Еталон боєздатності забуксував: у білорусів розрив шаблону щодо армії росії

Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ігар Тишкевич розповів про зміну орієнтирів у білоруських військових та розвінчування ідеалу армії росії як боєздатної

Війна в Україні та революція в головах білоруських силовиків.

У ЗМІ обговорюють можливість вступу Збройних Сил Білорусі у війну проти України. Такий розвиток подій – використання білоруських військовослужбовців як гарматного м’яса для відволікання уваги ЗСУ з важливих для російських окупантів напрямків – бажаний сценарій для путіна. Але настрої всередині білоруських провладних еліт (попри агресивну риторику) не надто сприяють реалізації хотівок Кремля. Для оточення Лукашенка це буде катастрофа. Можна додати і антивоєнні настрої більшої частини суспільства та суттєвої частини силовиків. Виконувати накази на своїй території вони будуть. Воювати не за свої інтереси проти України не хочеться.

Але це базові тези, так би мовити, загальна картина. А є процес, який поки що не помітний, але має колосальний масштаб впливу на настрої в майбутньому. Спробую пояснити.

Отже, для білоруських силовиків (військові, міліція, прикордонна служба тощо) силовий блок РФ багато років сприймався як безперечна домінуюча сила у регіоні як і зразок боєздатності. Друга Чеченська (попри сумнівні результати), війна проти Грузії, інформаційний шум навколо операції у Сирії лише зміцнювали цю ментальну конструкцію.

Деяким винятком була Україна. Але й тут факт анексії Криму сприймався як демонстрація сили, а війна на Донбасі... Доводилося чути тезу на кшталт "ну так туди саме армія росія входила обмежено і це призвело до Мінських угод".

Але, починаючи з 2015 року в Білорусі уважно стежили за трансформацією ЗСУ, вивчали досвід, намагалися його запозичити. Це знаходило відображення навіть у нових зразках озброєнь, які розроблені та поставляються до військ. Той же "кайман", що підходить для напівпартизанської війни РСЗВ "Флейта", автоматизовані бойові модулі та багато чого іншого.

До того ж, тут цікаву роль грала пропаганда (як білоруська, і російська). ВСУ начебто ставали сильнішими, але базова конструкція про державу Україна — слабка, з обмеженими можливостями.

Тому навіть на тлі визнання прогресу ЗСУ базове сприйняття залишалося в старих рамках — російську армію вважали еталоном боєздатності. Цьому концепту понад 20 років і він встиг стати ключовим.

І тут росія силами своїх збройних сил, росгвардії та іншого зброду вторгається в Україну. Перша реакція та очікування білоруських військових "українців може бути й шкода, але вони розваляться".

Але минає тиждень, другий, третій, а Україна не здається. Понад те, російське вторгнення загрузло і триває процес планомірної утилізації тієї самої зразка боєздатності. Успіх Росії на Південному напрямку забезпечений класичною російською (і пізніше радянською) політикою "завалити трупами" — перти не зважаючи на втрати. Для цього туди перекидаються резерви з інших перспективних (для Росії) напрямків.