Характер війни змінюється, але масштабна битва за Донбас ще не розпочалася – військовий експерт

Російське широкомасштабне вторгнення в Україну ближче до кінця другого місяця змінює контури.

Основні бої зараз точаться на Донбасі, а також у Харківській, Херсонській та Запорізькій областях.

Росіяни не залишають надій здобути до сакральної для них дати – 9 травня – якусь локальну перемогу. А захисники України цілодобово доводять, що ця перемога якщо і буде у загарбників, то – піррова і не довгострокова.

Про те, чому говорити про початок широкомасштабної операції агресора на Донбасі ще рано, як видозмінюється військова допомога Україні з боку партнерів, а також яким бачиться завершення конфлікту, "Телеграфу" розповів директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, військовий експерт Сергій Згурець.

рф була не готова до тих завдань, які намагалася вирішити у форматі бліцкригу

– Майже два місяці відкритого російського вторгнення в Україну. Які можна зараз зробити основні військові висновки?

– Перший етап військової операції, який вже фактично завершено, ні до чого досить кардинального, як розраховували у Кремлі, не призвів. Бліцкриг не вдався. Це говорить про те, що росія погано планувала цю операцію. І в сенсі логістики, і щодо підготовки особового складу, і в сенсі розвідки. Так що головний військовий висновок на даний момент – росія була не готова до тих завдань, які намагалася вирішити у форматі бліцкригу.

Зараз маємо інший етап бойових дій, де рф намагається здобути певні уроки, щоб досягти хоча б обмежених військових цілей. Щоб потім піднести їх як політичний успіх.

- Які це цілі?

– На даному етапі для російського керівництва у пріоритеті – забезпечення повного військового контролю над Донецькою та Луганською областями у їхніх адміністративних межах; забезпечення південного сухопутного коридору до Криму (не лише задля забезпечення його водою, а й з метою відсікання України від акваторій Азовського та Чорного морів). Все це може створити системні проблеми для України, зокрема економічні та військові.

– Як себе виявляє у цій війні територіальна оборона?

– Вона стала важливим чинником ведення бойових дій. У ряді міст, тих самих Сумах, саме тероборона вела захист.

Тож ТРО, безумовно, посилила нашу оборону. І посилила б у рази більше, якби їй почали займатись не 25 січня, а набагато раніше. Фактично за місяць ми створили новий рід ЗСУ, який взяв на себе досить сильне навантаження ведення бойових дій.

У росіян багато проблем

– Битва за Донбас уже розпочалася. Як можуть розвиватися події?

– Справді, можна говорити про активізацію дій на лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях, про ситуацію навколо Ізюма, на південному фронті, включаючи Маріуполь та інші міста.

Але ця військова фаза поки що не настільки активна, щоб говорити про якесь системне загострення в усіх напрямках.

Думаю, через тиждень-півтора росія остаточно підтягне всі свої засоби, які зараз концентруються в районі Білгорода. І спробує наростити гіпотетичні успіхи.

- Чи будуть ці успіхи?

– Проблем у росіян насправді багато. І з технікою, і готовністю особового складу виконувати поставлені задачі. Кульгає і ефективність планування з боку військового керівництва. За всіма цими складовими є певні провисання. Крім того, немає кількісної переваги в особовому складі у 3-5 разів, що б дозволяло йти у глобальний наступ.

З огляду на всі ці фактори широкомасштабна операція на Донбасі ще не почалася. А те, що ми бачимо, – це лише перші осередкові дії, пов’язані з промацуванням слабких точок в українській обороні. Ми, зі свого боку, намагаємося оцінити ризики та створити передумови, щоб наступ противника захлинувся – і жодного успіху у росіян за підсумком не було.

Збройові нюанси

– Як вийшло, що українці, відстаючи технологічно від російської армії, дають таку потужну відсіч?

- рф 12 років готувалася до широкомасштабних бойових дій. Наступ на Україну планувався давно. Вони вкладали у це величезні ресурси, готували ідеологічну та військову основу. Україна ж переглянула підходи до оборони лише після 2014 року. Але навіть у цих умовах ми не зробили того, що могли б зробити повною мірою. Ми, звичайно, відставали у можливостях переоснащення армії, але завдяки закордонній допомозі – змогли компенсувати недоліки щодо низки напрямків. І це нам дозволило стримати супротивника на етапі бліцкригу. Йдеться про отримані Україною протитанкові засоби, засоби протиповітряної оборони (ППО) ближньої зони. Все це дало можливість завдати значної шкоди армії росії.

Завдяки силі духу українців, а також допомоги американців та європейців вдалося успішно компенсувати ті переваги, які були у російської армії "на землі". По флоту відставання, звісно, залишилося. Але воно у форматі цієї війни не настільки поки що критично важливе. На відміну від повітря. Там у нас також серйозні проблеми. Але вирішуються і вони. Особливо, якщо подивитися на зведення Генштабу про збиті літаки та гелікоптери противника.

– Які зарубіжні системи, які ми взяли на озброєння, показують себе особливо потужно?

– Ми отримали близько трьох десятків нових зарубіжних систем. Кожна з них по-своєму важлива. Наприклад – близько 65 тисяч протитанкових засобів значно прорідили ворожі колони. Йдеться про американські "Джавелін" (Javelin), і про британські NLAW, і про німецькі "Панцерфаусти" (Panzerfaust-3). Всі вони були потрібні на початковому етапі відкритого російського вторгнення. І показали свою ефективність. Особливо "Джавеліни".

Фактично на кожен ворожий танк у нас припадало до п’яти протитанкових засобів. Що і стало причиною таких великих втрат росії в бронетехніці.

Безумовно, допомагали нам засоби ППО, яких партнери передали близько 25 тисяч. Добре себе зарекомендували ті ж ПЗРК "Стінгер" (Stinger).

