Осліплий на війні сапер хоче привезти в Україну технологію, що дозволяє бачити

Владислав Єщенко після втрати зору на фронті започаткував благодійний фонд, щоб допомагати бачити осліплим через війну українцям

Вже сім місяців 24-річний Владислав Єщенко – солдат інженерно-саперного взводу 104-го батальйону ТрО – живе у повній темряві. На бойовому завданні поруч із ним вибухнули боєприпаси, назавжди позбавивши зору, нюху та частково слуху. Повернути втрачені функції бійцю з позивним "Самурай" допомагають нові технології, нещодавно він почав користуватися крутими слуховими апаратами. На черзі співпраця з іспанськими медиками, які розробили мозковий імплант, що повертає здатність бачити навіть сліпим людям.

"Часто мені запитують: "А ти зовсім нічого не бачиш?"

На фронт Владислав – уродженець Горлівки (з 2014-го разом із сім’єю жив у Слов’янську) – потрапив добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. До військової справи він на той момент стосунку не мав, строкової служби не проходив через проблеми зі здоров’ям, але збирався вступити до Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба. І, крім того, як учасник команди організації HALO Trust займався гуманітарним розмінуванням на Донбасі.

Цивільне заняття в результаті визначило, чим Владу займатися на передовій — його зарахували до інженерно-саперного взводу. Вже знайому роботу боєць продовжив у новому статусі та виконував її аж до 9 серпня 2022-го року. Того дня він зняв коротке відео і виставив його в соцмережі: "Народе, ми на спецвилазку їдемо, як тільки повернуся, напишу". Але вже за кілька годин пролунає фатальний вибух.

"Я постійно згадую цю ситуацію, тому що в будь-якому випадку це був останній день, який я бачив на власні очі, — зізнався "Телеграфу" Владислав . — Але висновок один — це не була моя помилка, необережність, чи чийсь підлий намір, лише чиста випадковість. В одній з ПФМ-1 (протипіхотних мін) спрацював режим самоліквідації, і вона привела в дію інші, зібрані в місці ізоляції для контрольованого знищення. Уся ця маса боєприпасів вибухнула поряд з обличчям".

З місця надзвичайної події до найближчої лікарні у Бахмуті Влада доставили побратим і командир, які були з ним разом на завданні. Потім бійця ще кілька разів переміщали, щоб надати кваліфіковану допомогу, спочатку до Дружківки, потім до Дніпра та Києва. Перші десять днів він провів у комі.

"У клінічній лікарні імені Мечникова мені видалили очі, які фактично випалило, врятувати їх було неможливо, – каже Владислав. – А вже у столиці діставали уламки з тіла, їх у мене було 30, ставили титанову пластину в голову, збирали щелепу, бо вона була поламана, звичайно жувати я нічого не міг і мені встановили трубку безпосередньо в шлунок, щоб була можливість отримувати їжу. Загалом за цей час я переніс, мабуть, більше десятка операцій. Там же в госпіталі мені поставили очні протези, так що зовні я не справляю враження сліпого, і тому часто мені запитують: "А ти зовсім нічого не бачиш?" Доводиться пояснювати, що так, зовсім. Але я максимально намагаюся створити ілюзію, що я повноцінний, я не ходжу ні з паличкою, ні з собакою поводирем, мене завжди супроводжує тато чи наречена.

Саме ці люди були з Владом поряд у найважчий період і не дали йому опустити руки. А зараз підтримують його ідею допомагати українцям – як військовим, так і цивільним, які постраждали від війни.

"Коли я тільки прокинувся від коми, перші слова, які почув від батька: "Владе, не хвилюйся, все буде добре, технології не стоять на місці, і ми знайдемо, що тобі допоможе", — згадує Владислав. — Ми, дійсно , дуже ретельно вивчили різні варіанти і в результаті завдяки волонтеру та другу родини Артему Пахомову дізналися про розробку іспанського професора, так званий цифровий зір, яка є системою з окулярів з камерою, і датчиків, один з них у вигляді чіпа встановлюється в ділянку кори головного мозку, що відповідає за зір. В результаті виходить двомірна, піксельна картинка. Принаймні так мені описували те, що бачили з цим пристроєм учасники експерименту. Спочатку, я хотів сам до нього приєднатися, але для цього потрібно було б на півроку перебратися до Іспанії У мене виникла інша ідея – підключити до розробки українських фахівців, отримати готовий, удосконалений продукт, а саме зробити його автономним та бездротовим, та дати можливість нашим бійцям та цивільним українцям ним користуватися. Цим зараз займається благодійний фонд "Побачимо Перемогу", який ми створили разом із Артемом".

Сьогодні, за словами Владислава, ведуться переговори з українськими медиками, які зможуть приєднатися до досліджень, а також автором технології Едуардо Фернандосом. З останнім уже в середині квітня відбудеться особиста зустріч у нього на батьківщині, тоді й стануть зрозумілими перспективи співпраці.

