Квітковий бізнес - це не про романтику, його не кинеш: як унікальний сад у Києві виживає під час війни

Хазяйка "Кловського саду" Ніна Лісаченко розповіла "Телеграфу", як починала свою справу, чому ще в березні повернулася до столиці та як рятувалася завдяки квітам

На початку квітня, коли Київ був напівпорожнім та похмурим, на Кловському узвозі в центрі міста на доглянутій клумбі цвіли тюльпани — великі, різнокольорові, голландські. Тоді, пам’ятайте, всі жартували, що люди настільки вірять у ЗСУ, що навіть вирощують розсаду. Тут, певне, теж вірили.

Сьогодні у Києві відкриваються крамниці квітів, власники набирають флористів…

Про стійкість українців журналіст Наталія Тютюненко у рамках проєкту #БізнесТелеграф поговорила з власницею майстерні букетів та декору "Кловський сад" Ніною Лісаченко. А ще — про те, як думки про квіти підштовхнули Ніну повернутися до воєнного Києва, про бізнес, страхи, проєкти та плани на "після війни".

"До 24 лютого ми прийшли… з холодильниками, набитими тюльпанами"

- Ви були, напевно, єдиним магазином квітів, який наприкінці березня — на початку квітня працював у Києві. Чому не поїхали, не перевели бізнес до Європи, як це зробила низка підприємців?

- Я б не покинула свого чоловіка, це насамперед. Друге – я б не покинула свої квіти. Якби я виїхала, то, маючи гарні руки та вміння доглядати сад, не залишилася б без роботи, зі мною все було б добре. Але я, напевно, ще ніколи так сильно не хотіла залишатися у Києві, як зараз.

Я багато мандрувала до війни, нещодавно по роботі їздила до Голландії. Але сюди повертаєшся – і отримуєш заряд енергії!

- Кожен бізнес має історію до початку широкомасштабної війни та після. З чим ви прийшли до 24 лютого?

- З холодильниками, набитими тюльпанами. Їх, напевно, тисяч з десять стояло, чекало 8 Березня. Це звичайна історія. Кожен сорт тюльпанів цвіте свого часу. Зацвів, наприклад, білий гарний тюльпан, і їх у фермера тисяча. Він їх зняв, і далі цвіте інший сорт. Якщо я хочу білі тюльпани, маю їх брати відразу.

І ось вийшло, що напередодні 24 лютого ми з’їздили до теплиць під Києвом, купили квіти. О третій годині ночі повернулися з якогось робочого проєкту. І тут війна. Мені було страшно. Є сміливі люди, які можуть реагувати спокійно, а я боюсь вибухів, обстрілів. 26 лютого ми залишили все як є та поїхали до Кам’янця-Подільського.

Потім виявили, що в машині залишилася частина тюльпанів і розсада з Голландії — фіалки та багато інших квітів, які планували продавати у горщиках до 8 Березня. Ми маємо велику спеціальну машину, в якій підтримується потрібна для квітів температура.

У Кам’янці тепліше, ніж у Києві. Я дивлюся — на клумбах підіймаються нарциси, і нервуюся, як там мої квіти. Загалом, 18, здається, березня ми повернулися до Києва.

А розсаду з машини висадили у Кам’янці під будинком – чого їй пропадати? Місцеві здивувалися: "Так їх вкрадуть". А я думаю: звідки в нас, в українців, це взялося — вкрадуть?

- Ви повернулися, хоч боялися вибухів?

- Так. Квітковий бізнес – це про відповідальність, а не про романтику. Якби я не повернулася, все б загинуло. Для мене це важливо. Та й усі, у кого ми купували квіти, у кого були теплиці та поля під Києвом, навіть у Бучі, повернулися, як тільки це стало можливим, усі працюють. Цей бізнес не кинеш, інакше все помре. Ти маєш відповідальність перед квітами.

