Токмак – це Україна: мешканці окупованого містечка щодня виходять на мітинги проти військ росії

Відважні городяни з плакатами радять російським воякам повертатися додому або здаватись

Зараз на 24-й день російсько-української війни, здавалося б, звичайне питання "Як ви там?" набуло в Україні небанального значення. "Як ми? Щогодини ховаємося за сигналом повітряної тривоги в укриття". "Як ми? Чекаємо на відкриття гуманітарного коридору". "Як ми? Обстріл, все потім …". "Як ми? Ми кинули все і поїхали, зараз у Європі, не знаємо, як житимемо далі". "Як ми? У нас тихо, але довкола їздить ворожа техніка, ходять російські солдати з білими пов’язками та висять російські триколори, у мешканців відбирають машини, хапають активістів". Ми продовжуємо розповідь про життя в окупації. Сьогодні поспілкувалися із мешканцями невеликого міста Токмак у Запорізькій області.

Перевірені новини про війну і не тільки — шукайте в нашому Telegram

Ворожа машина впала в річку

"І я, і син, і мама, якій 78 років, перехворіли – лікувалися народними методами, бо ліків немає, купити неможливо, – розповідає місцева мешканка Антоніна. – Річ у тім, що у суботу, 26 лютого, коли у нас бої йшли за місто, була перестрілка на вулицях, російські БТРи йшли і їхні солдати, ми ховалися в підвалі, а там дуже холодно і всі перемерзли. А тепер проблема з готівкою, вона зовсім закінчилася: з 24 лютого і досі не можу отримати гроші в банку. Я ж не можу попроситися без черги – там усі такі. Мій номер 844, але грошей дуже мало дають, можна стояти в банк щодня і йти ні з чим".

Жінка також скаржиться, що кілька днів вони були в інформаційному вакуумі абсолютно без зв’язку, без інтернету. "У нас днів 5 або більше не було світла, не працювало радіо, слухали лише "гуп-гуп-гуп" — чи то звуки залпів, чи то снарядів, що розривалися?". Тому новини отримували лише від сусідів, хто ризикнув вибратися за потребою до іншого району міста. Наприклад, один із сусідів розповів про те, що був сильний бій на "Ленінському" мосту.

Варто пояснити, що міст через річку Токмачку городяни так називають за звичкою, раніше тут проходила вулиця Леніна, перейменована потім на Володимирську. "За мене, сказав, підіймали нашого солдата вбитого, ще один поранений був".

Соцмережами розлетілося відео російського військового автомобіля, який звалився з цього мосту. Підписано воно так: "У Токмаку окупант вирішив зробити самознищення. Набита боєприпасами машина впала в річку".

Звичайно, побоюючись за своє життя, токмачани поховалися по будинках і підвалах, тому очевидців, мабуть, було небагато. З вуст у вуста передають розповідь про якогось сміливого хлопця, який, нібито, вискочив назустріч величезній групі загарбників і вимагав, щоб вони забиралися геть, і застреленому за це… "Так от, зайшли вони до нас у суботу, а в неділю була перестрілка між гаубичною батареєю ЗСУ поблизу міста і ворожим військом, що стояло неподалік. А потім два літаки пролетіли та накрили наших захисників авіаударом. Літаки виринули так несподівано через хмари й пролетіли над будинком – було дуже страшно!".

Відстояли чергу за хлібом, а його не вистачило

Антоніна пояснює, що в перші дні, коли почалася війна, багато людей кинулися закуповувати продукти та товари, знімати гроші з банкоматів, вони ж із сином були на роботі, тому змушені задовольнятися малим, тим запасом, що зазвичай кожна господиня має на кухні. Щоправда, поки що рятує домашня консервація, якою вона займалася в літньо-осінній сезон. Але дізнавшись, що є люди, які опинилися в найгіршому становищі, їхня сім’я вирішила поділитися закрутками. "Коли з’явився зв’язок, ми дізналися, що в Токмаку розпочав роботу Гуманітарний штаб і підготували з сином липовий мед, виноградний сік, приправи солодкі та гіркі, і вирішили все це передати нужденним. Почувалися ще слабкими, тому кілька банок взяли з собою, а там попросили, щоб до нас заїхала машина і забрала всі банки. Тому що треба допомагати іншим".

Поки у місті кілька днів не було електрики, не працював і місцевий хлібокомбінат. Співрозмовниця згадує, як 8 березня вони з мамою 3,5 години відстояли у черзі за хлібом. "Зрештою привезли, всього 30 буханців. Ми були 14-ми в черзі, і дуже зраділи, що поїмо справжнього хліба. Але коли потрапили в магазин, якраз на моїй мамі хліб закінчився. Вона дуже засмутилася, а я заспокоювала, що треба радіти, що живі, а замість хліба перепічок напечемо. Загалом, як у дитячій казці, щоб щось приготувати, треба було по засіках пошкрябати, по коморах помісти".

Попри всі побутові проблеми окупації та реальну небезпеку виявитися схопленими російськими вояками, жителі південного містечка з 30 тисячами населення щодня виходять на мітинги, намагаючись донести до російських завойовників свою позицію: "Токмак – це Україна, окупантів сюди не кликали".