"Хочу, щоб Україна отримала готовий продукт — "цифровий зір"

Як і інші бійці, які отримали на фронті складну травму, Владислав, окрім завдань, пов’язаних зі здоров’ям, змушений вирішувати і "паперові" питання. І тут його досвід може бути корисним тим військовослужбовцям, хто вперше зіткнеться з проходженням різноманітних комісій.

"Досі немає чіткого плану, як діяти після поранення. Тільки ставлячи питання юристам, командирам, співробітникам медчастини, бійцям, і лише за сукупністю отриманої інформації ми змогли зорієнтуватися, що треба робити, – згадує Влад. – Саме тому наш БФ консультуватиме хлопців, яким тільки належить пройти військово-лікарську комісію, оскільки насправді це архіскладна процедура. Для мене вона виявилася простою тільки тому, що я повністю сліпий. На все пішло 10 днів, мене поклали в стаціонар, навіть пропонували надіслати лікарів, щоб вони оглянули мене в палаті. Ми з батьком відмовлялися, бо руки-ноги в мене є, можу сам обійти всіх фахівців, до того ж мені було корисно ходити. Але я знаю, що хлопці стикалися з іншим ставленням. І ось ця нестача упорядкованої інформації — це найкритичніше, та й бюрократія дуже заважає. Тобі треба оббігти тисячу і один кабінет і зібрати стільки ж підписів. Причому можуть направити до 501-го кабінету, а там скажуть: "Треба було перед тим зайти в 30-й ", а в ньому пошлють ще кудись".

Непросто, як виявилось, і звільнитися з армії за станом здоров’я. Владислав зазначає: ця процедура передбачає особисту присутність військовослужбовця в частині, незалежно від того, де вона наразі перебуває.

"Чув від багатьох хлопців обурення з цього приводу, адже поки вони в госпіталі, могла відбутися ротація, і підрозділ виявився вже зовсім на іншому напрямку. — пояснює Владислав. — Але ти маєш його розшукати та супроводжувати, поки тебе не звільнять, підписувати "бігунки" і так далі, – пояснює Владислав. – У такій ситуації опинився, наприклад, хлопець, якому під час вибуху відірвало руку, її пришили, але вона не функціонувала. Бійця мали комісувати, для цього він їздив за частиною доки не отримав усі погодження. У моєму випадку, завдяки командиру, питання вдалося вирішити дистанційно, але в цілому ця процедура організована погано.

Владислав додає, що щастить йому і на ставлення з боку незнайомих людей – ті, з ким він перетинався з моменту втрати зору, адекватно реагують на його зовнішній вигляд та підтримують якнайбільше.

"Навіть коли в таксі пересуваюсь, часто водії відчиняють мені двері, допомагають сісти або вийти, — наводить приклад Влад. — Сильно здивувала ще ситуація в метро, ми тільки зайшли, нас помітила співробітниця і запропонувала послугу супроводу. Тобто вона йде зі мною до вагона, садить і передає інформацію колегам на потрібній мені станції, де мене зустрічають і проводжають до виходу. Ще один момент для сліпих, на який звернув увагу, багато світлофорів на дорогах Києва зі звуковим супроводом. Я помітив це, хоч у мене було дуже погано зі слухом".

Поліпшити сприйняття звуків Владу нещодавно допомогла неурядова організація "Відчуй", дізнавшись про його історію, тут провели безкоштовну консультацію та надали нові слухові апарати.

"Їхня відмінність від апаратів, які я використовував раніше, — вони працюють, як блютус-гарнітура. Так що тепер я можу слухати музику і напряму говорити телефоном, що для мене дуже важливо з урахуванням роботи нашого благодійного фонду, — зазначає Влад. — Вона передбачає, наприклад, спілкування з людьми, які також втратили зір і наснажені перспективою отримати шанс знову бачити. Хтось із них поїде замість мене до Іспанії як учасник експерименту, ймовірно, це будуть два наших бійці. Вони зараз проходять обстеження, а наш фонд планує сплатити дорогу та інші витрати, пов'язані із перебуванням за кордоном. Крім того, ми вирішуємо юридичні питання щодо оформлення меморандуму про співпрацю. Паралельно шукаємо організації чи компанії, які фінансують участь у тому, щоб Україна отримала готовий продукт – "цифровий зір" , аби зробити його доступним. Це для мене зараз пріоритет і лише потім, у другу чергу, зможу скористатися цією технологією".

Допомогти Владу Єщенко у реалізації його задуму можна, задонативши БФ "Побачимо Перемогу" — реквізити, як і інформація про можливу допомогу для українців, які втратили зір на сайті.

Як повідомляв "Телеграф", розмінування території України стане справжнім викликом. За даними на початок 2023 року 40% площі нашої країни забруднені вибухонебезпечними предметами.