Вольова імпотенція: що поєднує гіркіна, пригожина, кадирова та інших прихильників війни

Відомий блогер, військовий журналіст та письменник Олександр Карпюк (Серж Марко) розповів про загальні риси російських прихильників війни

У нинішньому російському "промілітарному" суспільстві є одне віяння, яке можна сказати — загальне. Це спільна вольова імпотенція.

Гіркін влаштовує "Клуб Безяйцевих Патріотів", чиє завдання збирати і деактивувати незадоволених війною росіян, випускаючи їхню пару обурення в повітря. Типу такий "Так, бояри му*аки, але проти Путіна йти не можна!". І цією повісткою він намагається охопити всіх незадоволених. Підконтрольна ФСБ опозиція, якій можна в’якати, щоб кудись зливати негатив.

ДНРівські ЛОМи вже кілька місяців виють про те, що знають хто вбив Ігоря "Череп за 50 тис. доларів" Мангушева, але не зізнаються. Зате в кожній заяві у цій справі не втомлюються повторювати, як їм був близький Мангушев, і що це їхній бойовий товариш. Мангушев, мабуть, близький, але своя шкура та інтереси ближчі.

Пригожин грає у "справедливого батяню комбата", виготовляючись перед АУЕ аудиторією, і просуваючи повістку "Я ворог, але чесний ворог", завжди наголошуючи на тому, що ЗСУ вміють воювати, українці близький народ і взагалі на війні треба бути людиною.

За кадром залишаються розстріли наших полонених вагнерами, і вказівки не брати полонених живими у перехопленнях. Логіка ясна, Пригожин пророкує собі політичне майбутнє, і готує із себе фігуру, що зможе розмовляти з представниками України з позиції "ворога, але чесного та принципового". Хм, чи він реально думає дожити до цього? Ну-ну.

Кадиров, який знімав ролики на території Росії, як він їздив в Україну, і хвалився як його син "захопив" бійця ЗСУ, щиро вважаючи, що всі навколо такі ж дегенерати як він і в це повірять — тепер щось в’якає незадоволене у бік п’яти полонених чеченців, яких за допомогою Пригожина обміняли на 130 бійців ЗСУ на Великдень (що, до речі, було подано Пригожином не як обмін, а як "подарунок на Великдень"). Сам Кадиров не з’явиться в Україну, щоб підняти бойовий дух своїх співвітчизників. В ОАЕ воно якось безпечніше.

Ходаковський засунув язик в дупу владі настільки глибоко, що напевно й говорити не може, хоча це, втім, не заважає йому писати пости "стриманої критики із закликами об’єднаннями проти спільного ворога" у своєму телеграм-каналі. Такий собі Гіркін на мінімалках, але з дуууууууже довгим язиком.

Коли у нас стався Майдан, все стало зрозуміло, хто чого вартий. Як пелена спала. І дуже раптом зрозумілим українцям став Янукович. Найпоширеніше, що у 2014 році можна було почути про Януковича під час Майдану, і після того, як він записував свої ролики з Росії ламаючи ручки, це: — Як ця нікчема могла в нас бути президентом? Яка ганьба!

У Росії очі люди не відкрилися і після року війни. Хоча який Янукович…просто нагадую, що там правою рукою та президентом був взагалі Медведєв.

Вражаюче звичайно. Мати таку велику країну з такими багатими ресурсами, і залишатися рабами на покоління. При цьому не бачачи очевидного в моменти сильних потрясінь і тих, що не володіють силою волі на будь-які зміни для себе та своїх дітей.

"Найжалюгідніший раб — це людина, що віддає в рабство свій розум і визнає істиною те, чого не визнає його розум" (с) Лев Миколайович Толстой.

Джерело: пост Марко у Facebook