Недружній візит: навіщо шойгу літав до лукашенка та чи збільшились шанси вступу Білорусі у війну

Російський диктатор не залишає спроб залучити збройні сили Білорусі до бойових дій в Україні

Візит глави Міноборони росії сергія шойгу до Мінська 3 грудня, де він провів переговори з самопроголошеним президентом республіки олександром лукашенком та міністром оборони Білорусі Віктором Хреніним, для багатьох став несподіванкою. За даними російського Інтерфаксу, посадовці обговорили актуальні питання двостороннього військового та військово-технічного співробітництва та вперше з 1997 року внесли зміни до договору про забезпечення регіональної безпеки у військовій сфері.

"Телеграф" з'ясовував, якою насправді могла бути мета візиту вищого військового керівництва РФ у Мінськ, і що ця зустріч означає для України.

Ефект Макея

Зазнаючи нищівних військових поразок в Україні, Володимир Путін гостро потребує відкриття другого фронту, аби відтягнути частину збройних сил України зі сходу та півдня на північ. Єдиною можливістю реалізувати ці наміри є залучення до бойових дій регулярної армії Білорусі.

Попри те, що Лукашенко з першого дня війни в Україні надає Росії територію для розгортання військ і забезпечує окупантів озброєнням, примусити його до безпосередньої участі у війні Путіну поки що так і не вдалося.

Після раптової смерті очільника МЗС Білорусі Володимира Макея, який був відомий своєю прозахідною позицією та виконував важливу роль у збереженні відносин РБ з Заходом та Китаєм, в білоруських номенклатурних колах виникло занепокоєння, а сам Лукашенко нібито навіть змінив охорону. Ймовірна ліквідація посадовця ФСБ була розцінена як попереджувальний сигнал від Кремля, направлений на схиляння президента Білорусі до поступок.

Рівно за тиждень після трагічної та загадкової події в Мінськ прибув міністр оборони РФ Сергій Шойгу. У тому, що цей візит мав на меті продовження тиску на Лукашенко для залучення армії РБ до активних бойових дій, не мають сумнівів ані в Інституті вивчення війни (ISW), ані в українській розвідці.

Зокрема, аналітики ISW вказали, що в РФ продовжується прихована мобілізація, що свідчить про недостатність особового складу окупаційних військ, а активні наступальні дії ЗСУ одразу в кількох напрямках змушують вище військове керівництво Росії виводити підрозділи з раніше захоплених населених пунктів. Таке положення справ на фронті спонукає Володимира Путіна шукати військової підтримки у свого єдиного союзника у цій війні – Білорусі.

До аналогічних висновків дійшли й в українській розвідці. Так, представник ГУР МО Андрій Юсов в ефірі телемарафону заявив про те, що Путін не полишає думки втягнути Білорусь у повномасштабну наземну операцію.

"Як ми бачимо, попри все у них це не виходить. Хоча ми бачимо і знаємо про постачання озброєння, про підготовку рашистських мобілізованих і про іншу допомогу, але про участь у повномасштабній наземні операції наразі досі не йдеться. Навколо цього ці візити й спрямовані. Крім того, є, звичайно, й різноманітні політичні сценарії. Оскільки глобальні плани рашистів і Путіна по Україні провалились, потрібно показувати якісь інші досягнення, можливо в напрямку політичних інтеграційних проєктів", — повідомив Юсов.

Якщо припустити, що раптова смерть наближеного до президента Білорусі Володимира Макея дійсно не була природною, то візит Шойгу у Мінськ виглядає як перевірка ефекту від залякування Лукашенка та чергова спроба змусити його грати за правилами Кремля.

Перспективи для Путіна і ризики для України

Згідно з резолюцією Генасамблеї ООН, за сприяння військовій агресії РФ на території України Білорусь була визнана країною-агресором. Проте, суто з технічної точки зору, на сьогодні армія РБ не має можливостей для розгортання широкомасштабної сухопутної кампанії проти північно-західних кордонів України. Про це в коментарі "Телеграфу" повідомив член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський.

"За даними ГУР МО, зараз на території Білорусі перебуває 8-9 тисяч російських військовослужбовців, які проходять бойове злагодження на полігонах, а також шість батальйонів і один зведений загін спецпризначення, які з початку війни проводять демонстраційні дії на прикордонній з Україною території. Цих засобів недостатньо, аби вступити у війну у короткостроковій перспективі", — заявив Федір Веніславський.

Разом з тим, за словами посадовця, Україна готова до будь-якого сценарію розгортання подій на територіях Рівненської, Житомирської та Волинської областей. У прикордонних регіонах постійно перебувають боєздатні військові підрозділи, готові до оборони наших кордонів на укріплених позиціях.

Як повідомив у коментарі "Телеграфу" речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко, на цей момент поряд кордону ситуація незмінна. ДПСУ не фіксує збільшення чисельності військових по той бік білоруського кордону та не бачить нових маневрів.

"Ми не фіксуємо ні збільшення кількості цих підрозділів у чисельному складі, ні змін у їхньому характері дій. Тобто, вони як перебували на посиленні, так і залишаються. Вони не маневрують, не намагаються зробити якихось демонстративних дій, щоб ми це відмічали. Але, зважаючи на той тиск, який здійснює росія, Україна і раніше не виключала того, що з території Білорусі можуть піти, ні зараз не виключає. Але для того, щоб цього не сталося, ми маємо себе убезпечити", — зазначив Демченко.

Окрім технічної неспроможності ЗС РБ надати відчутну підтримку окупаційним військам РФ в Україні, планам Кремля на відкриття другого фронту заважає і особиста позиція Олександра Лукашенка. За словами президента Розвиткової Агенції Досліджень та Аналітики "RADA" Дмитра Васильєва, попри лояльність до російського режиму і міцні зв'язки з Путіним, президент Білорусі не піддасться тиску, адже має свої козирі у рукавах.

"Лукашенко – серйозний політичний гравець з великим досвідом. Зараз він нервує і виглядає наляканим, але водночас розуміє, що однаково потрібен як Кремлю, так і воєнно-політичній верхівці Білорусі, тому не допускає варіанту своєї ліквідації і продовжує гру з невтручання Білорусі в активну фазу війни", — впевнений експерт.

На сьогодні самопроголошений президент РБ залишається єдиним можливим партнером для Володимира Путіна. Крім того, попри його "незручність", він цілком зрозумілий і достатньо прогнозований для Кремля, пояснює політконсультант. Усунувши Лукашенка, Путін ризикує зіткнутися з новою, ще менш керованою владою РБ.

"Не виключено, що це місце займе законно обраний президент Світлана Тихановська. Адже її легітимність визнана світом, а білоруси вже довели, що хоча й терпеливі, але готові вийти на вулиці", — каже Дмитро Васильєв в коментарі "Телеграфу".

Останнім важелем впливу Кремля на Лукашенко може стати фінансове відлучення. Проте Володимир Путін добре розуміє, що в такому випадку гроші у Білорусь почнуть надходити з іншої сторони. Наприклад, з Китаю. А штовхати свого останнього партнера в обійми Сі Цзіньпіна кремлівському диктатору не вигідно.

Таким чином, можна зробити висновок, що ані шантаж та залякування, ані візити вищого військового керівництва РФ і самого Путіна у Мінськ не допоможуть Росії посилити кардинально свої позиції у війні з Україною.