Росіяни теж навчаються на своїх помилках, — і Україна має бути готова

Колишній народний депутат, голова правозахисного руху "Сила права" Андрій Сенченко спеціально для "Телеграфу" висловився про головний провал росіян в Україні та затяжну фазу війни

Україна та росія підтвердили, що переговори на даний момент зайшли в глухий кут.

У безвиході ж, схоже, російські плани щодо так званої "спеціальної військової операції" в Україні, цілі та завдання якої постійно змінюються.

Головний провал росіян – розрахунок на бліц-кампанію, який, мабуть, базувався на тих заявах, що робили Медведчук та подібні до нього в Москві.

І це говорить про провал військової та зовнішньої розвідки рф. Вони не дали адекватної оцінки тим процесам, які відбуваються в українському суспільстві.

Провал, пов’язаний з розрахунком на бліц-кампанію, природно, вплинув на порушення всіх логістичних ланцюжків (не розраховані були на таку тривалість), а також на числі втрат, на мінімізацію яких розраховувала росія.

Причому колосальне число втрат (за даними Генштабу ЗСУ – близько 30 тисяч) – це ще й доказ того, що кремлівське керівництво ставиться до власних солдатів як до дешевого витратного матеріалу. Про це говорить аномальне співвідношення втрат (до наших контрнаступів кількість загиблих була приблизно 1 до 7, 1 до 8). Причому росіяни періодично дострілюють своїх і роблять це не тільки чеченці. Ну, а їхня система медичної евакуації – це скоріше імітація. Може, якихось полковників і генералів намагаються вивезти, а решту – точно ні.

Виявилося також те, що у росії всім править показуха. Танк "Армата", інші зразки нових озброєнь існували або мінімальній кількості, або взагалі в уяві пропагандистів. Масово у військах росії нічого подібного немає. Як наслідок, в Україні вони зараз переважно воюють старим брухтом. Хоч він теж пересувається, стріляє та вбиває…

Щодо затяжної фази війни, про що зараз часто говорять. Нам важливо на кожному етапі аналізувати дії ворога. Він переходить до якихось нових фаз. І ми маємо нав’язувати щось своє. Плюс – не повторювати своїх і чужих помилок.

А у 2014-2015 роках ми, на жаль, наробили багато помилок. Саме тому, що, коли ворог переходив до нової фази, в Україні не робилися своєчасні висновки.

Так, у 2014 році правильним був стратегічний задум – пройти військами вздовж нашого кордону, відрізавши комунікації, постачання всіх ДРГ та сепаратистських формувань, якими керували вже, по суті, штатні військові – диверсанти ГРУ (Головне управління розвідки Міноборони РФ) на нашій території.

Той рейд значно розтягнув наше угруповання військ. Тільки в секторі "Д" йшлося приблизно про 140 км вузької смуги.

У відповідь ворог розпочав артилерійські та ракетні обстріли безпосередньо з території росії. Через різні причини не було ухвалено рішення відповісти ворогові – бити безпосередньо по російській території з метою придушити їх ракетно-артилерійські можливості. У результаті розпочалася нова фаза війни. А українське керівництво фактично два місяці утримувало угруповання сектора "Д" під обстрілами. Хоч було вже очевидно, що колишній план не спрацьовує за нових умов. Що росіяни пішли на новий етап війни, стріляючи зі своєї території. І тоді загинуло багато захисників України. Хоча, якби було вжито відповідних заходів, цього можна було б уникнути.

Ось такі моменти слід враховувати, аналізуючи і свої дії, і дії супротивника – у минулому та теперішньому. І прораховуючи варіанти на майбутнє.

Десь на емоціях, десь на пориві, на неймовірному піднесенні патріотизму ми змогли вистояти у 2014-му – і тримаємось зараз. Але тепер слід наводити військове господарство в системний стан. Це стосується і військового, і військово-політичного керівництва. Йдеться про те, щоб Міноборони чітко пояснювало нашим західним партнерам, які допомагають озброєнням та боєприпасами, які є основні потреби ЗСУ. Щоб отримувати не те, що дають, а те, що треба.

Налагоджувати всі логістичні ланцюжки та механізми як отримання озброєнь, боєприпасів та палива з-за кордону – так і забезпечення ними з’єднань, що ведуть бойові дії.

Наголошую, важливі зусилля щодо систематизації такої роботи. Щоб усе працювало, як годинник.

Треба розуміти, що наш ворог не буде просто рити окопи та закидати наші позиції тілами. Росіяни теж роблять висновки зі своїх поразок. І хто швидше зробить вірні висновки, хто чіткіше зуміє згрупуватися — той і матиме успіх на наступному етапі війни.

Дуже не хотілося б, щоб повторювалася практика 2014-2015 років, авторства Муженка, коли головнокомандувач займався переміщенням не бригад, батальйонів та рот, а на рівні відділень. Цих туди, тих сюди. І при цьому губилася стратегія.

Щоб зупинити спроби наступу ворога на півдні та сході, щоб більш ефективно розпочати звільнення українських територій, важливо, щоб військове керівництво займалося стратегічними питаннями, а не тактичними рухами.