Єдине, в чому Росія досягла успіху, — це виробництво "понтів"

"Бабайка" — це саморобна установка залпового вогню. Чотири напрямні бійці харківської ТрО зняли з розбитого російського "Града". Зварили кріплення та придумали гідравліку. Приціл виміняли у сусідів із "сухопутки", а ракети віджали у російської армії. Тепер цей ГАЗ-66, названий на честь командира з позивним "Бабай", виконує роль тієї самої РСЗВ, яка територіальній обороні начебто мати не годиться.

У сусідній бригаді механіки чаклують із зенітною гарматою С-60. Її прийняли на озброєння 70 років тому – літаки тоді літали повільно та невисоко. Складські залишки з початком війни були віддані в ТрО, і тепер бійці ставлять ці гармати на КРАЗи.

Запорізька тероборона тим часом робить "тачанки". Трофейні великокаліберні кулемети ставлять на пікапи – разом із чорним "махновським" прапором. Культ Нестора Івановича тут не дуже приховують, і кожен борт названий на честь "батьки". "Махно-1", "Махно-2" і таке інше.

2014-го армія не встигала перетравлювати потік добровольців. Ті, кому військкомат не міг нічого запропонувати, – йшли у добробати. 2022 року роль добробатів виконали сили Територіальної оборони. Ті, хто стояв у чергах у перші дні війни, — опинилися всередині наймолодшого роду військ. Кожна третя бригада ТРО тепер служить у зоні бойових дій, заповнюючи нестачу великих калібрів та бронетехніки за рахунок трофеїв.

Те, що вважалося недоліком тероборони, за кілька місяців війни стало її гідністю. За вісім місяців в армії я побачив директорів приватних клінік, які пішли начмедами до бригад. Весільних фотографів, які стали аеророзвідниками. Промислових альпіністів, які споруджували систему відеоспостереження вздовж лінії фронту.

"З добрих підприємців виходять добрі командири", — цю фразу я чув тричі. Вперше – від комбата на Сіверському Дінці. Вдруге – від сержанта розвідвзводу на Гуляйпольському напрямі. Втретє – на Харківщині, від 88-го номера у списку українського Forbes. Всі троє були на своєму місці і всі до війни займалися бізнесом. Тому я не сперечався.

За останні вісім місяців українська армія зросла втричі. На одного кадрового припадає приблизно двоє мобілізованих. Свіжа кров із "громадянки" створила зі Збройними Силами дві речі. По-перше, засунула на другий план "строєвщину" з усіма її атрибутами. По-друге, — наситила ЗСУ небаченим рівнем цивільних компетенцій. Люди, яким ніхто не встиг пояснити, що "так не можна" почали масово створювати речі з категорії "а що, так можна було?"

Ймовірно, у Росії мріють про те, що щось подібне створить з їхньою армією оголошена мобілізація. І якщо окупанти обзаведуться суб’єктними командирами, горизонтальними зв’язками та мотивацією – то можливо. А поки що всього цього немає – російська "чудо-зброя" ризикує сточитися об українську оборону.

І жодного перебільшення у слові "чудо-зброя" немає. Кремль сприймає мобілізацію як таке собі "Wunderwaffe". Як щось здатне переломати хід бойових дій. Як те, що остаточно переведе "спецоперацію" у категорію "війни". У рамках придуманого самої ж Росією міфу, якщо і здатна програвати, лише коли воює "навмисно". А коли "справді" і для захисту того, що оголошено "батьківщиною" — приречена перемагати.

Саме з цієї причини розмови про застосування ядерної зброї поки що передчасні. Вони набудуть актуальності у той момент, коли мобілізація та ракетні удари по українській інфраструктурі не досягнуть результату. Коли виявиться, що російські танки, як і раніше, стоять від Київської об’їзної далі, ніж українські – від Донецької. Коли Володимир Путін виявить, що конвенційну війну він програє, ймовірно, ми знову почуємо виток пересудів про "ядерний попіл".

Цікаво. Європа десятиліттями звикала боятися російської армії. На вівтар "світу" готові були класти будь-які поступки. Але в 2022 році виявилося, що єдине, в чому Росія досягла успіху, — це виробництво "понтів". А ситуацію на полі бою змогли змінити навіть кількадесят західних РСЗВ. Які, до того ж, працюють в Україні з обмеженим функціоналом у дальності.

А що було б, якби опинилася в українській армії західні ракети? Американські танки? Німецьке ППО? Що думають тепер про майбутнє всі, хто в Москві марив кидком до Ла-Маншу? Російська армія продовжує бути загрозою, але перестала бути страшною.

Вісім місяців тому на нас напала в’язниця. У спробі обнулити наше майбутнє вона потроху скасовує своє, — написав Павло Казарін.