Помилки путіна, загроза Третьої світової та членство України в НАТО: топ-9 нових заяв Кучми

Колишній очільник держави підтримує нинішню владу і чекає капітуляції Москви

Другий президент України Леонід Кучма, який зустрів початок повномасштабного вторгнення росії, як і більшість українців, у себе вдома, весь цей час не виїжджав за межі країни. Він уважно стежить за подіями на фронті, щиро сподівається на військову перемогу України, а також не вважає, що зі смертю диктатора путіна може щось серйозно змінитись. Колишній глава держави, екскерівник української делегації на тристоронніх переговорах у Мінську та вельми талановитий політик — він чітко описує, як бачить нинішню ситуацію та дає деякі прогнози на майбутнє.

З Леонідом Кучмою вдалося поговорити з журналістами "BBC Україна". Для більшої зручності "Телеграф" виділив найголовніші моменти інтерв'ю та подає їх тезисно, цитуючи у загальній добірці.

Про те, чи чекав війни з росією

Це непросте питання. Психологічно, як людина свого покоління, я був готовий до війни — адже ще дитиною пережив першу фашистську окупацію моєї батьківщини.

Стосовно агресивної природи путінської росії в мене ілюзій теж не було ще з 2003 року, коли під час першої спроби московського зазіхання на український Крим я віддав наказ стріляти на ураження, якщо росіяни таки спробують вдертися на наш острів Тузла. І я розумів реальний рівень російської загрози, адже був непогано поінформований з різних джерел.

Але, попри все це, російська навала стала для мене потрясінням. Напевне, я до останнього підсвідомо сподівався, що в того, хто віддав цей нелюдський наказ, таки лишалося щось людське.

Про те, чи можна було уникнути повномасштабного зіткнення

Коли саме? Якщо в лютому, безпосередньо напередодні повномасштабної війни — думаю, уникнути її можна було б, лише пішовши на умови путінського ультиматуму.

Тоді було б не вторгнення, а поступове підкорення нашої держави, її планова окупація. І Буча тоді була б у підсумку не лише у Бучі, а по всій країні, всюди, куди зайшов би російський окупант. Чи припустимо було б уникати вторгнення такою ціною? Відповідь, думаю, очевидна. Здається, Черчилль сказав після Мюнхену, що той, хто вибрав безчестя, щоб уникнути війни, отримає спочатку безчестя, а потім і війну. Краще, як на мене, не скажеш.

Унеможливити нашестя було б можна, якщо всі роки від початку російської повзучої агресії готуватися до відсічі. Розвивати і модернізувати наші Збройні сили — по-справжньому, повноцінно, всебічно.

Про причини путінського вторгнення

Я вважаю, що путін вдерся до нас, бо не вірив, що його за це хтось покарає. Не вірив у згуртованість Заходу навколо підтримки України, не вірив у західні санкції, які здатні вкрай негативно впливати на росію.

Очевидно, що це стало для нього неприємним і болючим "сюрпризом", з яким він не знає, як впоратися. Цілком можливо, що, отримавши превентивне санкційне попередження і зрозумівши серйозність намірів Заходу, путін побоявся би віддати наказ про наступ.

Про можливе застосування "ядерки"

Я виключаю застосування російського стратегічного потенціалу. Не вірю у це абсолютно. До стратегічної ядерної зброї держава може вдатися лише або при наявності реальної загрози самому своєму існуванню, або ж у відповідь на вже завданий удар, як таку собі "відплату з того світу".

Використати таку зброю росія може лише проти США, такі вже особливості розміщення та націлювання міжконтинентальних ракет. Але ж путін, що б він не розказував, прекрасно знає, що США йому не загрожують та першими не вдарять. Застосування стратегічної ядерної зброї означає автоматичне отримання удару у відповідь та гарантовану загибель — є навіть такий термін у геополітиці "гарантоване взаємне знищення". путін не самогубця.

Що ж до тактичної ядерної зброї, то тут, на жаль, ситуація складніша. Цієї небезпеки я б не виключав. Річ у тім, що без'ядерна Україна не здатна відповісти росії адекватно. А саме відчуття безкарності вже більш ніж десять років є головним двигуном дій путіна.

