У російських солдатів залишається одна мотивація, але і її забирає ФСБ

Брати по зброї

Коли ворог відступав у кінці березня з Сумщини, мені від військових стали відомі принаймні два факти, коли росіянці вбили своїх же.

Своїх самострілів.

Тобто, хоче мальчік відкосити війну. Стріляє собі в ногу. Але його бойові друзяки вичисляють його наміри: і живим залишитися, і путіна розвести на матеріальну допомогу за поранення.

І потім все життя в школах розказувати "как родіну любіть". І таких хитрожопих росіянці самі по тихому вбивали, без суду і слідства.

Такі дії – один з елементів формування традицій і мотивацій.

В армії росії немає основної мотивації, яка є у наших. Вони не захищають свою Батьківщину.

Вони вже давно зрозуміли, що ніяких фашистів тут немає. Ніхто як визволителів їх тут не жде. Ніхто на русьматушку нападати не збирався.

У них немає стійкого відчуття, що за їх спинами – їхні батьки, жінки і діти.

А вкрасти своїй дружині стіралку чи дитині нотік – мотивація звичайно. Але зараз, коли окуповувати, крім руїн, стало нічого – ця мотивація стає неактуальною.

У військових лишається єдина, але стара як світ мотивація. Вони воюють заради один одного.

Так було у всіх арміях світу. Ти прикриваєш мене – я прикриваю тебе. Щоб вижили обидва.

Усіх інших, хто не з нашої роти – нах.

Усіх хто не з ВДВ – взагалі нах.

Усіх хто не з нашої армії – можна валити. Мирні – теж вороги. Бо наводять на нас Байрактари.

Так думають росіянці у формі в Україні.

Я пам’ятаю, коли служив на флоті, існувало чітке правило. Вкрасти у своїх – ти криса і опустять. А вкрасти на чужій коробці – подвиг. Ібо нєфіг про@бувать (не при Арестовичу будь сказано).

То ж, здавалося б у росіянців є хоч одна мотивація?

Ніт!

Самодостатній колектив, де мотивацією є вижити разом і за відсутності інших мотивацій – рано чи пізно приходить до спільної колективної думки: а нафіга воно вабще нам потрібно?

Може краще штик в зємлю? Може "мір народам – война дворцам?".

І такі настрої в армії рф почали з’являтися.

Це в Кємєрово та Іжевську багато патріотів. А під Ізюмом і Херсоном їх все менше.

І ФСБ починає вичисляти лідерів думок про "нуєвонафіг". І засилати (чи вербувати) в колективи стукачків.

Вичислених і зданих стукачами зачинщиків стали формувати в окремі групи і відправляти на вірну смерть.

Щоб менше залишалося тих, хто почав усе розуміти і бурчить. Поки що бурчить. Але бурчить по бойових постах і в місцях спільних перекурів.

От їх і відправляють на смерть. Стукачество – найдеструктивніше діє на армію.

Але в ФСБ того не розуміють. Робота така.

ФСБ саме забирає у російської армії останню мотивацію солдата – мати братів по зброї.

І тому їх кінець ближчий, ніж багато хто думає.

Бо колись вони просто побіжать.

Або почнуть масово здаватися в полон. Тому їм завжди треба казати: "В українському полоні тепло і ситно. І не б’ють".

Так вони масово здаватися почнуть швидше. А вже в полоні розберемося: кого під суд за знущання, а кого на відбудову країни. Але спершу вони мусять здатися.

Солдат без мотивації завжди або тікає, або здається.

Але здається – краще. Бо тоді вдруге на фронт його вже не відправлять. Хіба якщо обміняють на наших. Але ті хто був у теплому полоні – здадуться вдруге.