путін зрозумів неможливість захоплення навіть половини України і різко змінює цілі "спецоперації"

Генерал армії України та колишній глава Зовнішньої розвідки Микола Маломуж спеціально для "Телеграфу" оцінив подальші цілі путіна в Україні

Зараз у Росії терміново йде переоцінка стратегій та цілей нападу на Україну.

З огляду на те, що путін вже програв стратегічно, розпочавши цю війну. Але він програв ще й на напрямках ударів на півночі (Київська, Чернігівська, Сумська області), частково на півдні (Одеса та Миколаїв), загрузнув на Донбасі.

У Кремлі, схоже, усвідомили, що захопити, а тим більше утримати, навіть половину України – неможливо. Тому звузили цілі "спецоперації" до локальних завдань. Щоб виставити їх як початкові. А саме – захоплення Донецької та Луганської областей у їхніх адміністративних межах, а також захоплення по їх периметру частини південних територій – Херсонщина, частково – Запоріжчина. Робиться це, зокрема, для забезпечення перспектив створення так званої "Херсонської народної республіки", пробиття сухопутного коридору в Крим, забезпечення його дніпровською водою. Плюс – відрізання України від Азовського моря та частково – від Чорного.

Але це завдання також нереалізоване. Розпорошення сил (Донбас, Харківське спрямування, південь) не дає можливості зібрати їх в один кулак, діяти оперативно. Дії української розвідки, а також розвіддані наших закордонних партнерів дозволяють відслідковувати пересування військ агресора, робити ходи у відповідь, завдавати контрударів, превентивних ударів.

Але путін намагається вийти із ситуації хоча б мінімально "переможцем". Тому завдання зводиться до певного мінімуму. Взяти Донбас. А для початку – повністю захопити Маріуполь, про складну ситуацію навколо якої йдеться постійно. Для путіна взяття Маріуполя перетворилося на своєрідну "ідею фікс" Гітлера зі взяття Сталінграда. Тому туди кинуто максимальні сили, тому там творять максимальні звірства, стираючи місто та його мешканців з лиця земля.

Це "перемогу" Кремль хоче бачити якщо не до Великодня, то до 9 травня. Дивна суміш релігійного та радянсько-пропагандистського символізму для путіна завжди грала велику роль. Саме тому потоплення українськими ракетами "Нептун" флагмана Чорноморського флоту РФ – ракетного крейсера "Москва" – це шок не лише у військовому значенні. Тому що знищено плавучу базу ППО ціною близько 750 мільйонів доларів, що забезпечувала прикриття цілого регіону.

Це ще й найсильніший морально-політичний удар. Це все ж таки "Москва" — гордість російського флоту. Нібито найсучасніше обладнання. Нібито реліквія на борту — частка "істинного хреста" (дерев’яний уламок, що нібито є частиною хреста, на якому був розіп’ятий Христос). Все це, знову ж таки, нібито – робило "Москву", як вважали у Кремлі, невразливою. А тепер "Москва" на дні. Чи то реліквія та суперздатності крейсера виявилися фальшивими. Чи то навіть вищі сили вже не на боці росії.

Все це, звичайно, злить путіна. Тому, крім виконання локальних завдань на південному сході, він ще мститься усієй Україні. Звідси – ракетні обстріли, що посилилися. Російське вище військово-політичне керівництво прагне завдати якомога більшої шкоди і не лише нашим оборонним підприємствам, а й усій інфраструктурі, мирному населенню. Звучать відкриті погрози у стилі "бомбити центр Києва". І це на тлі повернення туди посольств низки держав.

Люті путіна говорить про те, що провину за провал в Україні він покладає не лише на прорахунки російських розвідки, ФСБ, аналітиків, а й на ефективний опір самих українців. На всіх рівнях.

Крім того, путін бачить, що проти тієї Росії, яку він побудував, об’єднався весь цивілізований світ. І це — серйозний виклик, з яким Росія справитися не може.

Тобто, стратегічно — у Росії провал по всіх напрямках. І навіть тактично багато завдань залишаються не виконаними.

Саме тому путін усіма силами намагається створити передумови для наступальної операції у Донецькій та Луганській областях, частково – у Харківській, Запорізькій, Херсонській. Виставити це як "успіх", як досягнення цілей "спецоперації". І виходити на переговори саме із цих позицій. Запевняючи росіян, що вони перемогли, що демілітаризували, денацифікували Україну. Що підірвали наші ЗСУ, оборонно-промисловий комплекс, економіку.

Тож логіка подальших дій агресора зрозуміла. Вона, безумовно, небезпечна та пов’язана з багатьма жертвами, особливо серед мирного населення (тому давно звучать наполегливі заклики до цивільних евакуюватись із Донецької та Луганської областей). Але вона не принесе у стратегічному сенсі перемогу Росії. Перемогу явну, а не уявну. Навіть якщо росіянам вдасться захопити якісь українські території – це буде тимчасово. І на окупантів в найближчому майбутньому чекають найпотужніші контрудари, оточення, винищення.

Позиція випаленої землі, на яку зробила ставку РФ після провалу бліцкригу (Маріуполь, Буча і так далі), вже працює проти агресора. А в майбутньому спрацює ще сильніше.

Громадяни України, світу бачать, що відбувається протистояння не збройних сил, а систем. Системи, яка за цивілізацію (Україна та понад 140 держав, що засудили російську агресію) – та авторитаризму, навіть відвертого фашизму. Тому що військові злочини, які скоюють в Україні і військовослужбовці, і найманці, і представники спецслужб, – це вже кваліфікується як злочини проти людяності, як геноцид. А такі злочини не мають терміну давності.

І вірно відзначив нещодавно канцлер Австрії, який поговорив із путіним. За його словами, той повністю володіє інформацією, все розуміє. Він не перебуває у незнанні. Знає, що творять його військові. Більше того – сам же їх спрямовує. І зараз спрямовує їх на захоплення Донбасу.

На нові переговори Росія хоче виходити із новими позиціями. Сподіваючись, що ті зміцніють. Тому той же спікер Держдуми Володін заявив, що Росія готова до переговорів, але хоче бачити в пакеті — визнання Криму російським і поширення т.зв. Л-ДНР у межах Луганської та Донецької областей.

Що, безперечно, неприйнятно для нас.