Про переговори з росією

Стосовно розмов з путіним. Нещодавно міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сформулював нашу позицію цілком чітко: за стіл переговорів ми сядемо лише після поразки росії на полі бою. Тобто ми будемо обговорювати саме наші умови і наші вимоги, і це правильно. А обговорювати їх можна хоч із ким.

Про перемогу у війні

Перш за все — не треба розраховувати на те, що ось-ось помре путін. Що санкції ось-ось економічно вб'ють росію. Що російський обиватель раптом прозріє та вийде на антивоєнний протест. Нічого такого не буде. Україна має битися і вирішити усе на полі бою.

Як війна може скінчитися? У конфліктах сучасного, цивілізованого світу зазвичай намагаються шукати рішення win-win, прийнятного результату, коли в тій чи іншій мірі перемагають усі, і немає переможених "вчисту". Це не наш випадок.

Надто багато приніс горя, руйнування і жахіть на нашу землю путін. Градус вже піднято так, що у цій війні переможець може бути лише один — і я вірю, що саме ми будемо цим переможцем.

Про Україну в НАТО

Ідея нейтралітету, яка, до речі, була одним з пунктів російського ультиматуму, наскільки я знаю, вже не розглядається. Після російських звірств та воєнних злочинів ніхто не буде ані довіряти, ані давати якісь зобов'язуючі гарантії Кремлю.

Стосовно ж допомоги НАТО, сподіваюся, для українців за цей час стало очевидним, що майже весь обсяг зброї, яку ми отримуємо, надають саме країни-члени Альянсу. А відмова НАТО втручатися на інституційному рівні — це свідчення не боягузтва перед Москвою, а відповідальності перед кожною із країн-членів.

Особисто я не бачу для України альтернативи членству в НАТО. Але, як мені здається, тепер і НАТО стратегічно зацікавлена у приєднанні України — найбільшої європейської держави з найбоєздатнішою на континенті армією. Це тим більш актуально з урахуванням того, що тепер найсерйознішою загрозою для НАТО офіційно визнана росія.

Про нинішню українську владу

Ніхто не може робити правильно геть усе. Але, з огляду на небувалу екстремальність та критичність ситуації, українська влада робить набагато більше і набагато краще, ніж хтось міг уявити і очікувати від неї до російського вторгнення.

Особливо, якщо в ній спочатку вбачали тільки дилетантів, як, наскільки мені відомо, ставився до наших керівників путін. Черговий фатальний прорахунок Кремля. А я, в свою чергу, щиро радий, що ще навесні 2019 року повірив у великий потенціал і чесність намірів Володимира Зеленського та підтримав його.

Я вважаю, що запорука нашої перемоги — це єдність народу, армії та влади, така собі "українська тріада", яку не здолає навіть ядерна тріада рф. Можливо, якісь поточні рішення президента викликають суперечки серед різних груп суспільства чи політичних сил. Але це, як то кажуть, деталі та подробиці тактичного рівня. А от на найвищому, стратегічному рівні, як мені здається, Зеленський все робить правильно.

Про загрозу Третьої світової війни

Коли Гітлер напав на Польщу, ніхто ще не знав, що це вже йде світова війна. У залежності від того, як Україна відіб'є агресію — або Третьої світової вдасться уникнути, або вона вже йде. Якщо ми встоїмо — путін далі не піде. Якщо ні — боюся, що "далі буде". Але ми встоїмо.

Втім, навіть у випадку розширення географії російської агресії, думаю, небезпека загрожує скоріше не Литві чи Польщі, а пострадянським республікам поза межами НАТО. Вже звичними стали натяки на Молдову і Північний Казахстан, тепер у такому контексті згадується і Грузія. Адже Росія нападає лише на тих, хто слабший за неї у рази, а ще краще — слабший на порядок.

Кидати справжній виклик НАТО, тим більше вже втративши найбільш боєздатну частину своєї армії — це, як мені здається, не про росію.