Наш провідний флорист Діана нікуди не виїжджала з Києва, і ось ми з нею вдвох у нашому громадському саду при майстерні вигрібали листя, сміття. Дістали з холодильника частину тюльпанів, які збереглися, поставили у воду і навіть тижнів з два тюльпани продавали. Не за реальною ціною, а для настрою та щоб квіти не викидати.

- Купували? Люди, мабуть, дивувалися?

- Так, купували. Дивувалися дуже: "Ой, дівчатка, ви тут, на місці!" Багато хто заходив, щоб просто поговорити. Нас із Діаною навіть почали підгодовувати, приносити шоколадки.

Потім мені подзвонив один фермер: "Ніно, а тобі анютіни глазки не потрібні — блакитні, красиві?" Звісно, потрібні! "Скільки ти візьмеш?" — "Давайте кілька тисяч". Ми їх одразу висадили на веранді та в саду, вони цвіли до тюльпанів. Ніде ще навіть трави не було, а в нас — блакитний килим.

Добиратися, щоправда, було складно через блокпости. Плюс дуже рано починалася комендантська година, тому я залишалася ночувати у подружки, щоб пішки приходити раніше і більше встигати зробити.

- З погляду раціональності — коли ситуація настільки складна і неясно, що буде завтра, куди що прилетить, навіщо вам потрібно було висаджувати цей блакитний килим?

- Я так себе рятувала, насамперед. Три тижні у Кам’янці я сиділа в новинах, на диких нервах. Та й у Києві було страшно, а квіти допомагали вийти із цього стану.

Крім того, я страшенний трудоголік. У нас із чоловіком після повернення до Києва було два вихідні — Великдень та Трійця.

- У який момент магазин почав функціонувати повноцінно та вийшов плюс-мінус на довоєнний рівень?

- Ми два місяці не платили оренду, плюс завдяки тому, що працювали тільки я та Діана, витрати були мінімальними. Спочатку люди почали купувати вуличні квіти, щоби на балкончику вдома посадити. Завдяки цьому ми не пішли зовсім у мінус. Продали розсаду – змогли закупити щось інше. Так от поступово поверталися люди, налагоджувалося життя, почали купувати букети, замовляти декор для ресторанів. Стабілізувалося все влітку.

"Коли садили квіти поряд з магазином, до нас приїжджала поліція"

- Ви давно займаєтеся квітами?

- Два роки, відколи відкрилися на Кловському. Але це було для нас самих несподівано — тут мав бути магазин жіночого одягу. Я придумала концепцію, назву, ми почали робити ремонт.

Але територія біля магазину мені не подобалася. Замість клумб – щебінь, бур’яни, машини паркуються. У нас буде магазин, люди сидітимуть на гарній терасі, а де ж квіти?

Звернулися до озеленювачів. Вони сказали, що тут рости нічого не буде. Я дуже засмутилася, а потім привезла квіти, посадила, і вони почали рости. Ми вдвох із колегою Роксоланою стали інші квіти купувати-висаджувати. І все росло.

Коли почали експериментувати з квітами, озирнулися довкола — земля справді була непридатною. Ми її прибрали, завезли два КамАЗи чорнозему, розбили сад.

Коли магазин ще не був відкритий, але тюльпани ми вже садили, до нас поліція приїжджала, дізнатися, чому це ми так пізно з клумбою вовтузимося. А у нас просто часу іншого не було.

- Вийшла квіткова жива реклама.

– Ми клумби робили для магазину одягу. Нам хотілося, щоб довкола було красиво. Ба більше: хотілося показати, як люди повинні ставитись до міста, до навколишнього середовища.

Чому я приїжджаю до Голландії та кайфую від того, як висаджені квіти, які сорти, який декор, а в нас цього немає?

Я люблю Україну, ми згуртувалися під час війни, але все ще не розумію людей: чому вони не хочуть самі щось робити.

- Наприклад?

