"Ситуація з Лаврою вже дійшла загострення": вчений про конфлікт держави і УПЦ МП

Релігієзнавець Ігор Козловський спрогнозував "Телеграфу", чи піде промосковське духівництво на силовий сценарій

Священники Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) вже незабаром будуть зобов’язані остаточно покинути Києво-Печерську лавру. Останніми тижнями вони пакували своє майно та вивозили його з території Національного заповідника.

Нагадаємо, на підставі висновків міжвідомчої робочої групи і листа Міністерства культури та інформполітики від 9 березня 2023 року УПЦ МП закликали до 29 березня добровільно звільнити державні приміщення, що орендуються в Києві на території Нижньої Лаври на вулицях Лаврська, 11 та Лаврська, 15.

Втім, митрополит УПЦ МП Павло (Лебідь) раніше називав кілька причин, через які представники Моспатріархату не залишатимуть Лавру.

"Телеграф" поцікавився у Ігоря Козловського, відомого українського вченого, релігієзнавця, історика, чи насправді духівництво і монахи з Лаври такі вже "безхатьки", як скаржився Павло-Лебідь, і чим все ж таки може закінчитися лаврське протистояння держави і "філіалу РПЦ" в Україні.

"Починається новий етап"

— Що може статися 29 березня та як розвиватимуться події довкола "переїзду" духівництва УПЦ МП з Лаври?

— У даному випадку в юридичному плані доцільніше вживати не термін "оренда". Адже ідеться про те, що розриваються договірні стосунки з монастирем Свято-успенська Києво-печерська лавра про безоплатне користування, а не про оренду. Це різні юридичні моменти.

Це означає, що всі приміщення повертаються у користування державі (вони є власністю держави). При розриві відносин музей-заповідник буде наповнюватися своїм змістом. Зрозуміло, що сама ситуація (з Лаврою, — Авт.) вже дійшла певного такого загострення, і цим займаються наші правоохоронці та відповідні структури, які відслідковують дану проблему.

З іншого боку держава Україна заявила, що нікого силоміць не буде виштовхувати з приміщень. І з одного боку якісь такі силові сценарії для української держави не є необхідними. А з іншого — вони є шкідливими.

Зрозуміло, є побоювання, що представники Московського патріархату, які вже закликали "боронити лавру", казали, що можуть прийти їхні віряни і так далі. Водночас ми розуміємо, що є і певні радикальні настрої серед представників громадянського суспільства, які теж можуть прийти. Зі свого боку держава створює все, щоб не допустити будь-яких сутичок, тому що це не є необхідним.

Ми бачили, що протягом цих днів монастир, академія та семінарія вивозили своє майно з приміщень. А далі починається новий етап, і це буде залежатиме від того, чи вони дійсно покинуть всі приміщення. Якщо ні, тоді можна починати судову частину з тим, щоб суд вже виніс певне рішення. Тобто, продовжувати такі процеси, які знаходяться у правовому полі української держави.

— Уточніть, який статус керівництва УПЦ МП у Лаврі, а який у монахів?

— Там є декілька структур на території заповідника. Одна структура — це сам монастир (Свято-Успенський Києво-Печерської лаври). Там живуть монахи-насельники і є той, хто ними керує, — митрополит Павло (Лебідь). Це все структура самого монастиря.

Є академія і семінарія. Це — інший навчальний заклад, у якого, зрозуміло, є своє керівництво. Вони також знаходяться на цій території.

Крім того, є там і центр, де знаходиться керівництво Української православної церкви Київської метрополії (УПЦ МП, — Авт.), і це ще одна структура. Хоч сам митрополит Онуфрій весь час живе на території резиденції, яка є у Феофанії. Тобто все це різні структури однієї церкви.

— Як державній владі краще діяти, аби захистити Лавру від УПЦ МП з огляду також і на те, що на території заповідника вже зафіксовані добудови, перебудови, встановлення металопластикових вікон і т.д.?

— Безумовно, це шкода державі. На цій же підставі і були розірвані ці договірні відносини. Тому що Лавра — територія заповідника. Заповідник є загально-національним надбанням, нашою історичною, культурною спадщиною, а не тільки релігійною. Деякі акцентують увагу на тому, що Лавра — релігійна спадщина. Але взагалі для українського народу вона є історичною і культурною пам'яткою.

Коли ж передаються у користування ті чи інші приміщення, зрозуміло, що (і це зазначається юридично) там не може бути ніяких змін архітектурного ландшафту, там не можуть щось перебудовувати, не можна проводити певні роботи без дозволу держави, не допускається пошкодження історичних артефактів тощо. Для нас вони є артефактами, а для церкви — частина їхнього релігійного життя.

