Кремль підставляє Китай перед приїздом Сі Цзіньпіна до Москви

Співзасновник Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький каже, що Пекіну більше не вдасться обійтися стандартними закликами

Напередодні запланованого на 20-22 березня візиту китайського лідера Сі Цзіньпіна до Москви відбулися дві, як на мене, примітні події. Якоюсь мірою його підставляють.

У суботу, 18 березня, речник російського МЗС Марія Захарова вкотре почала запевняти, що Москва не проти мирних переговорів. Але бачить їх частиною скасування всіх антиросійських санкцій, всіх позовів проти Москви в міжнародних судових інстанціях, а наслідками "мирних угод" — нейтральний статус України, визнання Києвом окупації росією Криму та чотирьох українських областей, "демілітаризація" та "денацифікація", дотримання прав російськомовних та інший традиційний набір роспропаганди.

Подібні заяви, зроблені за лічені дні до візиту Сі Цзіньпіна, покликані передусім показати, що росія ніби готова до переговорів. Якби вона заперечувала таку можливість, то не було б і Сі сенсу їхати до Москви. Зрозуміло, що рф як молодший і більш зацікавлений гравець у відносинах Китай-росія — повинна підігравати старшому. Але підігрує явно – так собі…

Другий показовий момент – путін здійснив перший візит на Донбас з 2014 року. А саме – у Маріуполь, фактично стертий торік росіянами з лиця землі у процесі "визволення".

Це – своєрідний сигнал, що Кремль має "червоні лінії". Мовляв, коли вже путін побував у Маріуполі, ніхто його повертати Україні добровільно не буде.

Приблизно зрозуміло, що буде в Москві говорити Сі Цзіньпін. Повторить пропозиції з представленого Китаєм у лютому мирного плану про першочерговий крок – необхідність припинення вогню. Мовляв, хай на фронті все залишається як є, а далі – мирні переговори. Які можуть тривати роками. Сі Цзиньпіну важливо продемонструвати, що КНР відіграє важливу роль у процесі врегулювання.

Думаю, просуватиме "заморожування". Молдова живе у такій ситуації (Придністров’я) майже 30 років. У Грузії подібна ситуація з Південною Осетією та Абхазією. У Греції – з Кіпром все тягнеться взагалі із 1974-го. Все це – статус незавершених конфліктів. А-ля Кореї. Що ще може запропонувати Китай? Навряд – повне виведення російських військ.

Те, що путін після видачі ордера на його арешт Міжнародним кримінальним судом отримав фактично тавро на лоб, звісно, ще більше послабило його позиції. Але не настільки, щоб Сі Цзиньпін міг його "нагнути", переконавши забратися з України.

Китайці, безперечно, "нагинають" росію. Методично, але обережно. Неспішно. Схоже, процес буде розтягнутий на роки, якщо не на десятиліття.

Я згоден з тими, хто каже, що КНР не вигідна повний розгром росії та її капітуляція. Але й не вигідно далі спостерігати із боку за цією війною. Тим більше, що Москва все більш вимогливо хоче якоїсь допомоги, а Захід все більш жорстко попереджає, що буде, якщо Пекін продовжить економічно підтримувати рф, а то й наважиться забезпечувати її озброєнням та боєприпасами.

І що далі, то складніше Китаю лавірувати, намагаючись зберегти відносини і з росіянами, і з європейцями та американцями. Вже є тавро на шляху від Гааги. Існує ряд резолюцій ООН, які засуджують російську агресію і закликають рф забратися з нашої країни. Є визнання особистої вини путіна у знищенні малайзійського "Боїнга".

Це лавина. Далі більше.

І як, хай навіть не особливо явний, але цілком зримий союзник росії – Китай теж може опинитися на лінії санкційного вогню. Американці говорять про це вже прямо.

Їм тільки дай привід. І вони нагинатимуть уже європейців з приводу Китаю. А йому, який уже втрачає американський ринок (не швидко, але процес запущений), втратити ще й європейський – катастрофа. КНР просто не встигне переорієнтувати економіку на третій світ. А рф тут точно — не варіант.

Що стосується США зіштовхуються важливі геополітичні інтереси КНР. Але у випадку із Європою такого немає. Просто шикарний торговий майданчик!

Листопадовий візит канцлера Німеччини Шольца до Китаю говорить про те, що сторони намагаються знайти якийсь компроміс. Але без розв'язання питання із російсько-українською війною жодних компромісів не буде.

Отже, тут зійшлися і економічні інтереси КНР, і бажання продемонструвати себе на геополітичній арені як супердержава. Але для досягнення другої мети слід пропонувати якусь конкретику. Заклики та плани у стилі "за все хороше – проти всього поганого" вже не проходять. Китай побачив відповідну негативну реакцію на свої "вогкі" лютневі пропозиції. І, думаю, запропонує Москві та Києву щось виразніше.

Якщо ні, так само як і сторони відкинуть нові пропозиції – це продемонструє слабкість Китаю.

Хоче КНР довести свою силу – треба демонструвати виразну позицію у питаннях безпеки!