Нардеп V, VI та VII скликань, екс-заступник голови Радміну Автономної Республіки Крим, голова Всеукраїнського громадського руху "Сила права" Андрій Сенченко спеціально для "Телеграфа":
Кримська тема протягом цього тижня несподівано часто та войовничо зазвучала з вуст українських чиновників та військових.
Генерал-майор Дмитро Марченко заявив, що Кримський міст, який з’єднує окупований півострів з росією, стане головною ціллю для атаки ЗСУ після отримання необхідного озброєння.
Міністр оборони Олексій Резніков запевнив, що нова американська зброя дозволить Україні повернути Крим.
А постійна представниця президента України в АР Крим Таміла Ташева наголосила, що повернення Криму військовим шляхом цілком можливе, особливо після початку повномасштабного вторгнення росії до нашої країни.
Крим справді доведеться звільняти. Зважаючи на те, як діє росія, ймовірність повернення Криму політико-дипломатичним шляхом виглядаєте малореалістичною. Інша річ, що треба спробувати максимально використати усі компоненти.
Українські політики та чиновники практично щотижня заявляють щось нове, що суттєво відрізняється від попереднього. Я б на це не дуже орієнтувався.
А ось оцінка військових у цьому сенсі важливіша. Але значно важливіше не просто заявляти, що ми збираємося звільняти Крим, а й накопичувати можливості для цього.
Упевнений, що закінчення цієї війни без визволення Криму неможливе. Можлива лише пауза, яка гратиме на руку росії. Прийшовши до тями, вона знову продовжить агресію. У цьому питанні треба ставити крапку.
Крапку – у вигляді повернення Криму.
Крім того, що треба накопичувати військові можливості для цього, робити дипломатичні зусилля, слід не забувати і про інші важливі компоненти.
На жаль, в інформаційному плані ми у Криму дуже слабкі. Це я знаю від багатьох кримчан, із якими підтримую стосунки. Якщо раніше були певні системні зусилля материкової України щодо донесення інформації до Криму (і ці зусилля фінансувалися урядом), то з початку російського широкомасштабного вторгнення – цим припинили займатися. Хоч інформація – це також зброя. Але ми її свідомо опустили у ситуації з Кримом. І це величезна проблема.
Сьогодні аудиторія в Криму розділилася навпіл. З огляду на те, що склад населення тимчасово змінився. Досить суттєво. Близько 600 тисяч понаїхало. Плюс – російські військові та їхні сім’ї. Колонізатори, які чомусь вирішили, що вони вічно житимуть у Криму. З урахуванням цього складу населення, що змінився, приблизно у половини (колонізатори та колаборанти) відчувається бравада, що ось, з дня на день, росія переможе Україну. А решта населення глухо мовчить. І тому що – репресії. І тому, що не розуміє, що реально відбувається. А ми не доносимо правдивої інформації. Звичайно, вони не вірять у те, чим їх годують російські так звані ЗМІ (насправді – зомбоящики в тому чи іншому вигляді). Але вони не мають альтернативної інформації. І це – серйозне упущення у наших військових зусиллях щодо повернення Криму. Тому що інформація – це справді зброя. Але на цьому фронті ми, на жаль, програємо.
Є ще одна хронічна хвороба. На дев’ятий рік війни у нас на законодавчому рівні так і не прояснили – хто в Криму та на Донбасі вважатиметься посібником окупантів, а хто – жертвою окупації та російської агресії. Люди цього не розуміють.
Очевидно, що Аксьонов, Костянтинов іже з ними – це зрадники України, які мають понести відповідальність за всією суворістю закону. Але є люди, яких давно російська пропаганда вводить в оману. Це лікарі, водії швидких, працівники соцслужб тощо. Ніхто не роз'яснив їм, як розглядатиметься їхня діяльність у період окупації з погляду українського закону.
І це знову ж таки підриває наші можливості розгойдувати ситуацію в Криму зсередини.
Українські законодавці повинні включатися – і воювати так само у стінах парламенту за свою країну, як на полі бою.
Нещодавні поправки до Кримінального кодексу лише ускладнили ситуацію, оскільки переплутали поняття зрадників та колаборантів. І суттєво ускладнили приведення Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу у той вид, який давав би повну ясність мешканцям тимчасово окупованих територій.
Цей вузол, який самі створили, треба розв’язувати. І давати чітку, зрозумілу оцінку тим, хто живе на окупованих територіях, хто співпрацює з ворогом на тимчасово захоплених територіях. І для тих, хто працює на ворога на вільних теренах. Останні – це не колаборанти, а зрадники. Абсолютно інша категорія та інша відповідальність.