Битва за Бахмут. Чотири виконані завдання та шанси ЗСУ на контрнаступ

Дмитро Снєгірьов пояснив "Телеграфу", чому Ставка зважилась на утримання міста

На Бахмутському напрямку тривають спроби росіян захопити місто, щоб витіснити і оточити Сили оборони. Втім, цілодобові інтенсивні штурми окупантів знову здебільшого виявляються марними.

Напередодні президент України Володимир Зеленський провів засідання Ставки верховного головнокомандувача, де значну увагу приділили саме ситуації з Бахмутом. За результатами наради Ставка прийняла рішення тримати оборону міста. Примітно, що на цьому зокрема наполягали головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та генерал Олександр Сирський.

"Телеграф" запитав у Дмитра Снєгірьова (політолога, військового експерта, співголови Громадської ініціативи "Права Справа"), що означає це рішення Ставки, які тактичні і стратегічні здобутки має ця багатомісячна битва та яким великим містам Донетчини загрожує небезпека.

— Як можна розцінити рішення Ставки верховного головнокомандувача про продовження оборони Бахмуту?

— Спершу зверну увагу, що засідання Ставки майже співпало з появою публікації у Bild, в якій неназвані джерела повідомляли про начебто існування конфлікту між Залужним і президентом Зеленським. Причому це було досить показове співпадіння по часу з проведенням Ставки, на якій вирішувалося саме питання щодо подальшої долі українського гарнізону в Бахмуті.

Відповідно, сама стилістика цього повідомлення свідчить про певні ознаки так званих активних інформаційних операцій. Це — фактично просунення дезінформації.

До того не випадково також з'явилась заява і голови Об’єднаного комітету начальників штабів США, генерала Марка Міллі з приводу того, що ситуація в Бахмуті навіть за умови виходу гарнізону ЗСУ жодним чином не вплине на подальший перебіг подій у війні. Відповідно, лунали заяви й інших західних військових вищого рангу стосовно доцільності оборони Бахмуту.

Щодо самої оборони Бахмуту, давайте говорити про те, що виконується її основна функція — утилізація особового складу, відповідно і техніки, окупантів. Не випадково самі окупанти називають Бахмут можливою другою Курською дугою. Якщо вже росіяни почали проводити подібні історичні паралелі, варто нагадати, що за часів Другої світової тактика власне Червоної армії на Курській дузі — нанесення максимального ураження в живій силі і техніці, а потім перехід в контрнаступ. Це показове.

Друге, про що варто говорити: відбувся нібито візит міністра оборони країни-окупанта шойгу на Донбас, під час якого обговорювалася можливість контрнаступу Збройних сил України, причому під Вугледаром (це трохи інший напрямок, але менше з тим).

Основне завдання шойгу під час візиту — перевірка фортифікаційних споруд. Себто, мова іде про те, що росіяни вже не розглядають можливість свого наступу, а — стримання можливого наступу ЗСУ.

— Які підсумки в контексті засідання Ставки можна підбити стосовно оборони Бахмуту? Наскільки вона важлива для України і ЗСУ?

Головне по Бахмуту, щоб ми розуміли власне підсумки доцільності/недоцільності боїв за 9 місяців: по-перше, важливо, що дев'ять місяців точаться бої. І за цей час ми встигли провести мобілізаційні заходи, чисельність Сил оборони збільшили до мільйона.

По-друге, встигли навчити особовий склад. Причому не тільки на полігонах в Україні, але і відповідно (в першу чергу) на полігонах країн НАТО. Слід зауважити, що мова іде про навчання та елементи опанування високотехнологічними зразками озброєння.

По-третє, отримали зразки цього озброєння. Причому мовиться про наступальні види.

По-четверте, встигли побудувати другу і третю лінії оборони.

Відповідно, після Бахмуту окупантам прийдеться стикнутися з продовженням своїх штурмових дій, але вже в міській забудові, можливо, Краматорська і Слов'янська. А це більші за розмірами міста, які мають досить розгалужену так звану "промку".

Головне ж те, що утилізували особовий склад — втрати тільки ПВК "Вагнер" за 9 місяців боїв в районі Соледара-Бахмута (за оцінками російської сторони) склали 40 тисяч.

Тому коли почнуть волати про знову чергову поразку (у разі можливого відходу ЗСУ з Бахмуту. — Авт.) чи нести якусь подібну ахінею, варто нагадати події липня місяця 2022 року — бої в районі Лисичанська-Сєвєродонецька. Тоді в українські ЗМІ вкидали тези про те, що взяття Лисичанська окупантами може докорінно вплинути на подальший хід військової кампанії. Жодним чином це не відобразилося. Ба більше того, після липня був успішний характер деокупації Харківської і частини Херсонської областей.

— Які тактичні і стратегічні передумови створюються в Бахмуті для контрнаступу ЗСУ?

— Що стосується самих боїв в районі Бахмута, ворог намагається атакувати з трьох сторін, було його успішне просування в районі Хромове. Окупанти фактично контролюють дорогу на Часів Яр. Але в районі Іванівське ЗСУ вдалося стримати ворога і відкинути від дороги Бахмут-Костянтинівка.

Окремо треба підкреслити, що в самому Бахмуті росіяни контролюють ледь 30% міста за дев'ять місяців!

Тобто всі їхні начебто звіти про успіхи, що вони просунулися до центру міста, неправда. Вони просунулися до річки Бахмутки. Відповідно, відведення українського гарнізону за річку тільки посилить позиції ЗСУ. Тому що річка — це природна перешкода.

Загалом же, якщо казати про бої в районі Бахмуту, це вирішення основних проблем — стримання наступу російських окупантів і створення передумов для українського контрнаступу.