Тепер і Африка. Що означає "парад миротворців" навколо російсько-української війни

Співзасновник Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький спеціально для "Телеграфа"

Полку "миротворців" прибуло. Після минулорічних безуспішних спроб деяких європейських лідерів (особливо тут намагався президент Франції – Макрон) посадити Київ та Москву за стіл переговорів, у гру вступив спочатку Китай, який представив у лютому 2023-го свій "мирний план".

У квітні активізувалася Бразилія, президент якої вистрілював різноманітними пропозиціями.

А у травні в гру вступила Африка, переговорники з якої вже прямують до України.

Війна – розкручена тема. І багато хто з тих, хто претендує на якусь серйозну роль, хоча б у регіональному плані (як та ж ПАР – найбільша держава Африки), хочуть застовпити за собою хоча б участь у спробі врегулювання війни між Україною та Росією.

Зрозуміло, якщо сторони не хочуть домовлятися, якщо вони бачать завершення війни зовсім по-різному, як у цьому випадку Київ і Москва, то жодні плани – китайські, бразильські, африканські, європейські – тут не спрацюють.

Україна вже виклала свій план, свою "формулу миру". І постійно наголошує, що діяти готова лише у її парадигмі. Де перший та найголовніший крок – виведення окупаційних військ із усіх наших територій. Повернення до міжнародно визнаних кордонів на час 1991 року. Російський режим до цього не готовий. Все. Дипломатичний глухий кут.

При цьому, безумовно, не випадково міністр закордонних справ Росії лаврів літає то в Африку, то в Південну Америку. Звідки потім "раптом" вистрибують "мирні ініціативи". З метою тиску на Україну з різних боків.

У Китаю – своя геополітична гра. На нього росія не може натиснути, а до її прохань він далеко не завжди готовий дослухатися. Але йому вигідно, щоб під час війни в Україні слабшали і Росії, і колективний Захід. Однак і без якихось мирних пропозицій він не може, раз намагається уявити себе потужною геополітичною силою. Так і з’являється китайський "мирний план" у стилі "за все добре, проти всього поганого". Без конкретних кроків до завершення війни. Але з важливими для КНР моментами у стилі "санкції – це зло, як і брязкання ядерною зброєю".

З африканськими країнами росіянам легше. Десь можуть натиснути, десь – підкупити. А ті й не проти скористатися ситуацією. Адже бачать, що росія заради фантомних геополітичних інтересів (заради імперського минулого) готова продавати нафту в кілька разів дешевше, надавати якісь преференції, дати кредити. Зараз Росія знаходиться в такому положенні, що кожен намагається з неї щось отримати. Включно з Африкою.

Як на всі ці "миротворчі" пориви реагувати Україні? Спокійно. Приймати делегації. Вислуховувати їхні пропозиції. І промовляти свої, пояснюючи, чому лише така "формула миру" може спрацювати.

Так чи інакше – багато що вирішиться саме на полі бою. І жодних реальних мирних ініціатив, які почнуть серйозно обговорювати, до кінця літа, коли вже з’являться певні результати нашого наступу, не буде.

Не виключено, що нас спробують продавити на "заморожування" конфлікту, на винесення Криму "за дужки" майбутніх угод. Припустимо, що 10-20 років там буде або спільне управління, або мандат ООН, або ще щось. Те саме стосується Донбасу. Відкат, наприклад, на позиції 23 лютого 2022 року. Це те, чого, мабуть, нас схилятимуть, якщо на фронті вимальовується паритет сил.

Але ані африканці, ані навіть китайці не можуть дати нам гарантій безпеки. За будь-якого з цих розкладів. Хоч при виході на межі 1991 року, хоч на ситуацію до 24 лютого 2022 року. А без отримання таких гарантій не можна буде говорити, що цю війну закінчено. Швидше – поставлено на паузу.