Україна зміцнюється, а путін розписався у власній безпорадності

Політтехнолог, офіцер Першої окремої бригади спецпризначення ім. Івана Богуна Тарас Березовець спеціально для "Телеграфу" оцінив позитивні підсумки минулого тижня для України

Третій тиждень липня був дуже насиченим з погляду міжнародних подій та зустрічей, важливих для України.

Це і третя зустріч міністрів оборони країн НАТО та союзників у форматі "Рамштайн", що відбулася 15 червня, спрямована на забезпечення військової допомоги Україні.

Ми побачили продовження американської лінії для надання найважливішої підтримки нашій країні. Важливо, що до "Рамштайну" приєдналися Грузія та Молдова. Зрозуміло, що військову допомогу від них ми особливо не отримаємо, але політично – це дуже важливий сигнал.

При цьому слід визнати, що ленд-ліз поки що працює незадовільно. Дуже повільно. Що означає ще місяці важкої, кровопролитної боротьби ЗСУ із російськими загарбниками. Є сигнали, що ленд-ліз прискориться, що підуть нові американські реактивні системи залпового вогню HIMARS. Але чотири установки, які нам передали при поточному рівні війни, – це смішно. Зараз, начебто, розмірковують про передачу ще чотирьох таких РСЗВ. Що, зрозуміло, також не призведе до кардинального перелому.

Цього всього замало. Ми потребуємо не десятків, а сотень, тисяч зразків сучасного озброєння. Якщо хочемо деокупувати свої території. Йдеться, насамперед, про РСЗВ, про 155-мм артилерію, про 120-мм міномети, про важку бронетехніку – танки, БТР. Бракує нам також нової, якісної стрілецької зброї, особливо снайперської. Безумовно, потрібні системи ППО. Адже росіяни мають хоч і вже набагато менші, але все ще досить значні військово-повітряні сили та запаси ракет.

Цікавим був і візит 16 червня чотирьох європейських лідерів (німецький канцлер Олаф Шольц, французький лідер Еманюель Макрон, прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі, президент Румунії Клаус Йоханніс) до України.

Тут були неприємні моменти. Моменти "зради", умовно кажучи. Тому що лідери тієї ж Німеччини, Франції та Італії хочуть змусити Україну піти на компроміси з путіним. За наш рахунок, звичайно. За рахунок наших територій. Аби припинити якнайшвидше війну, що аукається і на Заході. Як бонус Україна отримала запевнення у підтримці нашого статусу в кандидати до Євросоюзу. Але ціна явно неадекватна втратам.

А буквально наступного дня, 17 червня, до Києва прилетів британський прем’єр Борис Джонсон. Це був уже другий його візит після початку широкомасштабного російського вторгнення. І він, як і перший, обернеться зміцненням ЗСУ та неприємностями для агресора.

І, звичайно, топ-темою став пітерський економічний форум і виступ там 17 червня російського диктатора.

Ключовий висновок після цього дійства – путін втратив підтримку ключових союзників із ОДКБ – Організації Договору про колективну безпеку. Це відвертий провал. Через це істерика у Кадирова, який кричить – де Вірменія та Казахстан, ми вас рятували, а ви нас не хочете врятувати!?

Та й сам путін визнав неможливість захоплення навіть Донбасу у вказані ним раніше терміни – до 1 липня. Заявив, що росіяни не збираються штурмувати укріпрайони, розбивати чоло.

Тобто агресор розписався у власній безпорадності. Причому, не лише воєнній.

Форум чітко показав, що російська економіка – валиться. Прозвучали більш-менш реалістичні заяви голови Центробанку – Набіулліної та голови правління Ощадбанку – Грефа, що російська економіка відкочується мінімум на рівень десятирічної давності. А насправді скоро вона опиниться на рівні 2000 року. Тож західні санкції, хоч би якими вони були недосконалими, все одно діють.