- Доглядати будинки, під’їзди. Я не вважаю, що це має робити муніципалітет. Так, було б круто, якби муніципалітет просто дав воду для поливу. Але красу створювати мають самі мешканці. Я обурююся тим, що супермаркетам виділяються величезні території, а вони не зволять посадити навколо паркування дерева, зробити якесь озеленення. Я вважаю, що на рівні міста потрібно ухвалювати закон про те, що такі великі підприємства мають озеленити свою територію.

– Коли ви розбивали клумби, як люди реагували?

- Спершу були нервові сцени, деяким сусідам не подобалося, що ми садимо квіти. Ось убитий газон подобався, а те, що ми садимо квіти, — ні. Поліцію викликали. Людям здавалося, мабуть, що ми відмиваємо якісь бюджетні гроші, ще щось. А ми робили це з доброї волі та власним коштом.

Всі довкола казали: ти божевільна, навіщо ти садиш це у громадській зоні? Все ж вкрадуть.

- Чи були випадки, коли крали?

- На самому початку було. Висадили розсаду, протягом тижня приходимо — і бачимо, що 5-10 фіалок чи петуній немає. Подивилися по камерах, побачили одну й ту саму жінку, яка щоранку, щойно відкривалося метро, приїжджала з пакетиком. Чоловік під’їхав, застав її у момент крадіжки, вона розплакалася. Загалом він провів з нею бесіду, і все припинилося. А нещодавно ялівці викопали.

- Неприємно.

- Це нюанси на загальному тлі… Люди здебільшого, коли бачать гарне, радіють. Сусіди багато хто ввімкнувся. Бачать, що квіти хтось хоче зірвати чи поліз на клумбу, підходять, роблять зауваження.

- Добре, але зробити сад та продавати квіти – це різні історії.

– Все пішло не за планом через пандемію. Тоді майже на рік ми опинилися відрізані від усього світу. Ремонт закінчується, потрібно відкривати магазин, а одягу нема, не можу привезти колекцію. Що робити – неясно. Тим більше, ще й офлайн-магазини одягу тоді не працювали.

Тут до нас звернувся друг Сергій Мовчанов. Він почав займатися фермерством, вирощувати квіти під Києвом для магазинів. У нього перша закладка тюльпанів, з якими через коронавірус він теж не знає особливо що робити. Він каже: "А спробуймо у вас тут зробити щось на зразок квіткового маркету?" Мені, щиро кажучи, було трохи страшно і незрозуміло, як це буде, чи продасться. Ми ж не флористи, не озеленення.

Привезли нам фермери штук 200 тюльпанів і ми продали їх на своїй терасі за 15 хвилин. А люди йдуть та йдуть. Наступними вихідними у нас було вже 1000 тюльпанів, і ми теж їх усі продали.

– Спрацювало місце, якість тюльпанів, ціна?

- Все разом. Ось багато хто говорить, що у нас неправильний Instagram. Для мене він про атмосферу, а не про публікацію нових товарів. Ще до запуску магазину у нас якась кількість підписників була. Ми зробили пост, що, попри коронавірус, у нас пройде квітковий маркет на терасі, на свіжому повітрі. І люди прийшли.

Коли провели шостий маркет, популярність була вже більша, до нас приїжджали зірки, які мешкають у Києві. Аншлаг був на Великдень, просто оберемками ці квіти забирали. Магазин ще не працював, маркети проходили на терасі. Ми почали шукати, хто ще у нас під Києвом вирощує тюльпани.

І так крок за кроком розвивалися.

"Хтось придумує, прораховує бізнес. А у нас він вийшов сам собою"

– Команда у вас велика?

- Зараз людей сім, напевно, разом зі мною та чоловіком. У нас два напрямки: вуличні квіти (озеленення), чим я займаюся. І є флористика – букети, зрізи, якими займаються дівчатка-флористи.

Люди мінялися, адже флористи — це професія, яка кочує. Але зараз я сподіваюся, що ми стабілізувалися. Спочатку брали людей без досвіду роботи, вони росли разом з нами.

