Відновлення Імперії, путін — бог, а України взагалі нема: ТОП-7 скандальних заяв путініста Дугіна

Рік тому в серпні 2020 року Держдепартамент США випустив спеціальну доповідь, яка називалася "Колони російської дезінформації та пропагандистської екосистеми".

У доповіді "викривалися" російські ЗМІ та окремі сайти, — від солідної RT до моїх скромних (в основному філософських ресурсів, таких як geopolitica.ru та особисті акаунти в соцмережах), — яким ставилося у провину прагнення поширити вплив Росії на весь світ, витісняючи та обмежуючи вплив глобальних західних інформаційних структур. Тоді ж, явно під впливом цієї доповіді, були відключені мої облікові записи у youtube, twitter, і навіть пошта на google.

Виправдовуватися немає сенсу. Краще визнати та офіційно затвердити, що у нас є своя істина, свій погляд та критерії, які й треба відстоювати у світовому масштабі за будь-яку ціну. І відразу картина ідеологічного протистояння набуде зрозумілого та логічного вигляду. Пропаганда так пропаганда, а відмінність інформації від дезінформації вимірюється тим, хто успішніший у просуванні своєї погляду.

З позиції Росії все спрямоване проти нас і наших інтересів це і є дезінформація та агресивна пропаганда. Якщо ж ця ворожа пропаганда через іноагентів проникає на нашу територію, вона має бути жорстко заборонена.

- Серпень 2021

Проблема з російськими виборами полягає в тому, що російській політичній культурі та традиції абсолютно чужа ідея представницької демократії та особливо партійної представницької демократії. […]

Росіяни не розуміють партій. Це щось чуже, безособове, абстрактне. І вже тому щось хибне, підроблене, порочне. Щось, чого б краще не було. […]

Партійна демократія для російської людини це на кшталт маніяка, готового розчленувати суспільство, народ, країну. Та й самі партії начебто підтверджують це: дробляться зсередини, розколюються, б’ються за одноосібне лідерство. Партія – це огидно. У тому числі й естетично. І жодними зусиллями не змусити нас відмовитись від нашої гидливості.

Інша річ, коли партія одна. […]

Наша етика така: чудово те, чому варто зберігати вірність усе життя. Решта спокуси та падіння. Тому в Росії або не повинно бути партій взагалі — є держава, є церква, є народ, і до цього слід додати Земство, або має бути тільки одна.

Але одна партія — це вже не партія, не частина.

Це ціле, це і є сам народ чи сама держава. Така модель є стійкою і має майбутнє. Все інше — ні.

- Серпень 2021

Цілком очевидно, що сучасна російська еліта є чимось патологічним. Вона склалася в 90-ті роки і є продуктом розпаду радянського суспільства. Її типові постаті — вихідці з корумпованого чиновництва, криміналітету та прямих агентів впливу Заходу, які нашвидкуруч перекваліфікувалися з "комуністів" та "комсомольців" у ліберали.

З приходом Путіна у Росії змінилося багато, але еліта залишилася незмінною. […] Біля її витоків стояли невідомість, злидні, нікчемність, озлобленість і безвихідь. […]

Сьогодні майже всім ясно, що з такою елітою Росія приречена. Весь ресурс вона вичерпала, а соціальні ліфти пригвинтила до нульового рівня намертво. Вона стоятиме до кінця там, де стоїть, чого б їй це не варте. Це створює присмак соціальної депресії, який переживається особливо гостро за умов пандемії. […]

Народ така еліта явно не влаштовує, але з власної волі вона не піде. Однак їй поки що вистачає сил запобігти формуванню на периферії суспільства контр-еліти – як би там не було ліберальної, правої (патріотичної) чи лівої (соціалістичної). Будь-який намір у цьому напрямі правлячий шар тисне безжально. […]

Поки що 90-ті живі, ніякого майбутнього не настане. Все почнеться лише тоді, коли ця каламутна хвиля зникне у небутті. Тоді й можна буде щось осмислене зробити для підготовки такої еліти, яка по-справжньому потрібна Росії.

- Жовтень 2021

Якщо в Росії буде своя власна ідеологія, яка не імітує і не копіює західні, то тільки євразійство.

У чому актуальність євразійства?

По-перше, євразійці, продовжуючи лінію російських слов’янофілів і Леонтьєва з Данилевським, від початку стверджували, що Росія, Росія-Євразія є самостійна цивілізація, принципово відмінна Заходу, як і Сходу. Росію треба порівнювати не з однією із західних держав, а із Заходом загалом чи з однією із східних цивілізацій, наприклад, із китайською цивілізацією чи ісламським світом. […]

По-четверте, євразійці стверджували, що необхідно за будь-яку ціну зберігати і зміцнювати єдність Євразії, тобто Росії як цивілізації, як простору, що більш-менш збігається з територією Російської Імперії , протидіючи сепаратизму і слов’ян, і неслов’ян.

При цьому ще сто років тому євразійці вели запеклу полеміку з українськими націоналістами, доводячи помилковість, шкідливість та глухість їх претензій на "незалежність".

- Грудень 2021

Нотатки, які я писав навесні 2014 року, становили цілу книгу "Україна: моя війна." […] При слові "Новороссия" я всі ці роки відчував гострий біль — фізичний. Я не міг зрозуміти нашу владу, чому вона зупинила те, що не повинна була, і не зробила те, що очевидно мала. Не розумію і зараз. Мені було очевидно, що так все не залишиться. Мій останній виступ на федеральних каналах (на Першому) звучав так: "Втратимо Донбас, втратимо Крим. Втратимо Крим, втратимо Росію." Ось саме через свій зміст воно і стало останнім.