Комісія начебто виявила певні порушення, тому що духівництво УПЦ МП розбудувало там приміщення, які спотворили архітектурний ансамбль заповідника. На то він і називається "заповідник", адже весь той комплекс — заповідна зона. Тобто там самовільно не можуть нічого будувати. Були виявлені навіть певні пошкодження майна.

А далі вже представники комісії будуть дивитися, чи все майно на місці. Якщо чогось немає з того, що належить державі, то будуть відповідні карні справи. Таким чином далі рухаємося в рамках чинного законодавства, тобто — у правовому полі.

"В Україні немає жодних гонінь за віру"

— Чи розуміють на Заході всі нюанси з "виселенням" УПЦ МП з Лаври?

— Знаєте, їм трохи складно, тому що вони ж отримують різні листи зі скаргами, в тому числі і від патріарха РПЦ Кирила. І сама УПЦ їх також писала. Духівництво УПЦ МП показує ситуацію зі свого боку, акцентуючи увагу насамперед на тому, що для них це "переслідування", "дискримінація церкви" тощо. Вони починають грати в те, що церква — "мучениця". Тобто це дражливе питання для західних журналістів, науковців, влади, спостерігачів так далі.

— Чому?

— Тому що релігійні свободи — одна з таких ключових свобод у демократичному суспільстві. Це наше природне право мати свої релігійні потреби і задовольняти їх.

Так, згідно з чинного законодавства, українська держава повинна створювати умови для того, щоб громадяни України могли вільно задовольняти свої релігійні потреби. В українському законодавстві громади навіть можуть не мати статусу юридичної особи. Тобто не реєструватися. Це говорить про те, що держава Україна виконує ті настанови, які зафіксовані в нашому законодавстві, зокрема в 35-й статті Конституції (де прописано право громадян на свободу совісті).

Представники УПЦ МП акцентують увагу на цьому. Буквально вчора зустрічався з іноземними журналістами і пояснював, що в Україні немає жодних гонінь за віру. Ситуація з Лаврою не є гоніння за віру, адже ніхто не забороняє славити Христа, ніхто не забороняє дотримуватися православного християнського віровчення і т.д. Будь-ласка, у нас безліч різних громад, монастирів, все є.

По-перше, українська держава в даному випадку захищає національні інтереси, які стосуються національної безпеки. Особливо під час війни.

По-друге, ми є правовою державою, яка вибудовує саме оцю систему правових відносин між державою та різними юридичними особами і дивиться, як належним чином дотримувалася та чи інша спільнота оцих домовленостей. Це вже зовсім інша площина розгляду питання. Тому, зрозуміло, що треба пояснювати (західному істеблішменту, — Авт.).

Думаю, що таке інформування трохи запізніло, а треба було з самого початку пояснювати, коли ще це починалося (обшуки у духівництва УПЦ МП, — Авт.), що в даному випадку такі кроки були спрямовані не на те, щоб так чи інакше переслідувати за їхню віру. А це було як раз спричинено тим, що виявилося: структури УПЦ фактично були одними з тих, хто проповідував ідеологію "руського міра".

Ця ідеологія — базова ідеологія для російських окупантів. Вона — людиноненависницька. Під час обшуків виявилося, що дійсно, велика кількість літератури, виступів і так далі, були як раз в руслі цих ідеологем (міфологем) "руського міра".

Далі, як наслідок цього, ми побачили певну кількість колаборантів, навіть на рівні єпископату, священників, які стали співпрацювати з окупантами. Відкрилися нові факти, тож розпочинаються карні справи.

Згодом при детальному розгляді таких випадків ми побачили, що Україна була вимушена застосувати санкції стосовно деяких єпископів, митрополитів. А це ж взагалі є такою характерною ознакою: якщо людина підпадає під санкції своєї держави, це говорить про те, що вся її діяльність була спрямована проти цієї держави.

Церква (УПЦ МП, — Авт.) в особі очільника чи єпископату жодного разу не засудила ні колаборантів, не засудила ідеологію "руського міра" як страшну єресь, не розпочала своє слідство стосовно підсанкційних осіб. Тобто ці моменти, — комплекс проблем — і спричинив загальну таку картину, яку ми бачимо на подіях з Києво-Печерською лаврою.

— Які в Києві чи на Київщині є храми і монастирі, що належать УПЦ МП, для переїзду туди духівництва і монахів цієї церкви?

— Є не тільки в Києві та на Київщині, а і по всій Україні. Найбільше монастирів є саме в Української православної церкви, тож розселити ченців не є проблемою. Наскільки знаю, у них вже є бачення, куди їх перевезти. Це не є проблемою.