Лукашенко хоче зіскочити з московського гачка: Кремль недооцінив хитрість "картопляного фюрера"

Білоруський журналіст та економічний оглядач Денис Стаджі спеціально для "Телеграф" розповів про плани Олександра Лукашенко та пояснив, чому і як президент Білорусі намагається відійти від зобов'язань перед путіним

Олександр Лукашенко вживає надзвичайних заходів, щоб зіскочити з московського гачка. Володимир Путін поставив його перед вибором: чи пряма участь у війні проти України, чи втрата влади (і залишків незалежності Білорусі). Але в Кремлі недооцінили хитрість і спритність "картопляного фюрера".

Президент Білорусі відомий своєю вкрай жорсткою риторикою "за межею фолу" та химерними висловлюваннями, які часто сповнені абсурду. Скажімо так, косить під сільського дурника. Але треба розуміти: існують два Лукашенки – один каже, другий робить. І це зовсім різні особи всередині однієї людини.

Олександр Лукашенко при владі вже скоро 29 років, і за цей час він пережив безліч різних криз. Втрату влади йому пророкували в середньому кожні два роки – але він незмінно цю саму владу лише зміцнював. А водночас – завжди отримував усе, що йому потрібно, від різних світових центрів сили. Просто він дуже вміло балансував між Москвою, Пекіном, Брюсселем та Вашингтоном.

І ось тепер Лукашенко, схоже, вирішив використати ці навички, щоб зберегти свою владу напередодні, як це відчув, неминучого краху режиму Володимира Путіна. За останній тиждень відбулося кілька подій, які на це вказують.

Перше: 21 січня Лукашенко запросив до Мінська голову КНР Сі Цзіньпіна.

"Запрошую відвідати Республіку Білорусь, де вас знають і цінують як справжнього друга і де вам буде надано найтепліший і найпривітніший прийом", – йдеться у привітанні, направленому Лукашенку Сі Цзіньпіну з нагоди Нового року за місячним календарем. При цьому Лукашенко нагадав: "На полях саміту ШОС підписано значний пакет двосторонніх угод, які відповідають інтересам обох держав та дозволять ще більше зміцнити дружбу між нашими країнами. Відносини Мінська та Пекіна вийшли на новий рівень всепогодного та всебічного стратегічного партнерства".

А також натякнув на "особливий характер" відносин між Пекіном та Мінськом: "Запевняю у готовності разом з вами й надалі розвивати весь комплекс білорусько-китайських відносин, поглиблювати взаємодію на міжнародній арені з метою побудови справедливого та мирного глобального порядку". Насправді це було послання не Пекіну, а Москві. Мовляв, "Припиніть мене тиснути, вимагати вступу у війну. Тому що в мене є й інші друзі, не лише Кремль. Інтереси Китаю у Білорусі дуже великі".

Це, до речі, правда: за останні півтора десятки років Китай інвестував у Білорусь величезні гроші. Країна мала стати кінцевою точкою "Нового Шовкового шляху" – сухопутного маршруту постачання китайських товарів до Європи. Тому китайські компанії створили в Білорусі величезні логістично-складські центри (наприклад, ціле місто "Великий камінь" під Мінськом, де діє китайське законодавство), багато інвестували в будівництво, в АПК. Також за китайські кредити було модернізовано багато білоруських підприємств; Пекін взагалі дуже активно кредитує білоруську владу.

Швидше за все, шантаж Кремля тим, що Білорусь може стати "улюбленою дружиною" не Москви, а Пекіна, – спрацює. На такі речі у Лукашенка чуття просто неймовірне.

25 січня Лукашенко вирушив до Об'єднаних Арабських Еміратів. Тут, до речі, російські ЗМІ все зрозуміли правильно – і написали, що білоруський президент має на ОАЕ великі плани. Це головний банківсько-фінансовий хаб його сім'ї. Лукашенко особисто, віч-на-віч, хоче переговорити про гарантію вкладів і розпорядників рахунків напередодні важливих подій. Сама зустріч з керівництвом ОАЕ була названа робочою і на ній переважали фінансисти та банкіри, а від керівництва країни були присутні кілька другорядних чиновників.

Водночас із візитом Лукашенка до ОАЕ прийшла новина, що білоруські депутати ухвалили в остаточному читанні законопроект про Всебілоруські народні збори. Ймовірно, розробляється комбінація з номінальним управлінням Білоруссю новим органом, але під незримим керівництвом сім'ї Лукашенка через довірених політиків, а може й одним із його синів. Це дозволить особисто Олександру Григоровичу піти у тінь та не виконувати небажані зобов'язання перед Путіним. І візит до ОАЕ вписується у цю теорію.

Ця версія веде до двох важливих висновків. По-перше, Білорусь не вступатиме у війну з Україною у разі офіційного відходу Лукашенка від влади. По-друге, досвід пострадянських республік із диктаторською формою правління показує, що будь-який лідер, який намагався формально відійти від справ, але при цьому бажав зберегти фактичну владу через посередників, за підсумком втрачав її. А отже на Білорусь найближчим часом чекають реальні політичні зміни.

По суті, це теж був сигнал від Лукашенка: "Я готовий багато чого радикально поміняти у своїй політиці, тільки забезпечте мені та моїй родині безпеку – особисту та капіталів".

Схоже, що сигнали від Лукашенка почули у Вашингтоні. 26 січня заступник держсекретаря з політичних питань Вікторія Нуланд під час слухань у сенатському комітеті з міжнародних відносин сказала, що США хочуть відновити контакти з білоруським президентом. І тепер Держдепартамент США "шукає відповідного кандидата" на посаду спеціального посланця у Білорусі (зараз у США немає посла у Білорусі).

Нуланд зазначила, що робота спеціального представника США у Білорусі є складною, частково тому, що доводиться працювати у Вільнюсі, а не у Мінську. З одного боку, звичайно, ця заява повністю лягає в канву слів тієї ж Нуланд про те, що Вашингтон готовий до пом'якшення санкцій проти Росії заради серйозних переговорів щодо України та виведення звідти військ РФ. Інакше висловлюючись, у канву спроби США розколоти російські еліти, запропонувавши їм "пряник" як зняття санкцій.

З іншого боку – втрата саме Лукашенка як головного та демонстративного союзника Кремля вдарить по Путіну навіть сильніше, ніж військовий програш в Україні. Тому що російське суспільство вже налаштоване належним чином – мовляв, в Україні РФ "воює проти всього НАТО", а в такій ситуації навіть програти не надто соромно. Інша річ – Лукашенко. Який успішно водить за ніс спочатку Єльцина, потім Путіна (з перервою на Медведєва). Якщо тепер "зіскочить" ще й Лукашенко – це буде для Москви просто неймовірний провал.

У самого Лукашенка тепер три варіанти: підкоритися Кремлю і вступити у війну, встигнути "зіскочити" за допомогою Заходу та "китайських товаришів" (які в цьому випадку цілком можуть діяти спільно), або не встигнути зіскочити – тоді в Мінську ми побачимо новий "штурм палацу Аміна" російським спецназом.

Купуємо попкорн, влаштовуємося зручніше.