РФ хотіла посіяти паніку та залишити Україну без підтримки: як українці російську пропаганду перемогли

Жан Бодрійяр був французьким мислителем, який неодноразово розглядав роль засобів масової інформації та їхнього впливу на суспільство. Частина його роздумів стосувалася ролі медіа та війни — ключовою книгою в цьому напрямі була робота з провокаційною назвою "Війни у Затоці не було". У ній Бодрійяр розглядав те, як жителі західних країн отримували інформацію про операцію "Буря в Пустелі" проти іракських військ Саддама Хуссейна — фактично вони були лише глядачами, які отримували лише ту інформацію, яку їм дозволяли побачити західні військові. У цьому сенсі Захід мав повний контроль за наративом у медіа, і за бажання вони могли б змінювати факти як їм завгодно, аж до оголошення перемоги навіть у разі її відсутності.

Російське керівництво з перших днів повномасштабної війни намагалося створити схожу ситуацію, посилено роздмухуючи паніку в медіа, голослівно оголошуючи про захоплення українських міст, розгром бригад та просування вперед. Російська пропагандистська машина була в рази потужніша, ніж можливості українських ЗМІ, і в минуле десятиліття така тактика роздмухування паніки цілком могла б призвести до послаблення українського бойового духу, панічним настроям, втечі та відсутності західної підтримки (послаблення підтримки України вже частково сталося під час окупації Криму). та обмеженої війни на Донбасі). Проте за останні десятиліття відбулося колосальне зрушення у медіа, яке не дозволило це зробити — у простих громадян у масовому порядку опинилися в руках смартфони з фото та відеокамерами.

З появою можливості зняти на місці події фото чи відео та опублікувати їх у соцмережах звичайні люди отримали власний голос. І у перші тижні російського повномасштабного вторгнення цей голос зміг заглушити всю кремлівську пропаганду. Українські військові, які записують відео з обложених міст та спростовують чутки про їхнє захоплення; селяни, які тягнуть кинуті у бруді російські танки; спалювані "коктейлями молотова" військові машини окупантів; і багато інших фактів, які показували, що російська армія не є непереможною, а Україна успішно чинить опір. Ці кадри не лише зміцнили впевненість самих українців, а й змусили змінити тон ЗМІ інших країн, які вже готувалися розповідати про трагічну, але безнадійну боротьбу України проти вторгнення.

Кожен, хто в перші тижні повномасштабної війни зняв фото чи відео успішного спротиву, зробив свою частинку в той величезний внесок в оборону України, який багато в чому став визначальним.