Хороша новина для тилу, погана – для фронту: що показав "великий наступ" росіян

Експерт Міжнародного інституту демократій, військовий експерт, екскомандир 2-ї роти 24-го батальйону "Айдар" Євген Дикий поділився з "Телеграфом" висновками та прогнозами

Жахливі бої в районі Бахмута на півночі Донецької області тривають уже вісім місяців. Особливо жарко там стало десь із середини осені, а за зиму російські окупанти обстрілами фактично стерли місто з землі. Тисне противник також у районі Сватового та Кремінної на Луганщині.

Своїми висновками щодо зимової військової кампанії, а також прогнозами на найближчий час з "Телеграфом" поділився експерт Міжнародного інституту демократій, військовий експерт, екскомандир 2-ї роти 24-го батальйону "Айдар" Євген Дикий.

"Великий наступ" йде на локальних ділянках за допомогою "трихвильовки"

"Ключовим підсумком зимової кампанії став російський так званий "великий наступ", якого чекали будь-де – на Київ, з Білорусі – на Сарни або хоча б у вигляді "кліщів" з-під Запорізької та Харківської областей – на весь лівий берег. А в результаті виявилося, що все, на що зараз здатна рф, – це наступ на нинішній лінії фронту, і ніде більше. Те, що зараз відбувається на тому ж Донбасі, є помпезно анонсованим "великим наступом". Ніякого іншого, гадаю, не буде", – вважає Євген Дикий.

За його словами, для тилу це однозначно хороша новина. Тобто жодна інша область України, крім тих, де ведуться бойові дії, не постраждає від наступальних дій агресора. Але для фронту новина не така гарна.

"З погляду росіян, рішення обмежити наступ наявною лінією фронту, досить розумно. На жаль, вони вчаться на помилках. І, на відміну від лютого 2022-го, тверезо оцінили свої ресурси та здатність України до опору. У Кремлі зрозуміли, що єдиною їхньою перевагою є кількість біомаси — у цьому випадку сотень тисяч свіжомобілізованих. Немає вже такої, як раніше, переваги в бронетехніці, в артилерії, немає панування в повітрі. А ось "гарматне м'ясо" є, причому у величезній кількості", – пояснює експерт.

Євген Дикий наводить такі цифри. Рік тому на момент широкомасштабного вторгнення на нашу територію приперлося 180 тисяч окупантів. І ця кількість вела бойові дії у десяти областях України одночасно. Наразі на нашій території, за словами експерта, близько 350 тисяч окупантів – і це в межах чотирьох областей.

"Тобто концентрація противника в районах бойових дій зросла в рази. Так, окупанти не можуть потужно проривати фронт, робити якісь глибокі поступи в тил, йти маршем на столицю. Але здатні, як асфальтовим катком, продавлювати нашу лінію оборони, — пояснює експерт — Вони платять за це страшну ціну, але коли це зупиняло Кремль?"

У хід, за словами Євгена Дикого, йде традиційна російська "трихвильовка". Коли перша хвиля йде свідомо на забій. Тих, хто в ній, списують фактично ще до бою. Друга хвиля, зазвичай, теж стає добривом. А третя може пройти. Тому що на момент її напливу наші захисники найчастіше вимотані, у них закінчується боєкомплект. Навіть елементарно перегрівається зброя – жоден кулемет чи автомат не розрахований те що, щоб працювати годинами без перерви.

І цією класичною, ще жуківською, "трихвильовкою" росіяни наступають зараз. Стримувати такий тиск дуже складно, підкреслює експерт.

Бахмут перетворився на міні-Сталінград

У районі того ж Бахмута зараз тяжко не лише тому, що противник кинув туди дуже потужні сили, зазначає Євген Дикий.

"В якості "гарматного м’яса" першої хвилі виступають пригожинські зеки, які досить мотивовані вже тим, що не хочуть на 20 років повертатися в табори, з яких вирвалися. Але наступають там не тільки "вагнерівці". Їм на допомогу кинуті фактично останні досить професійні частини повітряно-десантних військ рф. Плюс — підтягнули більше арти. І вся ця махіна продавлює нашу оборону ", — пояснює експерт.

Справа ще в тому, продовжує Євген Дикий, що бої ведуться у міській забудові. Точніше, у тому, що від неї лишилося.