Далі розпочалися Мінські переговори. Але тоді я вже перестав говорити щось на цю тему. З одного неправильного рішення логічно випливало інше. Все було марно. Кремль був не готовий діяти рішуче у ситуації, яка геополітично була кришталево ясною. Глобалісти відібрали в нас Україну. І поки ми не повернемо все назад, вони не заспокояться, і насідатимуть далі. […]

І ось тепер із запізненням на 7 жахливих років Кремль робить те, що мав зробити давно. Ось вона страшна ціна фрази "краще пізно, ніж ніколи". Але й справді, краще ніж ніколи. Краще. Фактично сьогодні ми визнали ДНР та ЛНР. Причому в межах до початку каральної операції. Громадянське населення стрімко залишає Донбас. Це означає те, що ви подумали. Ось тільки зараз ми подолали точку неповернення. Назад повернути вже не можна. Пізно. Ми вступили до Російської весни-2.

- 23 лютого 2022

Президент Путін окреслив цілі військової операції в Україні: демілітаризація та денацифікація. Це цілком конкретна програма. Для проведення примусової (а всі методи, крім прямого примусу вичерпані і не дали ніякого ефекту), демілітаризації необхідний повний військово-стратегічний контроль над усією територією. Для денацифікації – повний політичний та адміністративний контроль над усією країною. Це не прохання та не побажання. Це наказ. І щоб забезпечувати його виконання, необхідно мати пряму та зрозумілу форму ієрархії.

Звичайно, поки йдуть військові дії, про реалізацію поставлених цілей говорити рано, але не думати про це взагалі було б безвідповідально. Ціна цієї операції величезна. Люди гинуть і будуть гинути, на жаль, ще й ще, доки не буде досягнуто повної та нищівної (незворотньої!) перемоги. І ось тут і почнеться, можливо, найголовніше. Щоб не прогавити перемогу, необхідно мати чіткий план действий.[…]

Путін правильно називає ту Україну, яку ми зараз звільняємо від хунти, Анти-Росією. Але іншої України просто не може бути. Україна і як проєкт, і як реальність була, є і може бути лише і виключно Анти-Росією. Інакше навіщо взагалі мати незалежну державність?

Отже, перемогти Україну та зберегти Україну це логічне та геополітичне протиріччя. Звичайно, можна багаторазово послабити військовий потенціал і наполягти на покаранні злочинців з-поміж націоналістів і карників. Але через якийсь час, якщо просто залишити Україну – хай і під контролем промосковських сил, все знову повториться. Є логіка у політичних процесах України. І річ не в елітах, а в самій державності. […]

Проте військові операції, подібні до тієї, що розгортається зараз, можуть бути лише один раз. Тому Москва має лише одну спробу вирішити українське питання. Остання. І жодного Януковича 2.0 ми дозволити собі не можемо.

Я переконаний, що рішення лежить у напрямку створення Східно-Слов’янського Союзу, куди б увійшли Росія, Україна та Білорусь. […]

- 26 лютого 2022

СВО нерозривно пов’язана з таким концептом як "кінець історії".

Справа в тому, що глобалізм, […] наполягає на повному об’єднанні людства під керівництвом Світового Уряду з поширенням ліберальної ідеології та системи правил і норм, на ній заснованих – включаючи гендерну політику, ЛГБТ+, крайній індивідуалізм і трансгуманізм. А це і є "кінець історії", який явно передчасно, але все ж таки цілком логічно і був описаний ще на початку 90-х Френсісом Фукуямою.

Кінець історії – це перемога лібералізму та Заходу у світовому масштабі, що передбачає скасування будь-яких ідеологічних, геополітичних, економічних та соціо-культурних альтернатив. […]

Росія за Путіна стала очевидною перепоною на шляху кінця історії , а після початку СВО і зовсім кинула цьому проєкту прямий виклик. […]

За Гегелем історія є процесом розгортання Духа, який проходить через природу, зміну релігій і цивілізацій. […] Пройшовши безліч випробувань і діалектичних поворотів, Дух, що керує людством, втілиться врешті-решт в Абсолютній Монархії, у світовій Імперії, яка стане Імперією Духа. Влада в ній буде передана найвищому самодержцю, освіченому монарху-філософу. […]

І тут з’явився Путін.

Путін — це філософське явище, поворотний момент в історії думки, у складній битві ідей та світоглядів. З першого моменту при владі він почав відновлювати суверенітет Росії. Але це означало відкладення кінця історії, протидію ліберальному тоталітаризму, глобалізму та Світовому уряду. Путін вів цю лінію обережно, часто маскуючи наміри та плани – як чекіст та як переконаний реаліст. Іноді, здавалося, що він готовий піти на зустріч глобалістам, але наступного моменту виявлялося, що це знову лише маневр. […]

Це означає, що СВО як філософське явище знаменує повернення Імперії. Повернення Росії до Імперії, повне відновлення нашої месіанської футуристичної долі. […]

СВО – битва за сенс кінця історії. Велика філософська битва. Настав час закривати сторінку виключно матеріалістичних, енергетичних та економічних інтерпретацій – це не просто вульгарно, це помилково. Історія є історія ідей.

Запитають, а до чого тут Україна? Взагалі не до чого. Її немає. Але вона буде у складі нашої нової Імперії. Тільки там у філософському Царстві Духа, що розгорнувся, в Імперії смислів вона відродиться, розквітне. А поки що — ну що ми хочемо від терористичного режиму, який очолює комік… Це непорозуміння. Але самій Україні судилося стати театром фундаментальної метафізичної сутички. Я думаю, вся річ у географії.

Ми боремося за повернення нашої історичної Київської колиски – з-під влади глобалістів під владу Імперії Духа. Київ – початок нашої історії. Отже, і її кінець.

- 14 серпня 2022 року