Путіну доведеться танцювати навколо юаня: все про підсумки переговорів з Сі Цзіньпіном

Читать на русском
Автор
Китай публічно демонструє свою прихильність до путінського режиму
Китай публічно демонструє свою прихильність до путінського режиму. Фото Колаж "Телеграфу"

Історик, дипломат і колишній посол України в Хорватії та БіГ розповів, як Пекін розігрує карту максимального розширення економічних відносин з РФ, потихеньку перетворюючи Росію на сировинний придаток Китаю

Під час офіційного візиту голови КНР до Російської Федерації були оприлюднені заяви глав двох держав про стан двосторонніх відносин та їх позиції щодо важливих міжнародних питань, насамперед війни в Україні. Пекін на словах публічно продемонстрував свою прихильність режиму Путіна, проте заяви китайського президента завжди слід читати між рядків.

З одного боку, Пекін усвідомлює, що відносини з США та демократичною Європою не найкращі, а з іншого боку, втрата Китаєм американського та європейського ринків означатиме кінець стабільного розвитку національної економіки та стагнацію і, можливо, крах багатьох галузей, перш за все, технічно передових та інноваційних, та виробництва товарів широкого вжитку. Економічна і політична війна Китаю проти США і Європи також може означати повну стагнацію відносин з Японією, Південною Кореєю, Австралією і Новою Зеландією. Кілька років Китай міг би якимось чином обійти ці найбагатші ринки, але навіть у середньо терміновій перспективі він може мати економічний колапс.

Росія пропонує власну заміну торговим партнерам Пекіна на Заході, але економічні можливості Москви в п'ятнадцять разів менші за фінансові можливості західного світу, і це просто поставило б Китай на коліна. Тому Пекін розігрує карту максимального розширення економічних відносин з РФ, потихеньку перетворюючи Росію на сировинний придаток Китаю, а з іншого боку, намагається всіма силами підтримувати економічні контакти з промислово та інноваційно розвинутим Заходом. Пекін вважає дуже шкідливим обирати між Москвою з одного боку, та Вашингтоном і Брюсселем з іншого. Зрозуміло, що західний світ ніколи не був політично близьким до Пекіна, але розрив економічних зв’язків з Європою та Америкою був би стратегічною поразкою для Китаю.

Голова Китаю говорив у Москві приємні для вуха Путіна слова, але це зовсім не означає, що він буде жорстким на зустрічах із західними партнерами. Китай готовий багато і дешево брати російську нафту, газ і вугілля, а натомість віддавати свою продукцію в електроніці та легкій промисловості, розширювати військову співпрацю з РФ, але не втягуватися у військове протистояння з усім західним світом, який перед обличчям російської агресії неочікувано тісно об’єднався. Червоною лінією в цьому випадку буде відправка китайського військового озброєння та техніки до російської армії, яка зараз перебуває у досить складній матеріально-технічній ситуації.

Пекін не зацікавлений у тому, щоб Москва повністю програла війну, але якщо Росія і ослабне, Китай все одно може отримати вигоду. У своїй агресивній риториці Путін щоразу необачно спирається на історичні факти, яких в принципі він знає дуже мало, але при цьому завжди хоче їх перевернути на свій бік. Скажімо, він неодноразово говорив про те, що раніше Крим був частиною Росії, а тепер його потрібно повертати до складу РФ, чи хоче Київ того, чи ні. Але при цьому він забуває, що, наприклад, Туреччина володіла Кримом понад 300 років, Київ – 190 років (130 років за часів Київської держави Русь через Тмутараканське князівство та 60 років з 1954 р.), а Росія – менше 170 років. Можливо використати факт історичної приналежності, щоб вимагати повернення Росією міста Калінінграда, який був Кенігсбергом протягом 700 років. Японія все ще може законно вимагати повернення низки островів у складі Курильської гряди, які були захоплені СРСР після Другої світової війни.

Але що найцікавіше, згідно з історичною приналежністю, Китай може вимагати повернення своїх колишніх земель, які були захоплені Російською імперією в середині 19 століття. У 1858 і 1860 роках були підписані нерівноправні (а міжнародне право це засуджує) договори про кордон між Російською імперією та правлячою тоді в Пекіні династією Цінь, згідно з якими Китай втратив на користь Росії понад 1,8 мільйона квадратних кілометрів своєї території. Все, що від озера Байкал на схід до Тихого океану. Це одне з найбільших територіальних пограбувань в історії людства. Так Владивосток, Хабаровськ, Улан-Уде – були колишніми китайськими містами. Навіть у китайських підручниках все це позначається як історична китайська територія. Таким чином, президент Сі може скільки завгодно говорити з Путіним про найбільшу дружбу за все століття, але якщо в РФ почнеться процес розпаду, то відомо, хто на яку територію історично може претендувати. Путін особисто про це багато разів говорив і хотів довести свої територіальні крадіжки, а тепер це йому та росіянам вдарить по голові.

Тож за підсумками переговорів Володимиру Путіну доведеться економічно танцювати навколо китайського юаня, політично благати про якусь китайську військову допомогу, і врешті-решт багатовікова дружба може закінчитися розпадом Російської Федерації, що ставить під загрозу її існування через постійні приниження сусідніх країн та націй, нібито історично підкорених росіянами. Також Путіну довелося заявити про підтримку мирного плану Китаю. Місяць тому Марія Захарова говорила, що ця ініціатива для Москви неприйнятна. Зараз ми бачимо кардинальні зміни. Хоча цей план має 12 пунктів, найважливішим є те, що наприкінці війни має бути встановлено принцип територіальної цілісності держав. Це означає, що РФ має повернути всі тимчасово окуповані території, включно з Кримом, Україні. Якщо Пекін справді має на увазі те, що сказав, то це заслуговує на особливу увагу. Однак Путін, підтримуючи китайську мирну ініціативу, заявив, що слід розраховувати на нові територіальні реалії, тобто тимчасову окупацію Росією частини українських земель. До кінця не зрозуміло, чи сказав він це відкрито в присутності президента Сі чи окремо для російської громадськості. У всякому разі, реакцію Китаю на ці нахабні заяви ми не чули, а це вже ставить під сумнів щирість мирного плану Пекіна. Залишилося ще трохи часу, щоб повністю зрозуміти позицію Китаю. Якщо він хоче дипломатичним шляхом прикрити тимчасові окупації Росією чужих територій, то шансів отримати бодай якусь підтримку з Києва нема. Але якщо Китай все ж таки наполягатиме на виконанні принципів Статуту ООН, а саме непорушності кордонів і територіального суверенітету кожної країни, то він отримає розуміння не лише Києва, а й більшості членів міжнародного співтовариства, які голосували за Резолюцію ООН про територіальну цілісність України.

Зрештою, необхідно зрозуміти, що Китай думає не тільки про багатовікову дружбу з Росією, а й про багатовікове територіальне пограбування китайських територій Російською імперією. Якщо Путін таємно пообіцяв повернути Владивосток, Хабаровськ і Улан-Уде, він може отримати повну прихильність Пекіна, але точно втратить голову в російському суспільстві. Він знає про це дуже добре, як власне і президент Сі.