Херсонський відступ росіян показав дещо дуже важливе про їхню армію

Логічно, що росіяни відходять з Херсона.

Утримувати угруповання на лівому березі їм надто дорого коштувало. У всіх сенсах.

Але все правильно сказали і президент Зеленський, і головком ЗСУ Залужний – ніякий це не "жест доброї волі", а зусилля наших воїнів, які давили, поставивши супротивника у ситуацію, що йому довелося відходити.

Я звернув би увагу на один аспект, про який майже не говорять експерти. Це відведення ще й свідчення того, що російська армія сиплеться на низовому рівні. Коли накази віддаються, але не виконуються.

Стало холодно. Армія рф логістично до холодів не готова. Солдати мало того, що слабо мотивовані, але ще й слабо взуті, погано одягнені, майже не помиті. Забезпечення там, судячи з загальнодоступної інформації, – кошмарне. А ЗСУ ще й доклали максимум зусиль, щоб перебити логістичні ланцюжки, позбавити противника можливості поповнювати ресурси.

Градус якщо не панікерства, то невдоволення у російських військах дуже високий. І на росії ми маємо ситуацію, коли деяка частина радикально налаштованого суспільства ще готова воювати "до переможного кінця", а армія — вже ні. Вона втомилася. Вона не розуміє, що робить в Україні. За що тут гине.

Втомилися й наші. Але в Україні прийнято правильний закон про обов’язкові відпустки для військових на десять діб, у нас правильно вибудувано ротацію (побули якийсь час на "нулі" – відводяться, підходять свіжі сили). Ми, зрештою, розуміємо, за що воюємо. А в росії з цим усім справи в рази гірші. І їхня армія тотально втомилася. "Чмобики" (від "часткова мобілізація"), які прийшли, начебто мають бути зі свіжими силами. Але вони, насильно відправлені на фронт, прибувають туди вже втомленими, здебільшого невмотивованими воювати.

І російська армія це побачила. Думаю, комбати там сигналізують нагору, полковники – генералам. Мовляв, військо наше – біда… І це найважливіший з військово-психологічного погляду чинник.

Зрозуміло, що рано чи пізно росіяни з правого берега підуть. Намагаючись зробити це без катастрофічних втрат. Адже відступати їм доводиться під нашим постійним вогнем, під наступом. Частину техніки противник явно покине, частина ар’єргарду, гадаю, потрапить у полон.

Тих, хто вибереться, перекинуть, швидше за все, на Донецький напрямок, де тривають постійні атаки на наші позиції.

Але подивіться, скільки вони вже штурмують той самий Бахмут? Місяці. Скільки своїх вони там поклали? Тисячі... Чого досягли? Відбили, умовно кажучи, дві лісопосадки... І якщо туди у вигляді "підкріплення" надішлють тих, хто ледь вижив після "мужнього відступу" з Херсона, вони, швидше, розкладуть зсередини ту різношерсту компанію (місцеві "мобики", кадирівці, вагнерівці, трохи приправлені кадровими військовими), яку наші перемелюють на Донеччині та Луганщині.

Тим більше, що настають холоди. Вони, а також ефективні дії захисників України, охолодять наступальний порив окупантів.