Їхати чи лишатися? Ви маєте право вижити і врятувати тих, кого любите

Українська журналістка Наталія Нагорна розповіла про важливість евакуюватись з місць, де є можливість початку бойових дій

ЇХАТИ ЧИ ЛИШАТИСЯ?

Зараз просять евакуюватися жителів окремих регіонів України і багато хто буде ставити собі саме це питання.

Це дуже складне питання. Бо легкого рішення немає.

Є помилкові думки. Ось, наприклад:

- почнеться — тоді поїду.

Ні. Простіше поїхати, коли ще не зовсім почалося. Виїжджати під обстрілами — складніше, небезпечніше, дорожче.

- я пересиджу в підвалі.

Погана ідея. Підвал — не бункер. Вас може завалити. Ви або ваші близькі можете залишитися без води, їжі, медичної допомоги. Ми ніколи не порахуємо, скільки людей померло через запалений апендицит чи легке поранення, яке в підвалі перетворилася на вкрай тяжке.

- мені байдуже, де помирати.

Вам-то байдуже, але вас точно хтось любить. Не треба примушувати рідних вас відкопувати, шукати, або сусідів ховати у дитячому пісочнику. Є різниця де, як і з ким помирати, раз хтось там зібрався.

- що вони мені зроблять?

Візьмуть в полон, зґвалтують, знущатимуться, пограбують, допитуватимуть, вб‘ють, мучитимуть рідних на ваших очах тощо.

- хто мене де чекає?

Почніть самі себе десь чекати. В іншому місці не буде легко, але ви будете живі, ваші рідні будуть у безпеці. Вам буде важко, іноді навіть дуже. Ви будете відчувати себе зрадником, боягузом і вас буде переслідувати відчуття сорому. Але ви не будете заважати ЗСУ, в яких ми так віримо.

- я буду тут допомагати.

Але більше заважати. Бо вас треба буде евакуйовувати, годувати, перевіряти, чи ви живі, намагатися не влучити у ваш будинок тощо. Плести сітку можна в іншому місті. Допомагати людям також можна всюди. Іноді велика допомога не стати заручником, жертвою чи мішенню.

- я хвора/ хворі батьки/ тварини тощо.

Якщо вам все одно доведеться виїхати (подивіться на Марік), то виїхати всім цим складом простіше не під обстрілами.

- вагітна/ діти / вагітна з дітьми

Якого ви досі не виїхали????

- в мене тут чоловік воює

Це дуже складно бути далеко. Але не відволікайте. Дайте воювати і захищати.

- якщо я поїду, то хто ж лишиться?

А якщо ви загинете, то хто повернеться?

- а мені так хочеться. Маю право.

Перехочеться.

Я НЕ МОЖУ ВПЛИНУТИ НА ВАШЕ РІШЕННЯ.

Воно буде тільки вашим.

Але є золоте правило: не заважайте!

Якщо ваша робота вкрай важливо і ви вимушені лишитися — будьте максимально обережні. Не ризикуйте зайвий раз. Майте аптечку, запас їжі та води. І все одно будьте готові евакуйовуватися.

Не виїжджайте під щільним обстрілом — спробуйте пересидіти в безпеці, поки не стихне. Шукайте тих, хто зможе вам допомогти. Допомагайте тим, кому ви можете допомогти.

Зберіть речі заздалегідь — документи, чисту білизну, аптечку, гроші, плєдік, переноску чи сумку для тварин, фото, зарядку для телефона

І не лазьте під обстрілами. Бо від цього "я пішов подивитися на ворожий танк і мене поранили" хочеться не співчувати, а стукнути. Вас полізуть витягати і помножиться кількість постраждалих.

Будьте уважні та обережні.

ЩО РОБИТИ, коли ви все ж поїхали:

- піклуйтеся про себе

- не стидайтеся. Не треба жити у вічному соромі. Це руйнує вас

- просіть про необхідну допомогу

- говоріть з іншими людьми

- не тримайте в собі біль

- не рвіться назад — буде ще час

- поплачте, якщо дуже хочеться. Але ще поїжте, помийтеся, поспіть, перевдягніться, зігрійтеся

- заспокойте дітей та тварин

- допомагайте людям, які вас прихистили

- будьте корисними, але не бійтеся бути бесполєзнимі

- боятися — нормально

- знайдіть родичів і підтримуйте зв‘язок

- кажіть людям, яких ви любите, що ви їх любите

- питайте "як ти?" в тих, хто лишився

- діліться способами, як виїхати і розміститися

- спробуйте не захворіти чи хоча б не запустити хворобу

- не бухайте

- вірте у нашу перемогу

- спілкуйтеся українською, читайте літературу, вчіть історію

- дивіться, як живуть люди, вчіться в них новому і діліться досвідом.

- спробуйте лишатися людиною і зберігати гідність

А ЯКЩО ТИ ТАКА РОЗУМНА, то чого сама не виїхала?

Я чітко знала, що війна буде. Пройшла купу курсів медичної допомоги, пологу, поводження під обстрілами. Це все не врятує мене, якщо щось прилетить, але ж.

Я примусила виїхати кота, жінок і дітей.

Вмовила на це друзів з малими дітками.

Я скучаю і сумую. Але так треба.

Мушу працювати. Мені бува страшенно страшно. Але я мінімізую час перебування у небезпечних місцях. Я не залишусь "попити каву". Заскочили, зняли — звалили.

Я ціную кожного, хто залишився. Але не засуджую нікого з тих, хто поїхав. Точніше, є люди, з якими я не маю бажання спілкуватися надалі. Але це пов‘язано з тим, що мої колишні друзі жодного разу не поцікавилися, як мої справи))

Моїм єдиним завданням було працювати. Мене годували, возили, забезпечили базові потреби типу поспати у безпеці, попрати чи помитися. Мені не треба було полювати за харчами чи шукати підвал. Весь цей час в мене складений рюкзак — я б не дишилася в окупації…

Я — не психологиня і не експерткиня. Але ви маєте право вижити і врятувати тих, кого любите.