Далі буде важче, але вибору немає. Яке питання на фронті зараз найголовніше

Журналіст нагадав, що в Україні є проблема зі снарядами та пояснив, як її можна вирішити

Далі — наступного року — буде важче. Вважайте, що це новий рівень. Доведеться залучити багато внутрішнього ресурсу. Доведеться жорсткіше керувати наявними силами. Але випробування, що чекають попереду, насправді визначені нашими попередніми успіхами та невдачами.

Щоб ефективно працювати, маємо визнати помилки та готуватись до наступного потепління. Системна робота на ключових напрямках визначить сторону, яка увійде в наступний сезон готовою до нового раунду. І сторону, яка підготувалась погано.

І в цьому сенсі надважливий маркер — це боєприпаси (коли я пишу про боєприпаси, я маю на увазі весь спектр одноразових засобів ураження: снаряди, ракети, дрони-камікадзе).

Тема боєприпасів особливо нікому не цікава. Втім саме можливість нанести точне вогневе ураження регулярніше за ворога визначає переможця на конкретному відрізку фронту — прямо там, на землі, в посадках та окопах. Ви колись були під ударом "Граду"? Я — був. Вибухи, як кроки велетня, лунають один за одним. І в кого цих "велетнів" різного калібру крокує більше, той і має перевагу.

Тому боєприпаси — найголовніше питання. Холодний сезон сповільнить наступальні дії як ЗСУ, так і російських нацистів. Але не зупинить артилерію, яка найближчі три-чотири місяці відіграватиме центральну роль.

Саме тому ви бачите, що ледь не кожен представник України — від депутатів до міністрів — відправляючись у відрядження до партнерів починає розмову зі снарядів.

Україні недостатньо просто досягти паритету з Росією. Паритет в паузі — це війна на виснаження. Історія знає безліч прикладів, коли паритет — як плато в будь-якому явищі — визначає не рівність сторін, а рівність результатів жертви та окупанта: ви залишились живими, але без будинку — ви програли, переміг злодій.

Тобто в нашому випадку сталий паритет — це статус-кво. Якщо ще більш відверто — це веде до де-факто відмови від лівобережної Херсонщини, південної частини Запорожчини, Луганщини, Донетчини, Криму. Тому надважливе завдання переломити паритет і збільшити перевагу українського боєприпасу над російським в рази. Україна потребує півмільйона снарядів щомісяця (ідеальний сценарій). Україна потребує сотні тисяч безпілотників-камікадзе щомісяця (країна мрії).

Досягти цієї мети можна кількома шляхами. Частина з них реалізовується (внутрішній ресурс), але пробуксовує через низку причин. Частина повільно, але втілюється (зовнішній ресурс). Є за що критикувати самих себе. Є за що критикувати партнерів. Але головне фокусуватись на результаті. Україні потрібен результат, а не винний. Навіть якщо обіцяний 1 млн снарядів буде не в цьому році, а в наступному. Навіть якщо українських камікадзе стане сотня тисяч на місяць з лютого-2024, а не з лютого-2023.

Ми не в магазині, де треба просто обрати потрібний товар. В кожному випадку мова про розбудову технологічної лінії (десятків ліній), які потребують спеціалістів і сировини. Побудувати завод з виробництва снарядів, перезапустити завод з виробництва снарядів — це не тривіальна задача. У світі вже дефіцит пороху і тротилу. Додайте в рівняння нові військові конфлікти по всьому світу, які також відтягують як сировину, так і готові боєприпаси.

В залишку отримаємо складнощі. Рятує те, що складно не тільки нам. Росія так само залежна від сировини та боєприпасів, тому вимушена йти на приниження та обмінювати бойові літаки на снаряди в КНДР та на шахеди/ракети в Ірану. Хоча, здавалося б, достатньо просто побудувати 100 заводів по виробництву снарядів (це довго, це дорого, це нескоро, немає сировини й так далі).

Втім Україна, як і Росія, навіть в таких умовах нарощують виробництво снарядів. Бо війна буде довгою. Український ВПК багато в чому робить ставку на кооперацію з партнерами та союзниками. Вже з десяток країн Європи оголосили про збільшення виробництва боєприпасів.

Відкриваються нові лінії виробництва, відновлюються старі. В деяких випадках країни, які мали завищені очікування щодо свого ВПК, не змогли підтвердити можливості в силу великої кількості об’єктивних обставин. Це життя, на жаль. Змінюються уряди. Змінюються коаліції. Змінюються бюджети. Багато факторів впливають на кінцевий результат.

Додайте в коктейль прихід до влади неадекватних популістів (або загрозу цього). Будь-яка з країн, яка сьогодні твердо стоїть на боці України, завтра може змінити прапори. Не потрібно багато "чорних лебедів". Достатньо кількох, щоб ситуація ускладнилась в рази. Найкращий вихід — закладати в сценарний процес найскрутніші ситуації. Виходити з гіршого.

На новому рівні — у 2024 році — ми маємо знести статус-кво та отримати все необхідне, щоб переломити хід війни. Отримати та виробити своє. Це буде важко. Бо кожен рівень ускладнює умови. Але це і визначить хід війни — кількість, якість та влучність. Тому боєприпаси завжди головна тема. Новий саміт Рамштайн значною частиною був присвячений цьому питанню, окрім ППО.

Про втому від війни нічого не пишу. Не знаю, що можна про це сказати. В окупації наші люди, яких катують та вбивають. Вони чекають нас. Тому, напевно, про втому від війни — це не до мене. Я прийшов в ЗСУ вже втомленим волонтеркою. Розумію всіх, кому важко. Хапайтесь за руку, підтримайтесь і підемо далі.

Далі не буде простіше. Війна взагалі не буває простою. А в нашому випадку ми в ситуації, де кожна помилка або пауза має жахливу ціну — життя наших захисників.

Війна не тільки в Україні. Війна майже в кожній країні Європи — в кабінетах урядовців, на телебаченні, в парламентах. Від виборів до виборів в цих країнах змінюються умови й для нас з вами. Ми не залишимось одні — в цьому я впевнений. Багаторічні програми підтримки в країнах Скандинавії, обнадійливі новини з США та ЄС про програми фінансування — ми не впадемо. Та втім ми маємо однаково врівноважено зустрічати як перемоги, так і поразки — обох буде ще багато.

Вісь зла послідовно запалює війни по всій планеті, щоб світ впав у варварство (на рівні цінностей), хаос (у світовому управлінні) та авторитаризм (в кожній окремо взятій країні). Фінт з відмовою від долара не спрацював, але світову економіку теж шатають та шататимуть сильніше — немає сумнівів.

Ворогів більшає, вони сміливіше виходять з тіні. Війна в Європі. Війна на Близькому Сходу. Питання часу — війна в Південній Америці та на Тайвані. І чим складніше буде ворогам цивілізованого світу, тим відчайдушніших кроків слід від них очікувати.

Тож що далі? Замість горизонту маємо велику темну стіну. Вона закрила обрій. Але ми пам'ятаємо, що нам на Захід. Я б запитав вас, чи готові ви до шторму — але ви його вже пережили. Тепер питання складніше: чи готові ви до наступного рівня. Ми маємо великі шанси на перемогу. Ми маємо шанси на поразку. Не маємо лише вибору. Не відвертайтеся на мінливе. Наша головна зброя — системність і непохитність. Йдемо далі.