- Озеленення — це муніципальні проєкти?

– Ні, приватні. У нас так склалося, що на себе, на свою персональну територію, люди готові витрачати гроші. На місто – ні.

Але я мрію, щоб ми змогли бути причетними до створення парку чи саду для міста. Тому що Зеленбуд — це непогано, але їм не вистачає якихось дизайнерських рішень, просто не вистачає бачення.

- Як ви отримали перше замовлення на озеленення?

- До нас підійшли люди, спитали: "Ви створенням таких клумб займаєтеся?" Ми сказали впевнено: "Займаємось". — "А чи не могли б поїхати до мене на терасу і подивитися, що там можна зробити? Мені дуже подобається, що у вас тут трави, європейський формат саду". Поїхали, подивилися, посадили квіти — і так одне замовлення за іншим пішло-поїхало.

Щоразу стикалася з новими нюансами, почала глибоко занурюватися в цю тему. Читала багато літератури, їздила на спеціальні виставки, переважно до Голландії, ботанічні сади відвідувала за кордоном.

Чоловік уже каже, що зі мною неможливо іноді гуляти у парку, бо я дивлюсь лише на квіти та лише їх коментую. Він мене дуже підтримує у моїй роботі. Так, йому іноді набридає, що ми говоримо в основному про квіти, бізнес. Але він бачить, як ми ростемо, що ми маємо вже дуже серйозні замовлення.

А наша клумба — наш громадський садок — досі експериментальна. Ми весь час щось змінюємо на власний смак.

– Війна вплинула на те, які квіти ми, покупці, обираємо?

- Так. Зараз усім хочеться чогось яскравого, життєствердного. Наприклад, жовті квіти. Минулого року, наприклад, був запит на витонченість, елегантність. Плюс змінилася структура замовлень. Більш ніж половина замовлень на букети до нас приходить через Instagram від дівчаток, які перебувають за кордоном та хочуть привітати маму, подругу, сестру.

- Наскільки звузився у вас сьогодні обрій планування?

- Я знаю приблизно на місяць вперед, що робитиму. Зараз розумію, що потрібно пережити Новий рік, оскільки на нас чекає "перевдягання" магазину в новорічний декор, буде дуже багато замовлень на новорічні композиції, вінки. Приходять приватні замовлення на оформлення ялинок. А системного планування, як і в багатьох інших наших умовах, немає.

Квіти — це справді складний бізнес, тут дуже важко з ліквідністю, тому що можна просто не встигнути продати квіти. А зараз ще й світло вимикається. Ми шукаємо генератор, щоб увімкнути холодильники. А поки що рятуємося тим, що у нас постійно відчинені двері — квіти люблять низьку температуру.

- Якби ви зараз намагалися зайняти свою нішу, робити майстерню, що б собі порадили?

– Не починати. Багато хто, бачачи, що в нас вийшло, кажуть: "А що якщо я почну займатися квітами?" Але в жодному разі це не потрібно розглядати як бізнес. Це має бути покликання. Або треба спочатку йти вчитися і лише потім щось відкривати.

Багатьом здається, що квіти – це романтика. А я дивлюся на квітку і думаю про те, що їй потрібно, щоб їй було добре. Я бачу, у якої квітки все гаразд, а якій погано. Від "ой, як гарно" до "що зробити, щоб їй було добре" — велика відстань.

– Війна закінчиться. Що далі? Мережа магазинів?

- Думаю, що створювати навіть ще один такий магазин – це невиправдано. Кловський узвіз — єдиний у Києві та, на мою думку, у всій Україні. І "Кловський сад" буде один. Крім того, мережа – це чистий бізнес, а я від творчості відходити не хочу. Цікаво, якщо з’являтимуться нові великі проєкти. Але на Київ одного такого творчого простору достатньо. Просто працюватимемо.

Фото надані Ніною Лісаченко