Битва за Бахмут стане унікальною у воєнній історії світу, і ось чому

Журналіст та експерт Defense Express Іван Киричевський озвучив проміжні результати боїв Сил оборони України за Бахмут

Перші розмови про необхідність відтягувати війська пішли ще 2 місяці назад. Але і зараз оборона Бахмута триває, наші захисники контролюють мінімум 40% міста. Через що рашисти настільки концентруються на взятті Бахмуту, що "розмивають" свій наступальний потенціал, який хотіли зосередити для взяття інших населених пунктів – того ж Вугледара чи наприклад Авдіївки. І це ще більше віддаляє ворога від його політичної мети "вихід на адмінмежу Донецької області".

Так, аргумент "відступити з міста, щоб зберегти резерви для контрнаступу" по-своєму виглядав раціональним. Але гору взяла інша реальність – "захищати місто, щоб ворог не міг наступати на інших напрямках".

Наскільки насправді гігантськими для рашистів є втрати у 50 тисяч "багнетів", можна показати не тільки на порівнянні, що "такого б угрупування вистачило для повторного наступу на Київ".

Можна й інше навести – станом на початок 2022 року сухопутні війська маленької та гордої Фінляндії налічували усього 4 тисячі кадрових військових + 9 тисяч резервістів.

У той час як націлені зокрема на "Країну Суомі" 11-ий армійський корпус берегових військ Балтфлоту та 14-ий корпус берегових військ Північного флоту РФ налічували загалом близько 20 тисяч "багнетів".

Обидва ці корпуси рашистів зазнали розгрому в Україні, за березень 2023 року по всій лінії фронту було утилізовано понад 21 тисячу окупантів, і на цьому тлі цілком можна розширяти НАТО за рахунок Фінляндії поближче до Санкт-Петербургу. Звідки половину пускових установок до С-300 відтягнули для обстрілів України.

Навряд чи варто очікувати, що Бахмут стане кінцем ЧВК "Вагнер", бодай через заборону вербувати нові хвилі "зеків".

У рішенні по "зекам" насправді є інша складова, по-рашистськи "раціональна" — мовляв, такий "спецконтингент" краще "зберегти" для відновлення "гулагу" при підприємствах рашистського ВПК. Чим власне орки зараз і займаються – спочатку поставили "зеків" крутити танки на "Уралвагонзаводі", а тепер поставили "крутити" БМП-3 та протитанкові і зенітні ракети.

Підрив Татарского та інші "полум’яні привіти", які час від часу отримує сам Прігожин – не є цілеспрямованою політикою, а скоріше виразником низьких понятійних категорій, на які опирається російська "еліта".

А от справжньою ознакою ліквідації проекту ЧВК "Вагнер" стане хіба згортання операцій Кремля на Балканах та в Африці, що зараз само по собі є малоймовірним. Хоча б тому, що росіяни продовжують постачати нову та вживану авіатехніку та іншу зброю своїм сателітам в Африці, хоча здавалось би, що ось їм самим на фронті не вистачає.

Схоже, що за час кампанії за Бахмут, котра ще далека від завершення, із системою управління окупаційними військами трапились як мінімум специфічні речі. Котрі, якщо справді мають місце, то потім неодмінно зіграють в плюс ЗСУ під час майбутнього контрнаступу. Давайте поглянемо ось на що.

До повномасштабного вторгнення до України в "елітних" частинах армії РФ дисципліна теж підтримувалась кримінальними методами, які міг заохочувати навіть офіцер на посаді командира полку чи бригади, а генералітет вище просто "закривав очі" та покривав. Іншими словами – один і той же суб’єкт і командував, і піддавав репресіям, аж до зазіхання на життя. Схоже, саме це і давало рашистам той агресивний імпульс, який їх рухав вперед до агресивних наступальних дій у перші тижні війни.

Тепер же офіцери в частинах просто командують, а розстрілюють "загрядотряди" взагалі від "Росгвардії", а у "вагнерів" просто забивають один одного кувалдами.

Такого виявилось цілком достатньо, щоб і далі продовжувати "піхотні штурми" під Бахмутом чи іншими "гарячими точками". Але виявилось не достатньо, аби формальну перевагу в живій силі перетворити на якісний показник, необхідний для успішного "наступу на декількох напрямках".

Інший аспект лежить у сфері саме оперативного мистецтва.

Повномасштабне вторгнення в Україну рашисти починали, опираючись саме на батальйонно-тактичні групи.

Недоліки побудови російських БТГр виявились занадто критичними, тому російські генерали прагнули оперувати більш крупними з’єднаннями.

Амбіції сягали рівня "армійський корпус", але той самий "грізний" 3-ий АК "стерся" буквально за місяць боїв під час контрнаступів на Харківщині та Херсонщині. Під час звільнення Слобожанщини наступаючі частини ЗСУ заодно "стерли в порошок" залишки 1-ої танкової армії, в якій були лише "елітні" дивізії з Підмосков’я. І на такому тлі рашистським генералам не просто довелось забути про свої "оперативні" амбіції аж так, що доля того ж генерала Рустама Мурадова виявилась залежною від успішності однієї лише 155-ої бригади морської піхоти.

Мова тут і про те, що в ході битви за Бахмут рашистам довелось піти навіть на "подрібнення" своїх оперативних одиниць. І замість БТГр перейти на використання щось на кшалт "штурмових загонів" за "вагнерівським" зразком.

По суті, та сама БТГр, але "переполовинена" — до 200 "багнетів", до 10 танків, до 10 бронемашин, батарея в 6 стволів артилерії та 2-3 РСЗВ.

Переваги такої побудови – дозволяє концентрувати ударну міць малих груп для взяття невеликих кварталів у міській забудові.

Але ж недоліків більше – так як автономних підрозділів медичного та тилового забезпечення "штурмовий загін" не має, повноцінно наступати на пересіченій або навіть урбанізованій місцевості така формація не може.

Так як артилерія вимушена бути "прикута" до конкретного сектору, вести контрбатарейну боротьбу проти рашистів артилеристам ЗСУ стало в чомусь простіше.

Битва за Бахмут стане унікальною сторінкою у воєнній історії світу, і ми всі цьому свідки.