Росія може лише відтягнути час. Але вже не зможе навіть захопити Донбас. Втрачено все

Український журналіст Петро Шуклінов розповів про суспільно-політичну ситуацію, що склалася

Китайський стратег та мислитель Сунь Цзи більше двох тисяч років тому написав, що найкраща війна — це розбити замисли супротивника. Після того — розбити його союзи. І потім — розбити його війська.

Замисел росіян полягав в оточенні великих міст України. Швидкий напад, прорив одразу до міст в обхід ключових військових вузлів. Все це у супроводі потужної ракетної й авіаційної атаки, яка мала вивести з ладу військову інфраструктуру України і позбавити сил чинити спротив. Після оточення міст — облога. У випадку столиці — штурм Києва, повалення влади і призначення маріонеток Кремля, окупація та анексія всіх території півдня та сходу, захоплення Придністров'я.

Як ми знаємо, замисел росіян повністю провалився, що призвело до катастрофи: втрачені та знищені найбоєздатніші підрозділи регулярної армії РФ. Облога мала паралізувати управління і спротив. Але самовпевненість росіян призвела їх до поразки. Як не дивно, але Україна використала ще один принцип Сунь Цзи — якщо ти сильний, удавай, що ти слабкий. Якщо слабкий, удавай, що ти сильний. За цим принципом легкий та швидкий марш росіян вглиб України зрештою коштував їм армії.

Замисел росіян провалився. І виявилось, що плану "Б" не існувало, бо те, що відбувалось і відбувається далі, складно зобразити як логічну стратегію. Росія продовжує втрачати війська без жодних шансів на перемогу. Проводить фейкові референдуми, щоб наступного дня панічно втікати. Без бою лишає великі міста, але втрачає десятки тисяч військових ти сотні одиниць техніки у жорстких битвах за маленькі села. Хаос і дезорганізація, відсутність плану подальших дій — це про російське командування. Яке поступово повертає армію до окопної війни на Донбасі. Повертає туди, звідки починала вторгнення у лютому.

Отже пункт перший — знищення замислу ворога — відбулось. Росіяни втратили план на перемогу. А отже втратили надію на перемогу.

Наступний пункт — знищення союзів. І тут головним союзником Росії мав стати Китай. Немає сумніву, що війна проти України була погоджена з Пекіном. Москва повідомляла, що збирається робити. І, вочевидь, обіцяля зробити це швидко. Нанести шокуючий удар по Україні. Китайці мали оцінити операцію "Стрибок Мангуста". І, вразі успішної реалізації, Пекін став би поруч з Кремлем і сказав: це те, що ми також збираємось робити на Тайвані, зміріться, це історичні процеси, глобальні зміни.

Переможців би судили, але не так голосно, як би нам хотілося б. Не було б світової коаліції проти РФ. Не було б потужних санкцій. Не було б розриву бізнес-зв'язків. Перемога Осі зла стала б катастрофою для Західного Світу, але заводити армію і воювати на боці України наши друзі не стали б. Отже довелося б приймати ситуацію, як вона є.

Проте вже в кінці лютого Пекіну стало зрозуміло, що обіцянки Росії не виправдались. Це буде погане шоу з низькими рейтингами, а акторам роздадуть антиоскари за жахливу гру і надовго викинуть з найкращих знімальних майданчиків. Росія втратила зацікавленість Китаю. І хоча Пекін продовжить бути партнером Росії, після перших поразок війна росіян проти України стала війною Росії і тільки Росії.

Постійні відступи та поразки зробили Росію небажаним публічним союзником. Більше того. Слабкість Москви призвела до того, що сам Китай прямо позначив сферу своїх інтересів — Сі виступив з заявою, що Пекін гарантує суверенітет Казахстану. Чим влаштував холодний душ для російських патріотів. Це був ляпас Кремлю і нікому більше. Саме тоді, коли Росія втратила регулярну армію, ослабла та стала ще більш залежною від Китаю. В принципі, за пару років Китай зможе гарантувати безпеку Росії, наприклад.

Після цієї заяви Сі будь-які мрії Росії про вплив на Казахстан втратили сенс. Візит президента Токаєва до Москви — це просто жест, щоб втримувати баланс. А ще заява Сі — фактичний вирок для ОДКБ, де на останньому самміті навіть Арменія відмовилась підписувати спільну декларацію.

Росія почала втрачати партнерів, які не хочуть асоціюватись з військовою поразкою Росії. Навіть найменші за силою країни під крилом РФ почали подавати голос (Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан) і вимагати для себе більше грошей, або інакше знайдуть їх у Китаї. Натомість Китай та Індія, отримавши монопольне право на російську нафту, просто голять російську вівцю задарма. Це більше не про партнерство. Тепер це про данину. Колишні партнери вказують Росії, де їй місце і як тепер її будуть використовувати. Зрештою в інтересах Китаю та Індії загнати Росію в боргову яму, щоб наступні десятирічча фактично майже за собівартість користуватись російськими ресурсами. Ми це ще побачимо.

У Росії залишились тільки Північна Корея, Білорусь та Іран, які справді готові постачати зброю Москві, але цінник цієї зброї, схоже, суттєвий. До речі, Іран на Близькому Сході вже кілька років як втрачає вплив та колишніх союзників. Бо майже всі країни в регіоні або відновили стосунки з Ізраїлем, або в процесі відновлення. Колишні вороги Ізраїлю стають партнерами Єрусалиму. Це означає, що скоро сам Іран залишиться в меншості. А потім буде вимушений і сам змінитись через революцію.

Отже можна констатувати, що і другий пункт (згідно трактату китайського мислителя) майже завершено — російські союзи тріщать по швах. Тих, на кого Путін може спертися, майже не лишилось в світі. А Індія та Китай постійно нагадують, що війну треба завершувати. Іншими словами — Москва має визнати поразку та піти з України. Всі колишні партнери Москви чекають і тиснуть на Кремль.

І тепер, коли другий пункт майже виконаний, залишається третій. А саме — розбити залишки російської армії. Невмотивованої і позбавленої віри в перемогу. Російська армія воює за невідомі цінності та невідомі цілі. І наразі Путін просто тягне час, розраховуючи, що раптом за місяць-два щось зміниться.

Тисячі ракет, які летять не у військові цілі (щоб залишки російських військ могли хоч десь демонструвати перемоги), а у цивільні, підтверджують: ставка зроблена на тероризм проти цивільного населення. А отже у військову перемогу росіяни більше не вірять. І тому намагаються побудувати переговорний процес на основні тероризму.

Проте в Заходу ресурсів незрівнянно більше. Тому всі західні лідери в один голос кажуть: ніяких перемовин до остаточної перемоги України над Росією на полі бою. І підтримка України лише посилюється. Головне — вона стає плановою. Тобто такою, За яку не треба воювати з ранку до ночі. Країни Заходу закладають бюджети для України одразу на весь наступний рік. Навчають пілотів для західних бойових літаків. Союзників України більшає. Зброї для України більшає. Армія України сильнішає, бо переходить на західну зброю та стандарти.

В цій ситуації Росія може лише відтягнути час. Але вже не зможе навіть захопити Донбас. Втрачено час. Втрачено союзників. Втрачено найбоєздатнішу армію. І навіть більшість ракет з усієї Росії витрачено на те, щоб ви не могли зарядити телефон.

Отже биймося далі. Все витримаємо. Найскладніші часи позаду. Гуртуймося. Добиваємо окупантів. І відбудовуємо країну разом з союзниками.