"Миротворчі" голоси принишкли в очікуванні успіху України на фронті

Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру Український інститут майбутнього Ігар Тишкевіч пояснив "Телеграфу", чому ЗСУ не поспішають із наступом.

Спеціальний представник уряду Китайської Народної Республіки (КНР) Лі Хуей, який нещодавно відвідав Київ, під час візиту до європейських країн нібито намагався їх схилити натиснути на Україну. Як пише The Wall Street Journal, йшлося про заклик до негайного припинення вогню при тому, що окуповані росією території залишаються під контролем рф.

У травні про бажання якось вплинути на якнайшвидше припинення війни заявили країни Африки, є подібна позиція у Ватикану.

Наразі бачимо політико-дипломатичну активізацію тих держав, які раніше вважали, що наша війна – це не їхня справа. Кожен має свої мотивації. Одні вважають, що війна, що затягується, створює ризики для глобальної економіки. Інші – що участь у такому посередництві може стати добрим кейсом для посилення свого зовнішньополітичного впливу.

Оскільки більшість держав, які заявили себе як "миротворці", були далекі від наших проблем (що було недоробкою української дипломатії), відповідно більшість їх планів, м’яко кажучи, не задовольняють українське суспільство. Яке розраховує на майбутні мирні домовленості на своїх умовах.

А оскільки українська влада залежить від суспільних настроїв, пропозиції подібних миротворців її теж не задовольняють.

Але з погляду перспектив рано чи пізно переговори про мир розпочнуться. Це треба розуміти. Я сумніваюся, що нам дадуть стільки зброї, щоб ми могли пройти переможним маршем по Москві.

Те, де пройдуть лінії, після яких можна розпочинати переговорний процес, залежить від того, як пройде літня кампанія на фронті.

Зараз і в США, і в Європі є чимало політиків, які виступають за заморожування війни "так як є", або за інші поступки росії. Той самий ексдержсекретар, найвідоміший американський політик і дипломат Генрі Кісінджер вважає, що переговори можливі до кінця цього року.

На даний момент "миротворчі" голоси не такі сильні, оскільки є очікування успіху України на фронті. При цьому війна, серед іншого, це економіка. Київ сьогодні веде війну внаслідок підтримки країн Заходу. Якщо говорити відкритим текстом – завдяки платникам податків ЄС, Великої Британії, США.

Поступатися рф – створювати ризики конфліктів на майбутнє. Наші партнери це вже розуміють – і це добре. Але частину з них не менш сильно лякає варіант затяжної війни, що пожирає нові та нові ресурси.

Відповідно, якщо Україна буде неуспішною в літній контрнаступальній кампанії, то з великою ймовірністю варто очікувати, що частина держав, які сьогодні послідовно підтримують нас, змінять позицію. Вони не відмовлять нам у підтримці, але почнуть наполегливо натякати Києву про необхідність "заморозки" війни або вступу до переговорного процесу з рф. Просто для того, щоб уникнути продовження війни.

А з іншого боку, якщо наступ ЗСУ буде успішним або достатнім для того, щоб продемонструвати – ми здатні за наявності відповідної підтримки вийти на кордони 1991 року, або добитися того, щоб росія почала хоча б це обговорювати – Захід зрозуміє, що дешевше та швидше збільшити допомогу Україні.

Тому й українська влада не поспішає з наступальними операціями. Накопичують сили. Чекають. Розуміють, що якщо результати нашої наступальної кампанії покажуть здатність України у найближчому майбутньому закінчити війну на своїх умовах – це означає, що голоси на підтримку "заморозки" та пошуку компромісу з росією стануть практично не чутні.

Це картбланш на майбутню допомогу.

Але якщо ми будемо недостатньо успішними чи неуспішними взагалі – є ймовірність, що голоси про необхідність "заморозки" домінуватимуть у політичному полі низки держав, які сьогодні є нашими партнерами і всіляко допомагають Україні.