячеслав Шаповалов очолює напрямок закупівель. Не снарядів, а забезпечення. "Укроборонпром" купує озброєння, Міноборони – забезпечення, а Генштаб – воює. Їхній функціонал — це війна, стратегія та тактика бою.

Навіщо це робиться? Я маю певну інформацію, що Залужного хочуть прибрати. Але це буде велика помилка.

— До інтерв’ю ми з вами обговорювали, що ви їздили нещодавно на фронт та були на "нулі". Яка там ситуація і наскільки відчувається те, що нам не вистачає деяких видів озброєння?

— Нам просто треба найбільше. Бо наші хлопці воюють як боги. Але зброї треба більше. І європейським країнам, і Америці треба напружитися та постачати більше. Артилерії, зокрема.

— Я чула, що деякі іноземні військові взагалі не витримують того тиску та обстрілів, які є на фронті, а наші…

— Так. Наші вгризлися у рідну землю. Іноземець може бути класним воїном, пройти Ірак, Афганістан, але вони воюють не за своїх дружин та матерів. Деякі наші люди йдуть воювати, навіть пройшовши четверту стадію раку.

Наші військові творять чудеса. За вісім років вони навчилися воювати. І навчають зараз тих, хто вперше потрапив на фронт. І від багатьох я чула одну фразу: я не хочу, щоб моя дитина далі брала участь у цій війні.

Це моя мотивація теж. Мій старший через п’ять років військовозобов’язаний.

Я не хочу, щоб наступне покоління розгрібало цю проблему, ми маємо це дотиснути. Недоімперія має бути зруйнована.

— Ви думаєте, що нам вдасться зараз зруйнувати росію?

— Цього монстра виростив колективний Захід. Тому що заплющував очі на Абхазію, Придністров’я, чеченські війни, Грузію, Карабах, Сирію, Україну. І вони чудово зараз усвідомлюють, що далі може бути Польща. Якщо цього монстра не зупинити. Хтось каже, що якщо путін помре, то все скінчиться. Але росія – це колективний путін. Вони хочуть нас знищити. Просто тому, що хочуть. Тому росія має розвалитися як СРСР. Тоді Союз не був так залучений до світової економіки, але й його розвалили, після Афганської війни.

— Частково ми вже торкнулися цієї теми, а що ви думаєте про те, що до нас повернулися політичні з’ясування стосунків? Чи доречні вони зараз?

— Я вважаю, що "не на часі" вже скінчилося. Є дуже глобальні проколи. Я не говорю про те, що треба критикувати всіх. Є проблема – її треба вирішувати. А ось ставити оцінки комусь, зводити рахунки, точно не час.

Ось, наприклад, критика у бік деяких командирів точно "на часі". Тому що не можуть забезпечити свої батальйони навіть елементарним і перекладають все на плечі волонтерів. Проколи Міністерства оборони критикувати треба та важливо.

Нехай ворушаться. Ми (волонтери – Ред.) не витягнемо зиму із забезпечення.