"Це — битви в руїнах. Контактний піхотний бій, коли ти близько бачиш противника, коли справа доходить мало не до рукопашної. У такій ситуації нам не допоможуть реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) HIMARS, тут не має значення перевага в техніці. "Броня" (що наша, що російська) до залишків Бахмута практично не заїжджає, тому що живе там лічені хвилини. Там практично цілодобово йде страшний піхотний бій, якого світ не бачив, напевно, з Другої світової. Такий собі міні-Сталінград", – розповідає експерт.

Інша ситуація, за його словами, – бої під Вугледаром. Там окупанти не змогли дійти до забудови. Ті лічені кілометри відкритого простору, які їм доведеться подолати, перетворилися для загарбників на величезну братську могилу. Тижнями вони намагаються це зробити, але їхні бронеколони ефективно знищуються далеким вогнем ЗСУ, причому практично без втрат з нашого боку.

"У Бахмуті, на жаль, про таке ведення бою говорити вже не доводиться. А в умовах міських боїв перевага саме в "гарматному м’ясі" грає на руку росіянам, — пояснює Євген Дикий. — Так, ми можемо сміятися з цих "мобиків", з того, яка низька їхня підготовка та мотивація. Говорити, що три-чотири таких "вояки" не замінять одного професійного бійця. Але 30-40 – замінять. Тим більше, що і з нашого боку воюють не суцільні "рембо". Так, українські бійці набагато краще мотивовані, оснащені, розумніші (рівень розвитку у нас вищий, ніж у росіян), але з точки зору професійної підготовки – вони теж в основному не кадрові військові, а мобілізовані. Російське вторгнення вирвало їх із мирного життя. Так що професійний рівень середнього українського та російського мобілізованого відносно схожий. І нашу мотивацію на окремих ділянках фронту ворог просто перебиває своєю кількістю. Тим самим повільним продавлюванням нашої оборони на локальних частинах фронту".

З військового погляду, залишення Бахмута – зовсім не катастрофа

Ситуація такою буде ще місяць-два, прогнозує експерт. І особливих успіхів росіяни не досягнуть, упевнений він.

"Максимум, на що загарбники можуть розраховувати – дотиснути Бахмут. Така ймовірність не просто існує, але є досить високою, – вважає Євген Дикий. – Зізнаюся чесно, я не очікував, що Бахмут протримається до кінця зими. Захисники України в даному випадку вчинили фактично неможливе. І не варто дивуватися чи засмучуватися, якщо в якийсь момент диво закінчиться – і ЗСУ доведеться залишити це місто".

Але річ у тому, пояснює експерт, що відхід наших воїнів із Бахмута не стане якимось проривом фронту чи виходом на кордони Донбасу для росіян. Для нас це створить серйозні гуманітарні проблеми, бо доведеться евакуювати населення трьох великих міст, за які противник візьметься після Бахмута (Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка) та одного маленького (Сіверськ). Адже вони з прифронтових одразу стануть фронтовими – як зараз Бахмут. Але з військового погляду, залишення Бахмута – зовсім не катастрофа, наголошує Євген Дикий.

"Якщо це місто росіяни намагаються дотиснути вже восьмий місяць, поклавши там чимало своїх елітних підрозділів, то агломерацію Слов’янськ – Краматорськ – Костянтинівка вони можуть штурмувати рік-півтора. А хто їм дасть стільки часу? Швидше за все, на цьому їхній "великий наступ" остаточно видихнеться", – вважає експерт.

Не прогнозує він особливих змін і на ще одному "гарячому" напрямку – Сватово — Кремінна на Луганщині.

"Туди росіяни кинули три дивізії, сформовані з нових "мобиків". У противника завдання-максимум – повернути контроль над залізничною станцією Куп’янськ-Вузловий (Харківщина). Вона недарма так називається. Це, справді, вузлова станція, дуже важлива логістично. Але вони, принаймні, зуміли помінятися з нами ролями, ще недавно ми давили на лінію Сватово—Кремінна, і фактично бої йшли на околицях Кремінної, ми готувалися до штурму міста, але коли до противника прибуло потужне підкріплення, ЗСУ перейшли в оборону. І все-таки, як мені здається, лінія фронту в тому районі суттєво не зрушить в найближчому майбутньому (плюс-мінус місяць) в жодну сторону, — розмірковує Євген Дикий. — Ну а дальші прогнози про той же наш контрнаступ приблизно з кінця квітня-травня слід робити ближче до другої половини весни".