"Починаючи з кінця лютого щодня виходять, мітингують, йдуть різними вулицями. Днями з центру міста дійшли до "Ленінського" мосту, яким йде ворожа техніка і де загинули наші захисники, поклали на згадку про них квіти, також залишили квіти на Братській могилі воїнів, які загинули під час Другої світової війни, народу дуже багато приходить з плакатами та прапорами. Про це не відразу всі дізналися, поки зв’язку не було, а потім спрацювало "сарафанне радіо".

Жінка шкодує, що не може підкріпити розповідь особистими фотографіями — всі військові колони росії супроводжують снайпери, і вона боїться ризикувати собою, знімаючи техніку і самих ворогів.

Ракети над 5-м поверхом — не найприємніше сусідство

Та й окупанти почуваються, мабуть, незатишно. Принаймні, як розповіла інша токмачанка. За її словами, представники "майже найсильнішої армії світу" днями злякалися городян, які дружно й галасливо йшли з ярмарку, і від стресу почали палити у повітря.

"Російських військ багато, — досадує Тетяна. — На околицях у приватних будинках жителі все ще дотримуються світломаскування. Вибухи чутні щоночі. Хоча обізнані люди пояснюють, що це не прильоти до нас, а навпаки, виходи ракет у напрямку інших населених пунктів. Перші два тижні не було світла і води, а до річки за водою не пускали — там військові".

Коли почалися щонічні обстріли, їй разом зі старенькою матір’ю довелося перебратися зі своєї квартири у 5-поверхівці на верхньому поверсі до родички у приватний сектор. Причина проста: "Ракети над 5-м поверхом — не найприємніше сусідство".

Тетяна також говорить про проблеми з готівкою. "Деякі магазини, наприклад, "33 кв. метри", продають товари за платіжними картками, але, в основному, все за готівку. Зняти можна або в "Приваті", де я 1500 якась у черзі, що рухається вкрай повільно, або в "А-банку", де видають всього по 500 чи по 1000 гривень".

Токмачанка пояснює, що лише цього тижня стало можливо проїхати до міста із сусідніх сіл, до цього всі дороги були перекриті. Але жителів дуже рятувала птахофабрика, що перебуває в передмісті — яйця були у продажу і навіть їх роздавали якимось категоріям населення. У магазинах товарів не густо. І все ж таки, через деякий час у магазинах зі складів або запасників з’явилися і крупи, і хліб. А із сусіднього Мелітополя молокозавод привозить свою продукцію та ще возять інші продукти зі складів. В аптеках практично немає ліків. Немає і підвезення їх із неокупованих територій.

Машини біженців – без стекол, зі слідами уламків та куль

Довгий час українській владі не вдавалося погодити з ворожою армією рішення щодо гуманітарного коридору з Маріуполя до Запоріжжя. Але справа трохи зрушила з місця і людям на легкових автомобілях вдалося вирватися з розбомбленого російськими нацистами міста. Коли частина машин заїхала до Токмака, тут їм надали привітну зустріч — городяни несли допомогу з дому, хоча напередодні самі побоювалися гуманітарної катастрофи.

"Ми жахалися автомобілям, вони були абсолютно розбитими — без шибок, із заклеєними плівкою вікнами, зі слідами уламків і куль, написами "Діти" та білими ганчірками, прив’язаними до дзеркал та ручок дверей". Місцеві жителі їх швидко розібрали по хатах – заспокоїти, обігріти, нагодувати. Подбали про прибулих і парафіяни церкви.

В одному з токмакських пабліків зустрівся навіть такий коментар: "Вибачте, але на токмачан не вистачило сьогодні біженців. Усі охочі надати тимчасовий притулок для переселенців стояли ввечері в черзі, чекали на маріупольців. Поважаю кожного жителя, хто відгукнувся. Токмак – це сила!". Виявилося, що просування колони у Запоріжжі було утруднене, росіяни її зупиняли, залишаючи на ніч сотні легковиків на трасі на холоді.

У токмацьких пабликах чимало яскравих знімків із мітингів.

Частину публікує редактор місцевої газети "Наше місто – Токмак" Віталій Голод. У постах журналіст нагадує: "Як завжди о 13:00 мітинг проти рос окупації. Загальна молитва, Токмак — це Україна. І вказуємо курс російському кораблю". Уточнює: "Зібралися ті, хто не хоче роками стояти у чергах за яйцями".

А нещодавно, після мітингів та покладання квітів до пам’ятника воїнам-визволителям 1943-го року, Віталій написав: "Трохи поспілкувалися з російськими солдатами, зокрема, вперше почули таке: "Ми поважаємо, що ви патріоти своєї Батьківщини".

На його думку, виступи місцевих патріотів, відважних земляків не розганяють лише тому, що тут поки що стоять тільки війська росії, але не ФСБшники, на відміну від Мелітополя, де загарбники розпочали репресії щодо проукраїнських активістів.

За три тижні війни мешканцям вже набридли умови життя, що так різко змінилися в гірший і небезпечний бік. Вони з нетерпінням чекають радісних звісток від ЗСУ та Тероборони про відбиті атаки та вдалі наступи.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, що російські війська продовжують атакувати українські міста, попри свої масштабні втрати у живій силі та техніці. Проте перелом у цій війні вже стався і держава-агресор чекає на швидку деградацію.