Всі ці засоби стали знаковими як з тактичного, військової погляду, так й з політичного. Ефективне застосування нашими військовими переліченого озброєння стало знаком для інших європейських країн. Вони зрозуміли, що Україні можна і треба допомагати, зокрема сучасною зброєю.

Так, йдеться вже про передачу Україні боєприпасів, що барражують, у тому числі так званих дронов-камікадзе Switchblade. Про нові засоби розвідки, системи зв'язку, які забезпечують надійність управління нашими військами.

– Яке озброєння нам ще потрібне зараз, коли війна входить у нову фазу?

– Характер бойових дій справді змінюється. Ті ж "Джавеліни" та "Стінгери" – це зброя, умовно кажучи, ближнього бою. А на Донбасі, де супротивник має далекобійні засоби артилерії різних типів, нам потрібна артилерія та ракетне озброєння з дальністю від 100 до 300 км.

І перші поставки від США у цьому сенсі вже, як я розумію, йдуть. Це, зокрема, гаубиці, можливо, М-777, що забезпечують хорошу дальність. А далі, можливо, піде до нас і ракетне озброєння, наприклад системи HIMARS. Це американська реактивна система залпового вогню на колісному шасі. Її можна використовувати як артилерію до 300 км, і як РСЗО до 100 км.

Щодо систем ППО (великої та середньої дальності), їх, схоже, доведеться ще почекати. Мені здається, у європейських країн зараз немає нових зразків, якими вони могли б з нами поділитися. Що можуть вже передають. Ті ж самі комплекси С-300, інші системи ще радянського виробництва. Але не так багато, як нам треба.

По іншим зразкам озброєння, важливим для нас зараз – це танки. І вони вже передаються (переважно Польща та Чехія), бронетехніка.

Ракетна загроза та трофейна міні-армія

– Які найнебезпечніші види озброєння росія використовувала та використовує проти України? Які ще може використати?

– Головна загроза – крилаті ракети (Х-555, Х-101 з дальністю до двох тисяч кілометрів) та гіперзвукові ракети. Це сучасні зразки військового озброєння, які можуть запускатися (і запускаються) з території росії, Білорусі, з морів.

Також нас турбують ракети морського і повітряного базування "Калібр", які мають серйозні технічні можливості.

Гіперзвукові ракети а-ля "Кинжал", які також застосовує у цій війні росія, навряд чи широко використовуватимуться. Їх у росії обмежена кількість.

Проблема з гіперзвуковими ракетами в тому, що ми не маємо можливості їх перехоплювати. Вони летять так швидко, що наша ППО за ними не встигає. Крилаті ракети, які летять низько над землею, періодично збивають українські ППО та авіація. Але ці ракети досить підступні, і збити всі ми не можемо.

Тому один із найбільших викликів для нас зараз – російські ракети.

Ще одна суттєва проблема – російська авіація. Хоч ми й знищили сотні вертольотів та літаків супротивника, парк там ще досить значний. І росія активно його використовує, наносячи з повітря удари керованими та некерованими видами озброєння. Якщо говорити про некеровані, то доходить до радянських зразків а-ля 3-тонних авіаційних бомб. Великі, тупі, потужні, якими росіяни, зокрема, знищували та знищують Маріуполь.

Крім того, росія пускала в хід термобаричні боєприпаси (так звана вакуумна чи аерозольна бомба, паливно-повітряна вибухівка), вогнеметні засоби (активно використовувалися під Броварами). Ті засоби, які близькі до зброї масового ураження.

– Відомо, що ми захопили безліч ворожої військової техніки. Чи можемо її використати проти агресора?

– Вже використовуємо. Близько 100 трофейних танків, близько 300 ББМ (бойова броньована машина) вже воюють у наших підрозділах. Зараз, як мені відомо, формуються навіть додаткові частини, які використовують трофейну бронетехніку проти агресора.

– Яким бачиться найімовірніший вихід із цього конфлікту? Коли, як і за яких умов?

– Поки що я не бачу виходу з конфлікту. Завдання росії знищити Україну, а наше — вибити агресора зі своєї території, зберегти незалежність. Ці завдання діаметрально протилежні. Характер ведення бойових дій, сама поведінка агресора такі, що лише фактор сили, лише військова складова відкривають шлях до конструктивних переговорів. Отже, ми приречені на ведення бойових дій, поки не виб’ємо агресора зі своєї території або не завдамо йому максимальної шкоди.

Це з певними втратами з нашого боку, зі складним періодом. Але, сподіваюся, що за незламної волі українського народу, за підтримки міжнародних партнерів (передусім США, ЄС, Великої Британії), за посилення антиросійських санкцій – ми вистоємо. Що російські війська будуть відкинуті з нашої території – або знищені. І що росія, що дозволяє собі в 21 столітті таке варварство, понесе належне покарання. Санкції – один із шляхів "консервації" росії у її межах. І внутрішні процеси, викликані санкціями та поразкою в Україні, рано чи пізно роз’їдять саму росію зсередини.

Російська орда напала на Україну 24 лютого – без оголошення війни. Її агресор називає "спеціальною військовою операцією".

Наприкінці березня відбулися переговори у Стамбулі, під час яких українська та російська делегації вперше, здавалося б, намацали якісь точки дотику. Але у результаті путін продовжив агресію.

Генерал армії Микола Маломуж у коментарі "Телеграфу" зазначав, що росіяни чекають на зручний момент у переговорах, щоб нав’язати Україні власне бачення закінчення війни.

Насамперед, Кремль може наполягати на визнанні Криму російським, а донбаських псевдореспублік – у межах Донецької та Луганської областей, що є неприйнятним для України.