"Люблю, цілую, обнімаю": за мить до смерті на Донбасі Герой встиг попрощатися з матір'ю

Війна з російським агресором продовжує забирати життя найкращих синів та дочок України. У вівторок, 20 грудня, у Тернополі попрощалися з Віталієм Ковалем, який загинув в одній з найгарячіших точок на Донеччині при виконанні бойового завдання. Панахида за загиблим Героєм пройшла днем раніше у Будинку печалі.

Як повідомляє "Кримський бандерівець" у Facebook, хлопець востаннє написав мамі СМС увечорі 24 листопада: "У нас дуже все погано, багато 200 і 300. Люблю, цілую, обнімаю". Тоді син так попрощався з найдорожчою людиною.

Віталій був добрим, товариським і геть неконфліктним юнаком. Україна для нього завжди була всім, однак навіть у школі не всі знали, що він пішов до війська.

З 28 листопада він офіційно перебував у списках безвісти зниклих, однак всі близькі вірили в диво. Та звістка, що єдиного сина більше нема, розділила життя матері на "до" і "після". Віра у диво розбилась на дрібні друзки…

Коваль Віталій Володимирович народився 25 жовтня 1996 р. Закінчив школу № 9 та Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну. Їздив на заробітки до Києва та Польщі. На другий день початку повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист рідної землі. Добровольцем пішов до лав тероборони. Перший час охороняв стратегічні об’єкти на Тернопіллі, а з 30 березня офіційно підписав контракт, розповіла мама воїна Надія Михайлівна.

26 червня Віталій поїхав в окремий загін спеціального призначення (полк) "Азов", куди саме набирали на навчання. Мати тільки знала приблизний напрямок, де перебуває син. У відео на YouTube та у Facebook мама не раз зустрічала свого сина — то на Дніпропетровщині, то на Харківщині. Коли намагалась детальніше розпитати, Віталій переводив розмову на іншу тему, мовляв, не може розповісти усіх подробиць. Але він пишався, що з пів сотні кандидатів відібрали лише 18 чоловік, і він був серед обраних.

Востаннє мати бачила сина у серпні — тоді він три дні побув вдома у короткій відпустці.

Віталій Коваль був оператором 4-го протитанкового відділення 1-го штурмового батальйону в/ч А 4638. Матері ще 25 листопада сказали побратими, що її сина немає серед живих. Він загинув, коли доправляв патрони своїм і їх накрили танковим вогнем… Від 28 листопада воїн офіційно перебував у списках зниклих безвісти, а його тіло було на території, звідки забрати його не могли. Тіло Віталія повернули нещодавно під час обміну.

Віталик був єдиним сином, і мама сама його виховувала. "Ви розумієте, що він був для мене усім…" — мама довго плаче і не може стриматись…

Про загиблого Героя кажуть, що він був золотою дитиною. У школі мама чула про нього тільки добрі відгуки, та й за життя їй ніхто злого слова не сказав за сина. Всім помагав, був безвідмовним.

Хлопець ріс без рідного батька, але у мами з’явився чоловік, який завжди мав Віталика за сина. Пан Орест зараз також боронить нашу землю від ворога, і його зараз ненадовго відпустили, аби попрощався з Віталієм. Орест залишився єдиною підтримкою у матері Героя, яка бореться з тяжкою недугою.

Сайт "Телеграф" приєднується до слів скорботи рідним та близьким Героя, розділяє їхню біль і схиляє голову в глибокій пошані та молитві.

Нагадаємо, ми раніше розповідали, що під Бахмутом загинув військовий із села Сенечів на Прикарпатті, 20-річний Мар’ян Сердюк.