Кримського мосту не стане рівно в той момент, коли цього захоче Україна

Заступник гендиректора телеканалу ATR, журналіст Айдер Муждабаєв пояснив "Телеграфу", чому чим менше на публіку виносять дані про передане нам озброєння – тим краще

Удари по ворожих об’єктах у Криму останнім часом стали скоріше правилом, аніж винятком. При цьому слід розуміти, що на всі об’єкти, що там уражаються, наводять наші люди.

Таке точне влучення, та ще й у такий потрібний час (як із тим самим штабом чф рф у Севастополі під час наради там вищого офіцерського складу), неможливе без партизанської роботи. Без чіткого часу та координат.

Але ж прилітає не тільки по штабах, а й по складах, аеродромах. Знищується логістика. Простіше кажучи — ми "виносимо" тили супротивника. А боротьба з базами, зі складами допомагає нівелювати кількісну перевагу росіян у живій силі, якою вони закидають фронт. Можна скільки завгодно кидати на забій "м’яса", але, якщо у тебе логістика не працює, немає можливості оперативно перекидати сили та засоби, ти програєш, навіть маючи кількісну перевагу.

Якщо ж говорити про нестачу далекобійного озброєння, про всю цю метушню навколо американських ракет ATACMS, зізнаюся — я навіть зрадів, що американці перестали звітувати в публічному просторі про все, що передали. Нехай окупанти дізнаються про це на полі бою. І в цьому сенсі навряд чи випадковими є відповідні заяви Зеленського.

Об’єктивно на користь всього Заходу, всього умовного колективного " Рамштайну", щоб ця війна не затягувалася, як намагаються зараз робити росіяни. Тож у результаті – все в нас буде. А може, вже є…

І чим менше виплескується в публічний простір переліків того, що нам передають союзники, тим краще.

Я не маю сумнівів, що так званого Кримського (Керченського, путінського) мосту не буде рівно в той момент, як того захоче Україна. Це питання бажання, тактики та стратегії ЗСУ. А коли не буде мосту – розпочнеться в окупантів та колаборантів "нове прекрасне життя" у Криму. Дуже недовге.